ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_1, є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, вартість яких не сплачують у повному обсязі, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2 тис. 363 грн 18 коп., яку останні в добровільному порядку на вимогу підприємства сплачувати відмовляються.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року зазначене рішення районного суду скасовано й позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в солідарному порядку на користь КП «Харківводоканал» заборгованість у сумі 2 тис. 363 грн 18 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року і рішення апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та залишення в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 64, 68, 160, 162 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), статей 256, 257, 261, 267 та 541 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, 17 вересня 2014 року, 18 червня 2014 року, 5 березня 2014 року, 28 вересня 2011 року, 8 лютого 2012 року, де, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 є інвалідом війни, членом сім'ї останнього є його дружина ОСОБА_8

ОСОБА_9 є ветераном війни - учасником бойових дій безстроково, членом його сім'ї є його дружина ОСОБА_10

Відповідачі як власники та користувачі квартири АДРЕСА_1 є споживачами послуг централізованого водопостачання та водовідведення (за особовим рахунком № НОМЕР_1).

За цими особовим рахунком існує заборгованість за послуги водопостачання за період з 1 січня 1999 року до 30 вересня 2013 року в розмірі 1 тис. 700 грн 21 коп. та за послуги водовідведення за період з 1 жовтня 2003 року до 30 вересня 2013 року в розмірі 582 грн 66 коп., яку позивач просить стягнути з відповідачів як осіб, які користуються комунальними послугами.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що четверо відповідачів мають пільги, однак відсутні будь-які докази на підтвердження розміру заборгованості кожного з них, що унеможливлює встановити, хто саме з осіб зобов'язаний сплатити заборгованість у повному розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог КП «Харківводоканал», зазначивши, що відповідачі відповідно до статей 160,162 ЖК УРСР мають нести солідарну відповідальність за сплату комунальних послуг та відповідно до частини першої статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання строку позовної давності у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу частками.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, вказавши на правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, 17 вересня 2014 року, 18 червня 2014 року, 5 березня 2014 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 64, 68, 162 ЖК УРСР посилається у своїй заяві ОСОБА_7, касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що судами безпідставно застосовано положення статей 160, 162 цього Кодексу, які регулюють правовідносини щодо наймача та членів його сім'ї, тоді як квартира належить відповідачам на праві спільної сумісної власності в рівних долях.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 160, 162 ЖК УРСР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності ( частина перша статті 355 ЦК України) та залежно від положень закону або домовленості між співвласниками може належати їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 цього Кодексу). При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 цього Кодексу).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизовані житлові приміщення передавались у спільну часткову або спільну сумісні власність, а утримання приватизованих житлових приміщень здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

Правовідносини між співвласниками майна як суб'єктами цивільних правовідносин та іншими особами регулюються законами України та договорами, укладеними власниками (співвласниками) майна та іншими особами.

Отже, правовідносини власників житлових приміщень з утримання житлового приміщення регулюються нормами ЦК України та законодавства, яке регулює користування житловими будинками та прибудинковими територіями.

Разом з тим, норми статей 160 та 162 ЖК УРСР входять до глави 6 цього Кодексу, яка регулює правовідносини з користування будинками приватного житлового фонду, зокрема з наймачами цих житлових приміщень, членами їх сімей та власником житлового фонду, які виникають на підставі договору найму цього приміщення.

При цьому стаття 160 ЖК УРСР, яку суд застосував до спірних правовідносин, визначає рівні права та обов'язки наймача та членів його сім'ї між собою та перед третіми особами, зокрема щодо солідарної майнової відповідальності членів сім'ї разом з наймачем за зобов'язаннями, що випливають з договору найму житлового приміщення, яке належить до приватного житлового фонду.

Положеннями статті 162 ЖК УРСР регулюється порядок визначення та внесення плати за користування жилим приміщенням, яке належить громадянину на праві приватної власності та право на користування яким мають інші особи, зокрема наймачі та члени їх сімей на підставі договору найму (стаття 759 ЦК України).

Отже, правове регулювання правовідносин власників житлового приміщення належного їм на праві приватної власності, здійснюється на підставі норм ЦК України, які регулюють правовідносини з права власності. Положення ж статей 160 та 162 ЖК УРСР поряд з положеннями глави 58 ЦК України регулюють правовідносини з найму житлового приміщення, тобто речові права на чуже майно, а тому зазначені норми права не підлягають застосуванню до правовідносин з утримання власниками належного їм на праві приватної власності майна, зокрема щодо сплати комунальних послуг.

Таким чином, установивши, що майно належить відповідачам на праві спільної власності, суди помилково застосували до цих правовідносин положення статей 160 та 162 ЖК УРСР, дійшовши висновку про стягнення несплачених сум солідарно.

Разом із цим згідно з пунктами 4 та 5 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_201/ed_2015_07_05/pravo1/T355100.html?pravo=1> інвалідам війни та прирівняним до них особам надається 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб у межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені -пунктами 4 6 <http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12/page2> цієї статті, надаються інвалідам війни та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього. Площа житла, на яку нараховується 100-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 <http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12/page2>частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 100 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 100-процентна відповідна знижка плати.

Крім того, за положеннями пункту 5 статті 12 цього Закону учасникам бойових дій надається 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб у межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.

Площа житла, на яку нараховується 75-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої <http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12/page2> цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна знижка плати.

Отже, інваліди війни та члени їх сімей, ветерани війни та члени їх сімей; учасники бойових дій та члени їх сімей як власники і користувачі жилих приміщень та споживачі комунальних послуг мають пільги на їх оплату відповідно до свого статусу та належності до складу сім'ї пільговика.

Ухвалюючи рішення, суди на порушення зазначених норм матеріального права не встановили фактичні обставини справи в частині обов'язку кожного з відповідачів залежно від його статусу та належності до сім'ї пільговика відповідно до правовідносин, які виникли між сторонами, що позбавляє Верховний Суд України можливості надати оцінку застосуванню норм права, а тому рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року, 8 лютого 2012 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 256, 257, 261, 267 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_7, касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди не врахували, що відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, тому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 цього Кодексу), тоді як в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд, відповідно до статті 264 ЦК України, дійшов висновку про переривання строку позовної давності у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу частками.

Таким чином, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини, встановлені судами щодо застосування строків позовної давності, а ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 256, 257, 261, 267 ЦК України.

За таких обставин відповідно до статті 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, 360 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3380/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>-<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1759/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1> , 360 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3380/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>-4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року скасувати.

Справу за позовом комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін