Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВСУ від 06.09.2017 року у справі №488/248/15-ц Постанова ВСУ від 06.09.2017 року у справі №488/24...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вищого професійного училища № 21 м. Миколаєва про визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона з 20 вересня 2010 року працювала у Вищому професійному училищі № 21 м. Миколаєва (далі - ВПУ № 21) на посаді викладача світової літератури на умовах контракту зі строком дії до

30 червня 2011 року, а за додатковою угодою до контракту від 11 травня

2011 року - строком дії до 30 червня 2012 року. Позивачка зазначала, що на підставі поданої нею особисто заяви від 9 серпня 2011 року та укладеного договору цивільно-правового характеру від 1 вересня 2011 року № 2 (далі - договір № 2) її було переведено на посаду заступника директора з навчально-методичної роботи строком до 30 червня 2012 року. У подальшому між нею та адміністрацією училища неодноразово укладалися додаткові угоди до договору № 2, останню з яких вона вимушена була підписати із зазначенням строку договору до 31 грудня 2014 року, після закінчення якого її звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ОСОБА_6, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки між нею та керівником училища склалися безстрокові трудові відносини, просила визнати трудовий договір укладеним на невизначений строк, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 17 серпня

2015 року позов ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав строковий договір від 1 вересня 2011 року № 2 між ОСОБА_6 та ВПУ № 21 укладеним на невизначений строк; поновив ОСОБА_6 на посаді заступника директора з навчально-методичної роботи ВПУ № 21 з 31 грудня 2014 року; стягнув з ВПУ № 21 на користь ОСОБА_6 39 тис. 972 грн 57 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; вирішив питання про розподіл судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 5 тис. 239 грн 85 коп. допустив до негайного виконання.

Апеляційний суд Миколаївської області 4 листопада 2015 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилив, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2015 року залишив без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулася

ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 23 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та ухвали Верховного Суду України від 24 лютого

2010 року та 23 лютого 2011 року, постановлені ним як судом касаційної інстанції.

У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року та залишити в силі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди під час розгляду справи встановили, що з 20 вересня 2010 року ОСОБА_6 працювала у ВПУ № 21 на посаді викладача світової літератури на умовах контракту зі строком дії до 30 червня 2011 року, а потім за додатковою угодою до контракту від 11 травня 2011 року зі строком дії до

30 червня 2012 року.

На підставі поданої позивачкою заяви від 9 серпня 2011 року та укладеного договору цивільно-правового характеру № 2 від 1 вересня

2011 року ОСОБА_6 була переведена на посаду заступника директора з навчально-методичної роботи за погодженням сторін строком дії цього договору до 30 червня 2012 року.

У строковому договорі № 2 сторони виклали зміст своїх прав та обов'язків, а також зазначили, що зміни та доповнення до нього вносяться тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі (а.с.16-20).

За наслідками поданої позивачкою заяви та укладеного сторонами строкового договору № 2 директор училища видав наказ від 1 вересня

2011 року № 113-к, описку в якому виправлено на підставі наказу від

2 червня 2014 року № 30-к, про переведення ОСОБА_6 на посаду заступника директора з навчально-методичної роботи за договором цивільно-правового характеру (а.с. 89, 148).

У подальшому позивачка та адміністрація ВПУ № 21 укладали додаткові угоди від 21 квітня 2012 року, 29 квітня 2013 року та 26 червня 2014 року до договору № 2 щодо продовження його дії на попередніх умовах строком до 30 червня 2013 року, 30 червня 2014 року та 31 грудня 2014 року відповідно (а.с.91-92).

13 листопада 2014 року позивачку попереджено про закінчення строку трудового договору та наступне звільнення (а.с.92).

Наказом від 31 грудня 2014 року № 156-к ОСОБА_6 звільнено за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2015_07_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1> - у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору (а.с.93).

Наказом від 31 грудня 2014 року № 157-к з 1 січня 2015 року внесені зміни до штатного розпису училища, за якими посаду заступника директора з навчально-методичної роботи виведено зі штатного розпису із введенням нової - методиста (а.с.101, 117-121).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що між сторонами укладено строковий трудовий договір, у додаткових угодах погоджено строки дії трудового договору, і ці правочини відповідають чинному законодавству, яке не обмежує сторони у виборі трудового договору, визначаючи умови роботи та інтереси працівника.

Надані для порівняння ухвали від 24 лютого 2010 року і 23 лютого 2011 року, постановлені Верховним Судом України як судом касаційної інстанції, не можуть обґрунтовувати підставу перегляду судових рішень, передбачену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки їх прийнято не в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

У цих ухвалах Верховний Суд України, скасувавши ухвалені у справі рішення та направивши справи на новий розгляд, зазначив про те, що:

- згідно із частиною другою статті 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Укладення трудового договору на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку; поняття «характер роботи» в цьому випадку означає, що робота за своїм характером не виконується постійно (сезонна, а також виконувана протягом певного строку тощо). Формулювання «умови виконуваної роботи» означає, що хоча робота може бути визначена як постійна, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк (від 23 лютого 2011 року);

- обов'язок підтвердження обставин, які унеможливлюють укладення трудового договору на невизначений строк, покладається на роботодавця. У разі недоведення роботодавцем таких обставин слід вважати, що трудовий договір укладено на невизначений строк. Положення частини другої статті 391 КЗпП України, відповідно до якої трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, вважаються укладеним на невизначений строк (від 24 лютого 2010 року).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 грудня 2013 року погодився з апеляційним судом, який, установивши неодноразове продовження терміну дії трудового договору, дійшов висновку, що такий договір укладено на невизначений строк, трудові відносини є безстроковими, тому позивачку не можна звільнити з посади завідувача ресторану на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Зазначені судові рішення, надані заявницею для порівняння, та судове рішення, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати