Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки, за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У січні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки.

Зазначав, що 18 березня 2008 року розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації № 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» вилучено з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» земельні ділянки лісогосподарського призначення, які складають єдиний масив загальною площею 10,7091 га, розташовані на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області. Цими ж розпорядженнями змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам.

Так, 8 квітня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_9 - серії НОМЕР_1, площею 0,9726 га; ОСОБА_10 - серії НОМЕР_2, площею 0,9801 га; ОСОБА_11 -серії НОМЕР_3, площею 0,98 га; ОСОБА_12 - серії НОМЕР_4, площею 0,9804 га; ОСОБА_13 - серії НОМЕР_5, площею 0,9798 га; ОСОБА_14 -серії НОМЕР_6, площею 0,9881 га; ОСОБА_15 - серії НОМЕР_7, площею 0,98 га; ОСОБА_16 - серії НОМЕР_8, площею 0,98 га; ОСОБА_17 серії НОМЕР_9, площею 0,9852 га; ОСОБА_18 - серії НОМЕР_10, площею 0,9512 га; ОСОБА_19 - серії НОМЕР_6, площею 0,9317 га.

11 квітня 2008 року вищезазначені особи на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужили надані їм земельні ділянки ОСОБА_20

7 травня 2008 року ОСОБА_20 отримав державні акти на право власності на ці земельні ділянки: серії НОМЕР_11, площею 0,9852 га; серії НОМЕР_12, площею 0,98 га; серії НОМЕР_13, площею 0,98 га; серії НОМЕР_14, площею 0,9317 га; серії НОМЕР_15, площею 0,9726 га; серії НОМЕР_16, площею 0,98 га; серії НОМЕР_11, площею 0,9512 га; серії НОМЕР_17, площею 0,9798 га; серії НОМЕР_18, площею 0,9804 га; серії НОМЕР_19, площею 0,9801 га; серії НОМЕР_12, площею 0,98 га, а загальною площею - 10,7091 га.

Посилаючись на те, що розпорядження про вилучення, зміну цільового призначення та передачу у власність спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення прийняті Київською обласною державною адміністрацією в порушення положень статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 57, 116, 118, 122, частин 5, 9 статті 149, статті 207 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункуту 5 статті 27, статей 31, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», заступник прокурора Київської обасті просив позов задовольнити.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 1 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року, у задоволенні позову заступника прокурора Київської обасті відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської обасті в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» відхилено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 3, 27, 31 ЛК України, статей 122, 149 ЗК України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року, 18 липня 2013 року, 3 березня 2014 року та 13 листопада 2014 року.

Заступник Генерального прокурора України вказує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в указаних для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника відповідачів - ОСОБА_21, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 ЦПК України.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 18 березня 2008 року розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації № 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» вилучено з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» земельні ділянки лісогосподарського призначення, які складають єдиний масив загальною площею 10,7091 га, розташовані на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області, змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, які 8 квітня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_9 - серії НОМЕР_1, площею 0, 9726 га; ОСОБА_10 - серії НОМЕР_2, площею 0,9801 га; ОСОБА_11 - серії НОМЕР_3, площею 0,98 га; ОСОБА_12 - серії НОМЕР_4, площею 0,9804 га; ОСОБА_13 - серії НОМЕР_5, площею 0,9798 га; ОСОБА_14 - серії НОМЕР_6, площею 0,9881 га; ОСОБА_15 - серії НОМЕР_7, площею 0,98 га; ОСОБА_16 - серії НОМЕР_8, площею 0,98 га; ОСОБА_17 - серії НОМЕР_9, площею 0,9852 га; ОСОБА_18 - серії НОМЕР_10, площею 0,9512 га; ОСОБА_19 - серії НОМЕР_6, площею 0,9317 га.

11 квітня 2008 року вищезазначені громадяни на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужили надані їм земельні ділянки ОСОБА_20

7 травня 2008 року ОСОБА_20 отримав державні акти на право власності на ці земельні ділянки: серії НОМЕР_11, площею 0,9852 га; серії НОМЕР_12, площею 0,98 га; серії НОМЕР_13, площею 0,98 га; серії НОМЕР_14, площею 0,9317 га; серії НОМЕР_15, площею 0,9726 га; серії НОМЕР_16, площею 0,98 га; серії НОМЕР_11, площею 0,9512 га; серії НОМЕР_17, площею 0,9798 га; серії НОМЕР_18, площею 0,9804 га; серії НОМЕР_19, площею 0,9801 га; серії НОМЕР_12, площею 0,98 га, загальною площею - 10,7091 га.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та пункту 5 частини першої статті 37 ЛК України припинення права постійного користування спірними земельними ділянками та передачу їх у власність віднесено до повноважень Київської обласної державної адміністрації, а не Кабінету Міністрів України, оскільки жодна зі спірних земельних ділянок не має площі 1 га і більше. Крім того, заступником прокурора Київської області не доведено, що розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації спрямовані на розпоряджання землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву з площами, які значно перевищують 1 га, та які могли б свідчити про перевищення ним повноважень, передбачених законом, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних розпоряджень та державних актів на право власності на оспорювані земельні ділянки.

На відміну від висновків, які містяться в ухвалі касаційного суду в зазначеній справі, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року, що виникли з подібних правовідносин, містяться висновки про те, що Київська обласна державна адміністрація в силу вимог частини сьомої статті 122 та частини дев'ятої статті 149 ЗК України не є уповноваженим державою органом на передачу спірних земельних ділянок та не мала права ними розпоряджатися.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2013 року міститься висновок про те, що відповідно до частини сьомої статті 122, статей 149, 150 ЗК України правом розпорядження землями лісогосподарського призначення понад 1 га наділений виключно Кабінет Міністрів України, а тому районна державна адміністрація, приймаючи розпорядження про передачу у власність земель такої категорії, перевищила надані їй законом повноваження.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року міститься висновок, про те що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка перебувала в користуванні державного підприємства «Львівліс», на порушення вимог частини дев'ятої статті 149 ЗК України вибула поза волею Кабінету Міністрів України на підставі рішення селищної ради, не уповноваженої розпоряджатися земельними ділянками вищезазначеної категорії.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - статей 27, 31 ЛК України, статей 122, 149 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2014 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилався заявник, міститься висновок про те, що спірна земельна ділянка, що перебуває в користуванні державного підприємства «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», вибула поза волею власника, а тому є підстави для її витребування з огляду на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже ця ухвала не можє бути використана для порівняння, оскільки її зміст, порівняно із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для такого висновку, а свідчить про встановлені судами різні фактичні обставини.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, зазначено в частині 2 статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування передбачені статтею 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

У згаданих статтях ідеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятої і дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні,- - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу

Судом установлено, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісогосподарського призначення та перебували в державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам.

Оспорювані розпорядження № 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того самого постійного користувача - ДП «Макарівське лісове господарство», видано в один день - 18 березня 2008 року, ними вилучено землі лісового фонду загальною площею 10,7091 га, які складають єдиний масив та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Зважаючи на цю обставину, суду касаційної інстанції необхідно було визначитись, чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації на розпоряджання землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, що значно перевищувала 1 га, і у зв'язку з цим чи не свідчать ці дії про перевищення головою обласної державної адміністрації його повноважень, передбачених законом.

З огляду на викладене заява заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 355, 3602 , 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва Я.М. РоманюкВ.І. Гуменюк Ю.Л. СенінН.П. ЛященкоВ.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук