Історія справи

Постанова ВСУ від 05.02.2025 року у справі №907/214/20
Постанова КГС ВП від 01.06.2022 року у справі №907/214/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 907/214/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Круш Т.О.

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - Блохіна В.Ю.

відповідача - 2 - не з`явився

відповідача - 3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Інституту аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Матущак О.І., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 (суддя Андрейчук Л.В.)

за позовом Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області

до: 1. Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (Інститут аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України),

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Україна Груп",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік"

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 09.04.2020 Берегівська місцева прокуратура (далі - Прокурор) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі - Закарпатська державна дослідна станція, Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Україна Груп" (далі - ТОВ "Екотехнік Україна Груп", Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік", залученого до участі у справі як співвідповідача ухвалою від 18.12.2020 (далі - ТОВ "Агро Екотехнік", Відповідач-3) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій № 14 від 03.12.2015, укладеного між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та ТзОВ "Екотехнік Україна Груп" (яке згідно додаткової угоди від 01.02.2019 змінено на ТзОВ "Агро Екотехнік") про виконання робіт на земельній ділянці площею 108,5517 га вартістю 32 109 592,86 грн (далі - Договір № 14);

- зобов`язання ТзОВ "Агро Екотехнік" звільнити земельні ділянки загальною площею 108,5517 га, а саме: площею 15,8652 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0019; площею 55,4941 га кадастровий номер 2120480100:10:001:0121; площею 2,0 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0018; площею 35,1924 га кадастровий номер 2120480100:01:000:0206.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено між відповідачами з метою приховати інший правочин - оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, а земельна ділянка загальною площею 108,5517 га звільнена ТОВ "Агро Екотехнік".

1.3. Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави Прокурор обґрунтував тим, що уповноваженим органом - ГУ Держгеокадастру не вжито жодних заходів до усунення порушень інтересів держави, у тому числі шляхом подачі позову про визнання зазначеного договору недійсним, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку та є підставою для пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022, у задоволенні позову відмовлено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 01.06.2022 частково задоволено касаційну скаргу Прокурора, вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин сторін та правової природи оспорюваного договору, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема умови оспорюваного договору на предмет його відповідності вимогам закону, мету договору з огляду на його умови щодо строку фактичного користування земельними ділянками, прав і обов`язків сторін, умови, які передбачають, зокрема, обов`язок Закарпатської державної дослідної станції забезпечувати вільний, безперешкодний доступ для персоналу та техніки ТОВ "Екотехнік Україна Груп" та ТОВ "Агро Екотехнік" до земельних ділянок, які є державною власністю та перебувають на праві постійного користування у державного підприємства, та обов`язок вказаних товариств сплатити грошові кошти, розрахунок і порядок оплати яких наведено у пункті 1.4 договору. За висновками Верховного Суду, суди не з`ясували, чи не спрямоване таке використання земельних ділянок на умовах наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій прихованій меті передачі цих земельних ділянок в оренду ТОВ "Екотехнік Україна Груп" (а у подальшому ТОВ "Агро Екотехнік"), і якщо так, то чи відповідає правочин, який сторони вчинили насправді, вимогам законодавства, що регулює такі правовідносини, у тому числі щодо розпорядження Закарпатською державною дослідною станцією земельними ділянками, які перебувають у державні власності, у такий спосіб.

2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, позов Прокурора задоволено частково:

- визнано недійсним договір № 14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015, укладений між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та ТОВ "Екотехнік Україна Груп" (яке згідно додаткової угоди від 01.02.2019 замінено на ТОВ "Агро Екотехнік") про виконання робіт на земельній ділянці площею 108,5517 га;

- зобов`язано ТОВ "Агро Екотехнік" звільнити земельні ділянки.

2.5. У задоволенні позовної вимоги про припинення дії Договору № 14 на майбутнє відмовлено.

2.6. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам необхідно надавати правову оцінку його умовам, правам і обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

2.7. Оцінивши зміст Договору № 14, його істотні умови у сукупності з іншими обставинами справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що він є удаваним, тобто за своєю суттю не є ані договором про надання послуг, ані договором про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

2.8. Водночас спірний договір має всі суттєві умови договору оренди землі: визначено об`єкт оренди, дату укладення та строк дії договору, орендну плату із зазначенням її розміру та способу і умов розрахунків, право власності орендаря на продукцію, вирощену на земельних ділянках, а також те, що земельна ділянка вибула з користування Відповідача-1 та перейшла у користування Відповідача-3.

2.9. За таких обставин суди погодилися з доводами Прокурора про те, що спірний правочин вчинено сторонами з метою приховати договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій виснувано, що Інститут аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут) не мав законних повноважень передавати належну йому на праві постійного користування земельну ділянку у користування (оренду) іншим особам, у тому числі і Відповідачу- 3.

2.10. Відмовляючи в частині позовних вимог про припинення на майбутнє Договору №14, суди зазначили, що за змістом статті 236 Цивільного кодексу України договір оренди визнається недійсним з моменту вчинення, а розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

2.11. Щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суди зазначили, що ГУ Держгеокадстру (Позивач у цій справі) не було стороною оспорюваного договору та не було учасником господарської справи № 907/163/17, а про вказані порушення дізналося лише 23.05.2019 при проведенні перевірки та складанні за її результатами акта. За таких обставин строк позовної давності обраховується з 23.05.2019, коли про вказане правопорушення дізнався саме Позивач - ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області; отже строк позовної давності не пропущено і, як наслідок, підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності відсутні.

2.12. Крім того суди вказали, що за даного способу захисту та нормативного регулювання має місце пред`явлення негаторної вимоги, до якої позовна давність не застосовується.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. У своїй касаційній скарзі Інститут просить Суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

3.1.1. Доводами касаційної скарги Інституту є, на його думку, прийняття оскаржуваних судових рішень без дослідження наявних у справі письмових доказів та без встановлення дійсних обставин справи, а саме без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо перебігу позовної давності у справах за позовами прокурорів в інтересах держави та застосування наслідків його пропуску (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України) - викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16;

- щодо вимоги про зобов`язання звільнити земельну ділянку - викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.

3.1.2. Також Інститут посилається на неврахування судами попередніх інстанцій наступних доказів:

- довідки з питань дотримання вимог земельного законодавства від 26.09.2018, яка свідчить, на його думку, про обізнаність Позивача про укладення спірного Договору № 14;

- Статуту Закарпатської державної дослідної станції, пункт 2.2 якого надає право займатися науковою роботою з вирощування павлонії;

- агротехнічних паспортів по кожній з спірних земельних ділянок, які, за доводами Інституту, свідчать про покращення якості ґрунтів упродовж останніх п`яти років.

3.2. ТОВ "Агро Екотехнік" у касаційній скарзі просить суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Прокурора.

3.2.1. Доводами касаційної скарги Відповідач-3 визначив неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.

3.3. У відзивах на касаційні скарги Інституту (отримано Судом 06.02.2024) та ТОВ "Агро Екотехнік" (отримано Судом 13.03.2024) Прокурор просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. У письмових поясненнях ГУ Держгеокадастру просить Суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу Інституту - без задоволення.

3.5. У письмових поясненнях, наданих на виконання ухвали Суду від 12.12.2024, Прокурор вважає подібними правовідносини у цій справі № 907/214/20 та у справі № 905/20/23, просить врахувати викладені у ній висновки та залишити без змін оскаржувані відповідачами судові рішення.

3.6. Інші учасники справи не скористалися правом надати Суду свої пояснення по суті спору з урахуванням постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23.

4. Рух справи у суді касаційної інстанції

4.1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Інституту відкрито 16.01.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.02.2024.

4.2. З огляду на отримання касаційної скарги Відповідача-3 ухвалою Верховного Суду від 14.02.2024 розгляд справи відкладено на 20.03.2024

4.3. Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Екотехнік" відкрито 22.02.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.03.2024.

4.4. Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2024 касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішень у подібних правовідносинах у справі № 905/20/23.

4.5. 15.11.2024 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 905/20/23, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 03.12.2024.

