Нез’ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди (КАС/ВС у справі № 826/16627/18 від 20.05.2021)

Фабула судового акту: ВС розглянув справу за позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Так, на обґрунтування своїх вимог позивач (ТОВ) послалося, зокрема, на те, що висновки податкового органу в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій є неправильними та спростовуються змістом господарських операцій, досягненням економічного ефекту; господарські операції оформлені відповідними первинними документами.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, апеляційний суд в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд вказав, що за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій.

Не зважаючи на вимогу суду апеляційної інстанції, позивачем не надано додаткових доказів в підтвердження настання реальних наслідків за правочинами, що укладались позивачем з цими контрагентами.

Апеляційний суд врахував, що проведеною перевіркою встановлено розбіжність між наданими до перевірки первинними документами та даними аналітичного обліку позивача та його контрагентів.

ВС погодився з позицією апеляційного суду, та, серед іншого, вказав, що у випадку нез’ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема - неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Формально оформлені (складені) первинні документи та/або сплата грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).

Аналізуйте судовий акт: Незначні помилки в документах не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, підприємство повинно мати належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт її реального вчинення (справі № 820/1124/17 )

Податкова вимога має бути надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням, проте без опису вкладення (КАС/ВС від 20.10.2020р. у справі №140/30/20)

Платник єдиного внеску має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах тримісячного строку, встановленого ст. 122 КАС України (ВС/КАС у справі № 580/3469/19 від 25.02.2021)

ВС/ВП: Накази про податкові перевірки, призначені на підставі ухвали слідчого судді, в порядку КАС НЕ оскаржуються (ВС/ВП у справі № 826/9464/18 від 03.02.2021)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

м. Київ

справа №826/16627/18

адміністративне провадження №К/9901/4280/20

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (судді Земляна Г. В., Парінов А. Б, Собків Я. М.) від 11 лютого 2020 року у справі № 826/16627/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» (далі - ТОВ «Київтехцентр») звернулося до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 3 липня 2018 року: № 0034721404; № 0034691404; № 0034671404; рішення Державної фіскальної служби України від 31 серпня 2018 року № 28321/6/99-99-11-01-01-25.

На обґрунтування своїх вимог ТОВ «Київтехцентр» послалося, зокрема на те, що висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій з його контрагентами спростовуються змістом господарських операцій, досягненням економічного ефекту; господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач укладав господарські угоди зі своїми контрагентами, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платники податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Окружний адміністративний суд м. Києва (суддя Добрянська Я. І.) рішенням від 17 вересня 2019 року позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення: № 0034721404; № 0034691404; № 0034671404; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Постановою від 11 лютого 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із рішення апеляційного суду, ТОВ «Київтехцентр» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права апеляційним судом при розгляді справи, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити постанову апеляційного суду без змін.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 826/16627/18 є оскарження зазначеного у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення суду апеляційної інстанції, який застосував до спірних правовідносин норми права без врахування застосування норм права у подібних правовідносинах Верховним Судом, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Доводи позивача обґрунтовані посиланням на неврахування апеляційним судом під час розгляду справи висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 18 жовтня 2019 року у справі № 813/300/16, від 22 листопада 2019 року у справі № 804/15820/15, від 6 лютого 2018 року у справі № 821/589/17, від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11 (оцінюючи ненадання позивачем доказів здійснення поставки товарів); від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а (оцінюючи наявність/відсутність окремих документів); від 12 березня 2019 року № 815/2241/15, від 9 квітня 2019 року у справі № 826/11021/15 (надаючи оцінку факту вилучення первинних документів в межах кримінального провадження); від 23 травня 2018 року у справі № 804/853/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 804/7654/14, від 17 вересня 2019 року у справі № 826/1300/17, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (враховуючи інформацію, отриману відповідно до ІР ДФС України «Податковий блок» про наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів); від 20 грудня 2019 року у справі № 1540/4811/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/9072/16 (встановлюючи неможливість фактичного надання товарів та послуг з урахуванням наявних трудових та матеріальних ресурсів).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки доводи позивача про неврахування апеляційним судом під час розгляду справи висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального праване підтвердилися.

Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності ТОВ «Київтехцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 1 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року.

Результати перевірки оформлено актом від 5 червня 2018 року № 563/26-15-14-04-04/34351886, за висновками якого позивачем порушено вимоги: підпункту 14.1.27 пункту14.1 статті14, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.4. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), пункту 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 5, 18, 22 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 18 056 316,00 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 10 719 211,00 грн та завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2017 року на суму 460 951,00 грн; пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту 176.2 «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України та розділ 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, щодо несвоєчасного подання податкового розрахунку (форма №1-ДФ), за ІІІ квартал 2016 року; пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ щодо несвоєчасного подання звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень 2015 року, червень 2015 року та лютий 2016 року.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 3 липня 2018 року: № 0034721404 про збільшення на 7 891 900,00 грн суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування 1 972 975,00 грн штрафних санкцій; № 0034691404 про зменшення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 460 951,00 грн; № 0034671404 про збільшення на 15 007 906,00 грн суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та застосування 2 500 008,00 грн штрафних санкцій.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарг від 31 серпня 2018 року № 28321/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві та рішення ДФС України протиправними звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податковим органом зроблено безпідставні висновки щодо відсутності настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з його контрагентами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що надана позивачем документація не відображає настання реальних наслідків за правочинами укладеними з ТОВ «Хорсторг», ТОВ «Віксеф», ТОВ «Мітріл», ТОВ «Інвесттрейдінг», ТОВ «Аланор», ТОВ «Ирдис», ПП «Просвіт», ТОВ «Укрпромсбит», ПП «Конкур», ТОВ «Вега Трон», ТОВ «Агробудконсалт», ТОВ «Антос», ТОВ «Український Виробничо-Промисловий Союз», ТОВ «Глобалстронг», ПП «Снабпромресурс», ТОВ «Лекспреміум», ТОВ «Геокад-5», ТОВ «Гуд-Лайн», ТОВ «Капром ЛТД» ПП «Дарніца Плюс», ТОВ «Норман Трейд», ТОВ «Орфен», ТОВ «Валакас», ТОВ «Сейлвуд», ТОВ «Інбуд-Лтд», ТОВ "Мілтон Трейд", ТОВ «Нейлон плюс», ТОВ «Віза Енерджи», ТОВ «Альтос Груп», ТОВ «Екост Пром», ТОВ «Самміт-Агро-Трейд», ТОВ «Лемторг», ТОВ «Приоритет», ТОВ «Союз Кепітал Строй», ТОВ «Андромеда Стайл», ТОВ «Промбудплюс», ТОВ «Апікея», ТОВ «Аріал-Трейд», ТОВ «Рідкодуб», ТОВ «Євроваш Плюс», ТОВ «Палмор», ТОВ «Ларелія», ТОВ «Арта-Групп», ТОВ «Статус-Ті», ТОВ «Алкіс Лтд».

Апеляційний суд виходив із того, що за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів.

Крім того, не зважаючи на вимогу суду апеляційної інстанції, представником позивача не надано додаткових доказів в підтвердження настання реальних наслідків за правочинами, що укладались позивачем з цими контрагентами. Натомість вказано, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та копії договорів є достатнім підтвердженням реальності укладених правочинів.

Також, позивачем як до перевірки так і до суду не надано копій договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Хорсторг», ТОВ «Віксеф», ТОВ «Мітріл», ТОВ «Інвесттрейдінг», ТОВ «Аланор», ТОВ «Ирдис», ПП «Просвіт», ТОВ «Укрпромсбит», ПП «Конкур», ТОВ «Вега Трон», ТОВ «Віза Енерджи», ТОВ «Приоритет», ТОВ «Рідкодуб», ТОВ «Палмор», також документації в підтвердження настання реальних наслідків за такими правочинами. При цьому, апеляційний суд не взяв до уваги доводи представників позивача щодо вилучення первинної документації в рамках кримінальних проваджень, оскільки вичерпний перелік вилученої документації міститься у акті про вилучення первинних податкових та бухгалтерських документів та протоколі обшуку від 21 лютого 2018 року.

Апеляційний суд врахував, що проведеною перевіркою встановлено: розбіжність між наданими до перевірки первинними документами та даними аналітичного обліку позивача та його контрагентів; відповідно до ІР ДФС України «Податковий блок» у реєстрі облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва, міститься інформація щодо порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, а відповідно до листів ОВЕЗ МОУ Офісу ВПП ДФС по вказаних підприємствах внесено ознаку фіктивності - «зареєстровано (перереєстровано) у органах держреєстрації ф.о. з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізувати повноваження»; неможливість фактичного надання товарів та послуг відповідно до наявних трудових і матеріальних ресурсів, виходячи з її специфіки та задекларованого обсягу, оскільки у таких суб`єктів господарювання відсутня необхідна кількість трудових, виробничих активів, складських приміщень, що свідчить про нереальність операцій, тобто про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 цієї статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною другою статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у випадку нез`ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема - неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.

Формально оформлені (складені) первинні документи та/або сплата грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Документи, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, умов перевезення, зберігання товарів тощо.

З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанцій щодо непідтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з його контрагентами, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним приписам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» відмовити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: М. М. Гімон

Є. А. Усенко