Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до військової частини А0515 (далі - ВЧ) про стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним рішення командира ВЧ від 28 лютого 2009 року № 31 та наказу від 2 березня 2009 року № 041 в частині виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 54-місячного грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років та стягнення на його користь недоплаченої грошової допомоги в розмірі 204 997 грн 50 коп.

На обґрунтування позову послався на те, що відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) розмір допомоги має розраховуватися виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного пунктом 2 статті 9 зазначеного Закону, а не з окремих його складових (посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років).

Подільський районний суд міста Києва постановою від 10 березня 2011 року позов задовольнив частково: постановив стягнути з ВЧ недоплачений розмір грошової допомоги на користь ОСОБА_10 у розмірі 204 997 грн 50 коп.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок). На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2013 року, яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_10 підлягає задоволенню з таких підстав.

У доданій до заяви ухвалі від 26 вересня 2013 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ. Крім того, касаційний суд зазначив, що Кабінету Міністрів України надано право визначати процедуру виплати грошової допомоги та підстави її проведення, а не складові грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги.

Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-XII Кабінету Міністрів України надано право визначати умови виплати одноразової грошової допомоги.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам ІІ групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13), 28 січня 2014 року (справи №№ 21-475а13, 21-477а13).

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак П.В. ПанталієнкоО.А. Коротких О.Б. ПрокопенкоО.В. Кривенда О.О. Терлецький В.Л. Маринченко Ю.Г. Тітов