4.6. Ухвалою від 12.12.2024 провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.01.2025 з подальшим відкладенням на 05.02.2025 у зв`язку з відрядженням судді - члена колегії.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. 03.12.2015 між Закарпатською державною дослідною станцією (сторона-1) та ТОВ "Екотехнік Україна Груп" (сторона-2) укладено Договір № 14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій. У договорі сторони зазначили, що співробітництво за цим договором відповідає їх статутним цілям і завданням та спрятиме їх виконанню, підвищенню ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів і посиленню конкурентоспроможності національної економіки, активізації міжнародного співробітництва в рамках реалізації стратегії енергетичної безпеки держави відповідно до умов постанови від 01.03.2010 № 243 "Про затвердження Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки".

5.2. За умовами пункту 1.1 Договору № 14 з метою сприяння у вирішенні статутних завдань, всебічного заохочення і підтримки науково-дослідницьких робіт, спрямованих на розвиток виробництва та використання альтернативних джерел енергії сторони домовилися здійснювати обмін інформацією та здійснювати співробітництво, що не суперечать чинному законодавству України, а також відповідно до умов цього договору сторони зобов`язалися діяти з метою успішного виконання статутних завдань та програмних цілей кожної із сторін.

5.3. Відповідно до положень Договору № 14 ТОВ "Екотехнік Україна Груп" зобов`язалося власними силами та за власні кошти виконати роботи по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій на земельних ділянках загальною площею 106,8328 га, а Закарпатська державна дослідна станція зобов`язалася здійснювати відповідний науковий супровід щодо виконання ТОВ "Екотехнік Україна Груп" технологічних процесів по таких роботах і результатів таких робіт (пункт 1.2); під роботами з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій сторони узгодили здійснення стороною-2 на території зазначеної земельної ділянки висадки дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива (підпункт 1.2.1 Договору № 14).

Для реалізації завдань, визначених у пункті 1.2 Договору № 14, сторона-1 надає свою згоду (дозвіл) стороні-2 на тимчасове, протягом 15 календарних років з моменту підписання цього договору, ведення робіт по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій на площі 106,8328 га, яка визначена сторонами на карті, що є додатком до цього договору (підпункт 1.3.1); зобов`язується забезпечити вільний доступ до площадки персоналу сторони-2, а також залученим стороною-2 спеціалістам, фахівцям та транспорту і техніці, у тому числі необхідній для проведення обумовлених робіт, а також зобов`язується не здійснювати жодних перешкод у цьому (підпункт 1.3.2).

За змістом пункту 1.4 Договору № 14 для реалізації завдань, визначених у пункті 1.2 договору, сторона-2 своїми або залученими силами здійснює реконструкцію саду для енергозберігаючих технологій на площадці (підпункт 1.4.2); за науковий супровід з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій, з метою забезпечення протягом дії цього договору підтримання стороною-1 в належному стані площадки, сторона-2 зобов`язалася сплатити стороні-1 суму грошових коштів: з 20.11.2015 по 20.11.2017 - 800,00 грн з ПДВ за 1 га, що загалом становить 170 932,48 грн шляхом коригування плати на індекс інфляції; надалі з 20.11.2017 по 20.11.2020 - 1050,00 грн з ПДВ за 1 га, що загалом становить 336 523,32 грн шляхом коригування плати на індекс інфляції; з 20.11.2020 до закінчення терміну договору - 1 550,00 грн з ПДВ за 1 га , що в загалом становить 165 590,84 грн за кожен наступний рік шляхом коригування плати на індекс інфляції (підпункт 1.4.2).

5.4. 01.02.2019 між Закарпатською державною дослідною станцією, ТОВ "Екотехнік Україна Груп" та ТОВ "Агро Екотехнік" укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору № 14 (з урахуванням договору від 18.12.2020 про виправлення описки у додатковій угоді від 01.02.2019), за змістом якої, зокрема, у преамбулі та реквізитах сторін стороною-2 за договором визначено ТОВ "Агро Екотехнік"; доповнено договір підпунктом 1.2.2, відповідно до якого земельні ділянки, визначені у додатку до договору, замовнику не передаються, а залишаються у фактичному та безпосередньому володінні та користуванні виконавця, у власності держави; у підпункті 1.3.1 договору словосполучення "на площі 106,8328 га" замінено на "земельних ділянках: площею 15,8652 га, кадастровий номер 2120480100:02:000:0019, площею 55,4941 га, кадастровий номер 2120480100:10:001:0121, площею 2,0 га, кадастровий номер 2120480100:02:000:0018, площею 35,1924 га, кадастровий номер 2120480100:01:000:0206"; підпункт 1.4.2 викладено в новій редакції, за змістом якої, зокрема, сума грошових коштів, що підлягає сплаті стороною-2 стороні-1з 01.02.2019 до закінчення терміну дії договору становить по 15 000,00 грн з ПДВ за місяць шляхом коригування плати на індекс інфляції.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

6.2. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Тобто правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

6.3. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.4. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

6.5. З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

6.6. При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

6.7. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

6.8. Як зазначалося вище, позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що спірний Договір № 14 є удаваним, оскільки його вчинено з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі, та фактично спрямованим на передачу у користування земельної ділянки Відповідачу-2.

6.9. У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

6.10. Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

6.11. Колегія суддів зазначає, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 627 Цивільного кодексу України та полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

6.12. Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.

6.13. За таких обставин колегія суддів зауважує, що застосування принципу свободи договору має узгоджуватися з іншими принципами, зокрема ius publicum privatorum pactis mutari non potest (публічне право не може бути змінено приватними угодами). Тобто використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин. Така позиція викладена судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.

6.14. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

6.15. Разом з цим законодавець у статті 628 Цивільного кодексу України не встановлює чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

6.16. Слід значити, що у цивілістичній доктрині визначається, що "елементи різних договорів" можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов`язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.

6.17. Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

6.18. Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

6.19. У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст; тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

6.20. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховування іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у справах № 915/166/17, № 923/241/18, № 925/550/18, № 910/22880/17, № 916/1424/18, № 903/601/20, № 918/1226/20, № 927/1099/20, № 918/351/21, від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, предметом спору у яких є земельні ділянки державної форми власності, що перебувають у постійному користуванні однієї зі сторін оспорюваного договору.

6.21. За доводами Прокурора, з якими погодилися суди під час розгляду справи, Договір № 14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду є за своїм змістом прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладено з порушенням вимог земельного законодавства. Характер правовідносин між сторонами за умовами оспорюваного договору є прихованою орендою, оскільки наявні усі його істотні умови, зокрема: умови оплати, строк дії, умови надання земельних ділянок у користування, умови забезпечення доступу до ділянок.

6.22. Додатково колегія суддів звертає увагу, що до таких висновків суд касаційної інстанції дійшов і у постанові у цій справі від 01.06.2022, передаючи справу на новий розгляд, і судами при ухваленні судових рішень, що переглядаються у касаційному порядку, ці висновки враховані.

В такий спосіб правовідносини сторін у справі фактично врегульовано договором, який, усупереч його назві, підпадає під правове регулювання статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі".

6.23. Так за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно приписів статті 15 цього ж Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

6.24. Користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №913/420/19.

6.25. В такий спосіб суди встановили, що всі наведені ознаки договірних відносин оренди наявні у оспорюваному правочині. Так серед умов Договору № 14, всупереч його назві, відсутнє положення про те, що результати науково-дослідницьких робіт передаються Закарпатській державній дослідній станції. Також відсутнє посилання на робочу програму науково-дослідної роботи, якою передбачається, зокрема, результат отриманого дослідження та хто має право ним розпоряджатися.

6.26. В такий спосіб, істотною умовою спірного договору про науковий супровід/науково-дослідницьку роботу мало б бути положення про набуття права власності на результати продукції саме Державою в особі Закарпатської державної дослідної станції, що і є головною метою договорів вказаної категорії.

6.27. Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що відсутність у Договорі № 14 такої умови також свідчить про удаваність цього правочину.

6.28. В такий спосіб суди обґрунтовано виснували, що спірний договір є прихованим договором оренди землі (оскільки містить істотні умови такого договору: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дату укладення та строк дії договору; а також обумовлено орендну плату з зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату), а тому наявні правові підстави для застосування законодавчих положень, передбачених для регулювання орендних договірних відносин.

6.29. Як наслідок, подальшу оцінку правомірності укладення та виконання Договору № 14 судами здійснено крізь призму норм законодавства про оренду землі. Зокрема суди виснували, що його укладення відбулося без погодження, участі, відома та без дозволу суб`єкта управління об`єктами державної власності - Національної академії аграрних наук України, що свідчить про порушення вимог законодавства, та, у свою чергу, є підставою для задоволення позову Прокурора.

6.30. Умови спірного договору про досягнення певних якісних показників ґрунтів та подальше їх підтримання не спростовують правову природу спірного договору як такого, що спрямований на тимчасове користування земельною ділянкою.

Саме по собі досягнення певних кількісних та якісних показників ґрунтів та подальше їх підтримання шляхом належного користування земельною ділянкою не може розцінюватися як благо, яке надається іншій стороні в обмін на право тимчасового користування земельною ділянкою.

Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.

6.31. За таких обставин доводи Інституту щодо фактичного поліпшення якості ґрунтів унаслідок виконання сторонами умов Договору № 14 не можуть слугувати підставами для легалізації та подальшого продовження таких орендних відносин.

6.32. Дослідивши дотримання судами норм матеріального права при обґрунтуванні висновків про задоволення позову, колегія суддів звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі № 907/214/20.

6.33. Так об`єднана палата Касаційного господарського суду сформувала правові висновки щодо регулювання спірних правовідносин та акцентувала, що власність і право власності - фундаментальні категорії. Зміст суб`єктивного права власності формулюється через відому "тріаду" прав або правомочностей (володіння, користування, розпорядження). Аналогічний підхід втілений у статті 317 Цивільного кодексу України та статті 78 Земельного кодексу України.

Статтею 78 Земельного кодексу визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об`єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження Jus abutendi).

Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об`єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.

Разом з тим із тріади правомочностей, які належать власнику, постійному землекористувачу законом передані тільки дві: володіння та користування. Постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.

Отже, право землекористування як суб`єктивне право полягає у праві (правомочності) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб`єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.

Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.

Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.

З урахуванням наведеного об`єднана палата зазначила, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.

Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.

У справі № 905/20/23 (правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі № 907/214/20) суди встановили, що власником спірної земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, яке (Головне управління) відповідно до статті 122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області є повноважним органом виконавчої влади з питань передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території області в порядку, визначеному чинним законодавством, а правокористувачем є ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу". Оскільки останнє як постійний користувач земельних ділянок не наділене правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірних у справі договорів, які в сукупності складають удаваний договір оренди земельної ділянки, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства.

6.34. Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №904/8549/17, від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.

6.35. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, які відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковими при застосуванні аналогічних норм закону, колегія суддів погоджується з оскаржуваними Відповідачем-1 та Відповідачем-3 рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову Прокурора та визнання недійсним Договору № 14.

Як наслідок, в силу приписів статті 216 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції правомірно зобов`язано Відповідача-3 звільнити спірні земельні ділянки.

6.36. Розглянувши доводи скаржників щодо порушення Прокурором строку звернення до суду внаслідок спливу строків позовної давності з огляду на пред`явлення ним позову 22.01.2017 у справі № 907/163/17 колегія суддів зазначає наступне.

6.37. Згідно частин другої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

6.38. Інші доводи касаційних скарг щодо пропуску строку звернення до суду у зв`язку з обізнаністю Прокурора про укладення оспорюваного у справі правочину у травні 2017 року не є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на відповідні зміни до Цивільного кодексу України внаслідок введення в Україні з 12.03.2020 карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), та не спростовують висновків судів про дотримання таких строків у цій справі.

6.39. Щодо доводів касаційної скарги Відповідача-1, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ненадання судом апеляційної інстанції оцінки Довідці з питань дотримання вимог земельного законодавства від 26.09.2018 (що свідчить, за доводами скаржника, про обізнаність Позивача про укладення Договору № 14 саме з цієї дати та, як наслідок, про пропуск Позивачем строку позовної давності), Суд зазначає наступне.

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому численних змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин.

Відмінено вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651).

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби строки, визначені статтями 257, 258 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257 258 Цивільного кодексу України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.

За таких обставин та з урахуванням дати звернення до суду з позовом у цій справі (09.04.2020) доводи Відповідача-1 про пропуск Прокурором та Позивачем строку звернення до суду не підтвердилися та не можуть слугувати підставою для відмови у позові з цих підстав.

6.40. З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги, що неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в ході касаційного перегляду справи не встановлено, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та не можуть слугувати підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційні скарги Інституту та ТОВ "Агро Екотехнік" підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Інституту аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 у справі № 907/214/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко