Історія справи

Постанова ВССУ від 16.02.2024 року у справі №683/1745/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 683/1745/22

провадження № 61-5080св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький Міністерства оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Хмельницький) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працювала у КЕВ м. Хмельницький на посаді чергової гуртожитку. З листа відповідача від 13 червня 2022 року дізналася, що наказом начальника КЕВ м. Хмельницький від 13 червня 2022 року № 61 її звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогул без поважних причин.

Звільнення з роботи вважає незаконним, посилаючись на те, що її відсутність на роботі була обумовлена поважними причинами. Зазначала, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, тому з метою збереження свого життя вона була змушена виїхати за межі України до Республіки Польща, де офіційно зареєструвалась та повідомила про це роботодавця. Перебуваючи на території Республіки Польща, позивач захворіла та 29 квітня 2022 року звернулась за медичною допомогою, а 29 травня 2022 року їй була проведена операція. У зв`язку з воєнним станом в Україні, а також через проблеми зі здоров`ям ОСОБА_1 не мала змоги повернутись на територію України та перебуває у Республіці Польща.

Приймаючи рішення про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин, відповідач не вжив заходів щодо з`ясування обставин відсутності її на робочому місці та всупереч статті 149 КЗпП України не зажадав від неї відповідних письмових пояснень.

ОСОБА_1 просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2022 року до дня ухвалення судом рішення про поновлення її на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2022 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року на посаді чергової гуртожитків Старокостянтинівського гарнізону КЕВ м. Хмельницький.

Стягнено з КЕВ м. Хмельницький на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 41 199,20 грн, з яких підлягають відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнено з КЕВ м. Хмельницький на користь держави 1 984,80 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 проведено операцію, вона повідомила роботодавця, вказавши про це у своїй черговій заяві від 26 травня 2022 року про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 01 червня 2022 року до 31 червня 2022 року. Однак, незважаючи на такі обставини, начальник КЕВ м. Хмельницький відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати, про що свідчить відповідна резолюція на заяві. При цьому, відповідач не подав до суду доказів про обізнаність ОСОБА_1 , що така відпустка не була надана.

Показання свідка ОСОБА_2 , яка в судовому засіданні стверджувала, що вона в телефонному режимі за допомогою додатку «Вайбер» повідомила ОСОБА_1 про те, що їй не надано відпустку без збереження заробітної плати, суд першої інстанції оцінив критично, оскільки вона не могла назвати конкретну дату, коли саме вона повідомила позивача, вказавши, що заяву від ОСОБА_1 вона отримала наприкінці тижня, а повідомила її про ненадання відпустки - на початку тижня. Номер телефону, на який вона повідомляла ОСОБА_1 , свідок назвати також не змогла, вказавши, що номер телефону та усю переписку із ОСОБА_1 вона видалила.

До видання спірного наказу про звільнення відповідач ініціював проведення службового розслідування за фактом відсутності позивача на роботі, однак в акті службового розслідування від 09 червня 2022 року зафіксовано лише факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці і не з`ясовано причини її відсутності. КЕВ м. Хмельницького не вжив заходів для отримання від ОСОБА_1 письмових пояснень щодо відсутності її на робочому місці.

Оскільки станом на 01 червня 2022 року ОСОБА_1 в зв`язку з агресією російської федерації та необхідністю збереження свого життя, під час дії воєнного стану, перебувала за межами території України, а саме у Республіці Польща, де з 16 травня 2022 року до 23 травня 2022 року перебувала на стаціонарному лікуванні та зазнала оперативного втручання, яке передбачало необхідність через 8-10 днів її особистої присутності для зняття швів, а також враховуючи, що вона завчасно 26 травня 2022 року направила роботодавцю заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 01 червня 2022 року до 31 червня 2022 року, у якій повідомила про проведену операцію, то у КЕВ м. Хмельницький були відсутні підстави для звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Повернуто з державного бюджету на користь КЕВ м. Хмельницький судовий збір у розмірі 2 977,20 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи, роботодавцем були дотримані вимоги трудового законодавства, а її звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України було законним, з огляду на недоведеність поважних причин відсутності її на роботі.

Так, ОСОБА_1 у зв`язку із військовою агресією російської федерації виїхала до Республіки Польща та стала на облік. У період з 25 лютого 2022 року до 15 березня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній відпустці за 2022 рік. На підставі заяв від 15 березня 2022 року, від 31 березня 2022 року та від 27 квітня 2022 року ОСОБА_1 надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 16 березня 2022 року до 31 травня 2022 року (як зазначалось у заявах позивачем, у зв`язку з плановою операцією, у зв`язку з операцією). 26 травня 2022 року ОСОБА_1 у черговий раз звернулась до начальника КЕВ м. Хмельницький із заявою про надання відпустки строком 1 місяць, яка не була задоволена роботодавцем. Позивач була відсутня на робочому місці, починаючи з 01 червня 2022 року, про що роботодавець склав відповідні акти.

Введення на території України 24 лютого 2022 року воєнного стану, у зв`язку з чим позивач для збереження свого життя вимушена була виїхати за межі України та перебуває у Республіці Польща, враховуючи місце реєстрації ОСОБА_1 та місцезнаходження роботодавця, які знаходяться на значній відстані від зон проведення бойових дій, не є об`єктивною обставиною, яка безумовно перешкоджала їй з`явитися на роботу і не могла бути нею усунута.

Щодо причини нез`явлення на роботі з 01 червня 2022 року за станом здоров`я, то апеляційний суд зазначив, що з 16 травня 2022 року до 23 травня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у місті Варшаві Республіки Польща, де їй 19 травня 2022 року проведено оперативне втручання. Позивач виписана додому в хорошому загальному стані з рекомендаціями. ОСОБА_1 надано рекомендації лікування, серед яких передбачено зняття швів на 8-10 день після операції в клініці лікарні або у лікуючого лікаря. Позивач не навела переконливих доказів, що після 23 травня 2022 року у неї були перешкоди та неможливість повернутися за станом здоров`я на роботу і зняття за рекомендацією клініки швів в лікарні за місцем свого проживання та працевлаштування на території України.

Вказані обставини ставлять під сумнів доводи позивача про поважність причин відсутності на робочому місці з 01 червня 2022 року. При цьому, виходячи зі статті 84 КЗпП України, статті 26 Закону України «Про відпустки» та частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця), а така відпустка роботодавцем не була погоджена, про що позивач повідомлена 27 травня 2022 року за допомогою засобів зв`язку. При цьому будь-яких доказів щодо причини надання в черговий раз відпустки без збереження заробітної плати позивач до заяви роботодавцю взагалі не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року та залишити в силі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду позивач посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказувала, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права викладених у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/9836/17-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повідомлення позивача щодо відмови у наданні чергової відпустки без збереження заробітної плати з 01 червня 2022 року. Суд апеляційної інстанції помилково не визнав поважними причинами стан здоров`я позивача. Вона довела належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги.

Відповідач не відібрав у позивача пояснення перед звільненням та не повідомив її про звільнення. У матеріалах справи немає доказів повідомлення позивача про відмову у наданні відпустки. Внаслідок військової агресії позивач змушена була виїхати на проживання до Республіки Польща. Саме у зв`язку з воєнним станом та незадовільним станом здоров`я внаслідок проведеної операції позивач не змогла з`явитися на роботі, тому подала заяву про надання відпустки за власний рахунок, яка безпідставно не була задоволена.

Позиція інших учасників справи

У червні 2023 року КЕВ м. Хмельницький подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказував, що позивач не подала роботодавцю доказів на підтвердження обставин щодо проведеної 19 травня 2023 року операції, про вказані обставини відповідач дізнався лише під час розгляду справи. При цьому ОСОБА_1 не довела обставин щодо неможливості працювати з 01 червня 2023 року, враховуючи її виписку зі стаціонару 23 травня 2023 року із задовільним станом здоров`я. Натомість у своїй заяві на відпустку від 26 травня 2022 року позивач вказала «в зв`язку із операцією», проте такі ж відомості вона вказувала в заявах, які були подані раніше (від 15 березня 2022 року, від 31 березня 2022 року та від 27 квітня 2022 року), жодних підтверджуючих документів до заяви не додавала, за наявності яких роботодавець мав змогу об`єктивно зробити висновки про наявність хвороби. Суд апеляційної інстанції об`єктивно та правильно дослідив докази

у справі. Крім того, відповідач звернув увагу, що ОСОБА_1 є працівником Збройних Сил України та відповідно до своїх обов`язків забезпечувала контрольно-пропускний режим в гуртожитку, де проживають військовослужбовці разом зі своїми сім`ями та працівники Збройних Сил України. ОСОБА_1 не повідомила роботодавця про виїзд за кордон ні усно, ні письмово, в матеріалах справи немає доказів на підтвердження таких обставин.

Провадження у суді касаційної інстанції

05 квітня 2023 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

30 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді чергової гуртожитків Старокостянтинівського гарнізону КЕВ м. Хмельницький.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації виїхала до Республіки Польща, де стала на облік та 22 березня 2022 року їй було присвоєно номер PESEL 57041121223 (номер загальної системи електронного обліку населення).

У період з 25 лютого 2022 року до 15 березня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній відпустці за 2022 рік.

На підставі заяв від 15 березня 2022 року, від 31 березня 2022 року та від 27 квітня 2022 року позивачу надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 16 березня 2022 року до 31 травня 2022 року (в указаних заявах ОСОБА_1 зазначала «у зв`язку з плановою операцією/у зв`язку з операцією»).

ОСОБА_1 в черговий раз 26 травня 2022 року звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відпустки строком на 1 місяць без збереження заробітної плати з 01 червня 2022 року до 31 червня 2022 року у зв`язку із проведенням операції.

Наказом КЕВ м. Хмельницький від 13 червня 2022 року № 61 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 01 червня 2022 року за прогул без поважних причин.

Апеляційний суд встановив, що звільненню ОСОБА_1 з роботи за прогул без поважних причин передували:

- заява позивача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати від 27 травня 2022 року, на якій завідуюча гуртожитків Верьовки О. М. 27 травня 2022 року зробила запис про те, що вона заперечує у наданні відпустки, а також наявна резолюція начальника КЕВ м. Хмельницький Мельника О. Л. - «не дозволяю»;

- акт обстеження робочого місця від 01 червня 2022 року, складений та підписаний працівниками КЕВ м. Хмельницький: ОСОБА_2 (завідувач гуртожитками), ОСОБА_3 (бухгалтер гуртожитків), ОСОБА_4 (чергова гуртожитків) та ОСОБА_5 (чергова гуртожитків) про те, що 01 червня 2022 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі та на робочому місці в гуртожитку на АДРЕСА_1 протягом робочої зміни. Причина відсутності - перебування за кордоном;

- доповідна записка, складена 01 червня 2022 року завідуючою гуртожитком ОСОБА_2 на ім`я начальника КЕВ м. Хмельницький Мельника О. Л. у якій вона доповіла, що 01 червня 2022 року виявила відсутність на роботі чергової ОСОБА_1 протягом робочої зміни. Зв`язавшись із ОСОБА_1 у телефонному режимі, встановила, що вона знаходиться за кордоном. На підставі зазначеного був складений акт обстеження робочого місця від 01 червня 2022 року;

- наказ начальника КЕВ м. Хмельницький від 01 червня 2022 року № 119 про призначення службового розслідування за фактом відсутності на своєму робочому місці чергової гуртожитків Старокостянтинівського гарнізону ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 01 червня 2022 року;

- табель обліку робочого часу за червень 2022 року;

- акт службового розслідування, затверджений 09 червня 2022 року начальником КЕВ м. Хмельницький, в якому зазначено, що в ході службового розслідування встановлено, що чергова гуртожитку Старокостянтинівського гарнізону ОСОБА_1 дійсно була відсутня на роботі протягом чергових змін з 01 до 10 червня 2022 року, що підтверджується вказаною доповідною запискою від 01 червня 2022 року, актом обстеження робочого місця від 01 червня 2022 року, табелем обліку робочого часу та графіком чергувань працівників гуртожитку. Разом із цим ОСОБА_1 використала чергову відпустку за 2022 рік з 25 лютого 2022 року (10 днів) та з 01 березня 2022 року (14 днів), також використала відпустку за власний рахунок з 16 березня 2022 року (16 днів), відпустку за власний рахунок з 01 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року, відпустку за власний рахунок з 01 травня 2022 року до 31 травня 2022 року. У заяві ОСОБА_1 про надання відпустки з 01 червня 2022 року до 31 червня 2022 року за власний рахунок відмовлено завідуючою гуртожитками Старокостянтинівського гарнізону та начальником КЕВ м. Хмельницький. На підставі цього запропоновано звільнити чергову гуртожитку Старокостянтинівського гарнізону ОСОБА_1 з роботи відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснень і відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні

будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Разом із цим відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі встановлено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації ОСОБА_1 виїхала до Республіки Польща, де стала на облік, у період з 25 лютого 2022 року до 15 березня 2022 року перебувала у черговій щорічній відпустці, з 16 березня 2022 року до 31 травня 2022 року їй надавалась відпустка без збереження заробітної плати на підставі заяв від 15 березня 2022 року, від 31 березня 2022 року та від 27 квітня 2022 року.

ОСОБА_1 в черговий раз 26 травня 2022 року звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відпустки строком на 1 місяць без збереження заробітної плати з 01 червня 2022 року до 31 червня 2022 року у зв`язку з проведенням операції.

Позивач не заперечувала свою відсутність на роботі з 01 червня 2022 року. Однак зазначала, що була відсутня на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з проведенням операції.

Водночас з наданих позивачем доказів суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 27 квітня 2022 року до 29 квітня 2022 року та з 16 травня 2022 року до 23 травня 2022 року. Зі змісту інформаційної картки лікування в стаціонарі вбачається, позивач виписана додому в хорошому загальному стані з рекомендаціями.

ОСОБА_1 не подала до належних та допустимих доказів перебування на лікуванні у період з 01 червня 2022 року суду, тобто поважність причин відсутності на роботі в цей період не довела.

Таким чином, установивши, що позивач допустила прогул без поважних причин (не подала роботодавцю докази, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі у спірний період), суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.

Крім того, Верховний Суд відхиляє як безпідставні посилання в касаційній скарзі на порушення прав працівника у зв`язку з тим, що роботодавець не відбирав у неї жодних пояснень щодо причин відсутності на роботі, оскільки встановлено, що на підставі поданих заяв відповідачу було відомо про знаходження позивача за кордоном. При цьому відповідач надав позивачу відпустки на тривалий строк (з 25 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року) та відмовив у наданні чергової відпустки з 01 червня 2022 року, про що ОСОБА_1 була повідомлена. Водночас, звернувшись 26 травня 2022 року до відповідача із заявою про надання відпустки, позивач повинна була цікавитися результатом розгляду такої заяви. Позивач не довела належними та допустимими доказами, що їй не було відомо до звільнення на підставі наказу від 13 червня 2022 року про результат розгляду заяви від 26 травня 2022 року. Позивачу було відомо про закінчення її чергової відпустки 31 травня 2022 року.

До того ж сама по собі обставина невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 564/2853/21.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на

статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки зазначеною нормою матеріального права (у відповідній редакції) передбачено право, а не обов`язок роботодавця протягом періоду дії воєнного стану надавати працівнику (на його прохання) відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/9836/17-ц, враховуючи таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 235/5659/20 позивач просила змінити формулювання причини та дати звільнення, оскільки її звільнено 12 лютого 2020 року у період тимчасової непрацездатності, за наявності заяви працівника від 10 лютого 2020 року про звільнення з роботи за угодою сторін з 17 січня 2020 року та згоди роботодавця на звільнення з 17 лютого 2020 року. Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 залишено без змін судові рішення про задоволення позову частково. Суд касаційної інстанції вказував, що винесення підприємством 12 лютого 2020 року наказу про звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності та за наявності невирішеної заяви від 12 лютого 2020 року про звільнення за власним бажанням очевидно свідчить про порушення прав працівника, яке, враховуючи відсутність волевиявлення позивача на продовження трудових правовідносини з відповідачем, може бути усунено шляхом зміни формулювання та причини звільнення, що і було здійснено судами. Позивач постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувала та погодилась із формулюванням причини звільнення, визначеною апеляційним судом.

У справі № 520/9836/17-ц позивач вказував на незаконне звільнення на підставі пункту пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я. Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року залишено без змін судові рішення про задоволення позову. Касаційний суд вказував, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я. У наказі про звільнення позивача не вказано, які саме вади здоров`я унеможливлюють виконання ним посадових обов`язків інженера з охорони праці. Конкретні прояви стійкого зниження працездатності позивача не вказані й у доводах касаційної скарги.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного суду у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції.

Оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська