Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Еста Велл Сервісез Україна» до державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Полтавській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Еста Вел Сервісез Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2013 року №№ 0000152308, 0000112308, 0000102308.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акта перевірки від 4 січня 2013 року № 19/22-6/37439837 (далі - акт перевірки) всупереч фактичним обставинам справи, порушивши податкове та інше законодавство України, відповідач протиправно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суди встановили, що податковий орган провів планову виїзну перевірку ТОВ «Еста Велл Сервісез Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 3 грудня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої склав акт перевірки, у якому, зокрема, зафіксовані порушення позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі висновків, наведених в акті перевірки, відповідач 23 січня 2013 року прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000152308, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 28 777 грн та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7194 грн 25 коп.; № 0000112308, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у загальному розмірі 288 890 грн; № 0000102308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 1 112 429 грн 8 коп., з яких 691 727 грн 15 коп. - основний платіж та 50 701 грн 93 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2013 року скасував постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив: визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 березня 2015 року касаційну скаргу ДПІ залишив без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції у цій справі - без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На обґрунтування заяви про перегляд судового рішення ДПІ посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року у справі № К/9991/26540/11, у якій суд касаційної інстанції за подібних обставин дійшов протилежних висновків.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2310/ed_2014_10_14/pravo1/T052747.html?pravo=1>Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, касаційний суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що факт здійснення господарських операцій з постачання товару між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Максбудплюс», ТОВ «Ярос» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: податковими накладними, банківськими виписками. Матеріали справи також свідчать, що 16 лютого 2011 року між позивачем (орендар) та Coil Services B.V. (орендодавець) було укладено контракт № С11-0037 про оренду обладнання з бригадою, за умовами якого орендодавець надає орендарю у тимчасове користування, технічне обслуговування та управління обладнання орендодавця, а також надає бригаду (персонал орендодавця), яка складається із кваліфікованих спеціалістів відповідно до списку (додаток 5 до контракту), для управління, технічного обслуговування і експлуатації переданого в оренду обладнання за узгоджену сторонами орендну плату. Орендар приймає на умовах цього контракту обладнання орендодавця та забезпечує персоналу орендодавця необхідні умови праці. Виконання умов укладеного між позивачем (орендар) та Coil Services B.V. (орендодавець) контракту № С11-0037 про оренду обладнання з бригадою підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийому послуг з додатками, які надавалися до перевірки. За наведених обставин колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що у відповідача не було підстав приймати спірні податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2013 року.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року (справа № К/9991/26540/11), на яку посилається заявник, цей суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що первинні документи від імені ТОВ «Спецторгпозитив» складені та підписані не директором ОСОБА_3, а іншою особою, яку неможливо ідентифікувати (з урахуванням установленого рішенням суду у кримінальній справі факту непричетності директора ОСОБА_3 до участі у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Спецторгпозитив» та до підписання будь-яких документів). На підставі цього суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подані ТОВ «Фірма «Октан» первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_82/ed_2013_10_24/pravo1/T990996.html?pravo=1>, не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та, відповідно, не можуть враховуватися ТОВ «Фірма «Октан» при формуванні податкового кредиту та валових витрат. Також у процесі розгляду цієї справи позивач не надав доказів транспортування нафтопродуктів, їх зберігання у процесі виконання розглядуваних поставок; у матеріалах справи також відсутні фактичні дані на підтвердження прийняття позивачем товару за якістю відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року № 271/121 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2007_06_04/pravo1/RE14029.html?pravo=1>, а також за кількістю та якістю з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155. А відтак касаційний суд погодився з об'єктивністю висновку суду першої інстанції про недоведеність ТОВ «Фірма «Октан» реальності виконання розглядуваних операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у ТОВ «Спецторгпозитив».

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють формування об'єкта оподаткування, а також податкового кредиту, яке зумовлене відмінними між собою фактичними обставинами справ, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Полтавській області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийІ.Л. СамсінСудді:М.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.В. КривенкоВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький