П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» до ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_9, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом третьої особи ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» про визнання кредитного договору недійсним за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Апекс-Банк» (далі - ПАТ «Апекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 червня 2012 року між банком та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого та з урахуванням додаткових договорів останній отримав кредит в розмірі 565 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19 % на рік терміном до 5 червня 2014 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 900 117 грн. 87 коп., яка складається із 564 615 грн. - заборгованість за кредитом, 79 357 грн. 84 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 297 778 грн. 32 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 535 грн. 57 коп. - пеня за прострочення сплати процентів та 31 831 грн. 14 коп. - штрафу. Ураховуючи викладене, ПАТ «Апекс-Банк» просив стягнути на його користь з ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 900 117 грн. 87 коп.

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Апекс-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що спірний договір було укладено під час зареєстрованого шлюбу її з ОСОБА_8, проте згоди останньому на вчинення правочину, який виходить за межі дрібного побутового, вона не надавала. Крім того, оспорюваний кредитний договір ставить її сім'ю у вкрай невигідне становище та призвело до погіршення матеріального становища.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, позов ПАТ «Апекс-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «Апекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 900 117 грн. 87 коп. У задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ОСОБА_8 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 509, статті 549 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників заявника ОСОБА_8 та третьої особи ОСОБА_9 - ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 8 червня 2012 року між ПАТ «Апекс-Банк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію на поточні потреби з лімітом кредитування в сумі 165 000 грн. зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами, строком повернення кредиту до 5 червня 2014 року.

17 квітня 2013 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 8 червня 2012 року, яким сторони погодили ліміт кредитування в розмірі 565 000 грн.

10 лютого 2014 року між сторонами укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 8 червня 2012 року, відповідно до якого сторони погодили, що проценти за користування кредитом в січні 2014 року сплачуються на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «Апекс-Банк».

Як вбачається з заяв на видачу готівки позичальником за вказаним кредитним договором були отримані від позивача наступні грошові кошти: 8 червня 2012 року - 73 000 грн., 14 червня 2012 року - 16 270 грн., 26 червня 2012 року - 16 000 грн., 13 липня 2012 року - 59 730 грн., 17 квітня 2013 року - 366 615 грн. та 8 травня 2013 року - 33 000 грн., а всього на загальну суму 564 615 грн.

На підставі пункту 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язується забезпечити повернення кредиту згідно умов кредитного договору, але не пізніше 5 червня 2014 року, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в сумах та в строки відповідно до умов пункту 1.2 цього договору, сплатити комісійну винагороду в сумі та в строки, передбачені пунктом 1.3 цього договору, сплачувати інші платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення з дати виникнення простроченої заборгованості по дату погашення простроченої заборгованості, включаючи дату погашення).

Згідно пункту 4.2 кредитного договору при несвоєчасному погашенні кредиту, процентів за користування кредитом, комісій позичальник сплачує банку штраф в розмірі 5 % від суми непогашеного боргу.

ОСОБА_8 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого позивачем відповідно до умов кредитного договору станом на 28 січня 2015 року нарахована заборгованість на загальну суму 900 117 грн. 87 коп., яка включає заборгованість: за кредитом у розмірі 564 615 грн., по процентах - 79 357 грн. 84 коп., пеню за період з 11 червня 2014 року по 11 грудня 2014 року за прострочення сплати кредиту - 207 778 грн. 32 коп. та за прострочення сплати процентів за період з 11 червня 2014 року по 28 січня 2015 року у розмірі 16 535 грн. 57 коп. і штраф, відповідно пункту 4.2 кредитного договору за період з 11 червня 2014 року по 13 січня 2015 року за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сумі 31 831 грн. 14 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ПАТ «Апекс-Банк», з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позичальник за спірним кредитним договором належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягнення з боржника на користь кредитора. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_9 суди керувалися, зокрема, тим, що відсутня подвійна відповідальність позичальника при одночасному стягненні пені та штрафу на підставі пунктів 4.1 та 4.2 кредитного договору, оскільки застосування пені та штрафу передбачалося за різні види порушення умов кредитного договору, а тому це не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, 6 серпня 2014 року, 24 червня 2015 року та від 16 квітня 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 509, статті 549 ЦК України посилається заявник, у справі з аналогічних правовідносин суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порядку й строків погашення кредиту суперечить частині першій статті 61 Конституції України.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 509, 549 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час, згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Однак у справі, яка переглядається, вищезазначеним положенням Кодексу та Конституції України судом належної правової оцінки надано не було, а тому відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема