ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до реєстраційної служби Казанківського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - Реєстраційна служба), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Сила росту», про визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13211949 від 21 травня 2014 року, та здійснену на його підставі державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, за договором оренди між нею і ТОВ «Сила Росту» земельної ділянки площею 6,40 га.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що між нею і ТОВ «Агроальянс» у грудні 2011 року укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею 6,40 га, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області (далі - Селищна рада). Цей договір зареєстрований відділом Держземагентства у Казанківському районі Миколаївської області (далі - відділ Держземагентства) 15 березня 2012 року за № НОМЕР_2. Позивач зазначає, що у червні 2014 року вона дізналася про те, що Реєстраційна служба зареєструвала право оренди зазначеної земельної ділянки на підставі договору оренди, який нібито укладений між нею і ТОВ «Сила Росту». Таким чином, існує подвійна реєстрація прав оренди однієї й тієї ж земельної ділянки за різними правонабувачами.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка (пай) площею 6,40 га, яка знаходиться в межах території Селищної ради, що підтверджується державним актом від 14 лютого 2006 року серії НОМЕР_3, кадастровий № НОМЕР_1.

14 грудня 2011 року між позивачем і ТОВ «Агроальянс» укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_4 строком на 5 років, який зареєстрований відділом Держземагентства 15 березня 2012 року.

21 травня 2014 року Реєстраційна служба за НОМЕР_5 зареєструвала право оренди цієї ж земельної ділянки за ТОВ «Сила Росту». Зазначена реєстрація проведена на виконання вимоги державного виконавця від 7 квітня 2014 року № 021-24/2201 щодо примусового виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у справі № 2а-2143/12/1470, яким зобов'язано відділ Держземагентства провести державну реєстрацію договорів оренди землі, підписаних ТОВ «Сила росту» та громадянами, зокрема й позивачем. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 вересня 2013 року у справі № 2а-2143/12/1470 замінив сторону виконавчого провадження - відділ Держземагентства на Реєстраційну службу. Цю ухвалу залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

У заяві про перегляд цього судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2014 року та 25 березня 2015 року (справи №№ К/9991/66242/12, К/800/40950/14 відповідно), по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> (далі - Закон № 1952-IV). Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України зазначено, що відповідач при реєстрації договорів оренди землі не перевірив факт державної реєстрації цієї земельної ділянки, внаслідок чого виникла подвійна державна реєстрація права, що виключається законом.

Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що існує подвійна реєстрація права оренди однієї й тієї ж земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, однак немає підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки, оскільки така реєстрація здійснена відповідачем на виконання рішення суду.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення Закону № 1952-IV.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588258/ed_2015_11_24/pravo1/T012768.html?pravo=1> право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Законом № 1952-ІV визначено правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за ним.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 9 зазначеного Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_403/ed_2014_05_13/pravo1/T041952.html?pravo=1>зобов'язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до пункту 8-1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

У статті 19 Закону № 1952 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_03_09/pravo1/T101952.html?pravo=1>-IV визначені підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, відповідно до частини першої цієї статті державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Отже, за змістом частини першої статті 19 Закону № 1952 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_03_09/pravo1/T101952.html?pravo=1>-IV рішенням суду, на підставі якого може бути проведена державна реєстрація прав, може бути лише таке рішення, яке підтверджує виникнення, перехід або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХIV «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХIV) невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Тобто, у разі подання заяви про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки уповноважена особа зобов'язана пред'явити органові державної реєстрації крім самого договору оренди усі зазначені вище документи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 зазначеного Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_539/ed_2015_08_12/pravo1/T041952.html?pravo=1>у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

На підставі системного аналізу наведених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону № 1952-ІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_403/ed_2014_05_13/pravo1/T041952.html?pravo=1>, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід'ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є передбаченою у статті 24 Закону № 1952-ІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_403/ed_2014_05_13/pravo1/T041952.html?pravo=1> підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.

Отже, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, як і нижчестоящі суди, неправильно застосували зазначені норми матеріального права, у зв'язку з чим ухвалені цими судами рішення підлягають скасуванню.

Допустили суди при розгляді справи і порушення норм процесуального права, що позбавляє колегію суддів можливості ухвалити нове судове рішення.

Так, згідно з частиною другою статті 53 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1490/ed_2016_01_01/pravo1/T052747.html?pravo=1>, якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Проте всупереч зазначеним вимогам закону суд не вирішив питання про залучення до участі в справі ТОВ «Агроальянс», з яким у грудні 2011 року позивач уклала договір оренди тієї ж земельної ділянки, правомірність державної реєстрації права оренди на яку за ТОВ «Сила росту» оскаржувала.

Не врахував при цьому суд і те, що право оренди земельної ділянки за ТОВ «Агроальянс» на підставі зазначеного договору було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства.

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин та не дотримали норм процесуального права, усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 243 КАС.

Під час нового судового розгляду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2014 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький