П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона з 31 травня 1995 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За період сумісного життя та за спільні кошти вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Автомобільний причіп р.н. НОМЕР_1, марки КМ38136, 1992 року випуску вартістю 3 000 грн., автомобіль ГАЗ-21 «Волга» вартістю 10 000 грн. Посилаючись на наведене, позивач просила визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею та за відповідачем право власності на Ѕ частку квартири за кожним, виділити в натурі автомобіль та автомобільний причіп відповідачу, стягнувши на її користь половину вартості автомобіля та причепа у сумі 5 000 грн. та 1 500 грн. відповідно.

Рішенням Краматорського міського суду від 26 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру та автомобіль. Визнано за кожним з подружжя право власності на Ѕ частку квартири. Передано у власність ОСОБА_8 автомобіль та стягнуто з нього на користь позивачки половину його вартості. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 60, 69, 70 СК України та Прикінцевих положень СК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що сторони 31 травня 1995 року зареєстрували шлюб, у якому знаходяться донині. У період сумісного життя вони придбали квартиру та автомобіль, які зареєстровані на ім'я ОСОБА_8

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що з 31 травня 1995 року сторони до теперішнього часу перебувають у шлюбі, за час якого подружжям було набуте майно, яке відповідно до статей 60, 69, 70, 71 СК України є спільною сумісною власністю, окрім автомобільного причепа, оскільки він не відноситься до спільної сумісної власності через його придбання відповідачем до укладення шлюбу з позивачкою.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року, 23 жовтня 2013 року та від 3 грудня 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права посилається заявник, у справі з аналогічних правовідносин суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до Прикінцевих положень СК України, прийнятого 10 січня 2002 року, зі змінами та доповненнями, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, положення якого застосовуються до тих правовідносин, що виникли між подружжям після набрання ним чинності. Установлено, що спірний будинок був придбаний 26 квітня 1977 року, тому до спірних правовідносин повинно бути застосовано КпШС УРСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень СК України та КпШС України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Судами встановлено, що спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи судам необхідно було застосовувати положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

При вирішенні даної справи суди помилково керувалися частиною першою статті 70 СК України, згідно якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи те, що подружжям спірне майно було придбано в період шлюбу та до набрання чинності СК України, застосуванню підлягали статті 22, 24, 28 КпШС України.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовами статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном).

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.

Аналогічне положення закону закріплено й у статті 70 СК України, яким суди керувалися при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищезазначене та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставин, хоча і при застосуванні неналежних положень СК України замість положень КпШС України, суди вірно вирішили справу по суті, а з урахуванням того, що за наслідком розгляду даної справи із застосуванням КпШС України результат по суті не зміниться, тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко