Історія справи

Постанова ВССУ від 12.02.2024 року у справі №554/527/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 554/527/23

провадження № 61-11779св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2023 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня

2023 рокуу складі колегії суддів: Пікуля В. П., Абрамова П. С., Бутенко С. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Октябрського районного суду

м. Полтави від 18 листопада 2021 року у справі № 554/8601/21 визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 09 серпня 2021 року про звільнення позивача та поновлено його на роботі. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2022 року у справі

№ 554/8601/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача обчислена, виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи в період з 10 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року у розмірі 105 828,94 грн, та становить 2 519,73 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року у справі

№ 554/8601/21 рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 18 листопада 2021 року та додаткове рішення Октябрського районного суду

м. Полтави від 28 квітня 2022 року залишені без змін.

Позивач зазначає, що у розмір середньоденної заробітної плати, яка була визначена судом для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не були враховані нараховані податки і збори за період з 10 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року на загальну суму 42 927,31 грн, тобто 998,30 грн за один робочий день, що суперечить нормам чинного законодавства та сталій практиці Верховного Суду і призвело до недоотримання ОСОБА_1 грошових коштів.

З огляду на вказане просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 10 серпня 2021 року по 30 листопада 2021 року в розмірі 78 865,70 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 серпня 2021 року по 30 листопада 2021 року, тоді як аналогічний спір між тими самими сторонами, з тих самих підстав і про той самий предмет вже вирішено Октябрським районним судом м. Полтави у справі №554/8601/21, що, в свою чергу, з урахуванням положень статті 255 ЦПК України, є підставою для закриття провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не з`ясували обставини, які мають значення для справи, та виклали висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги у справі № 554/8601/21 були обраховані позивачем саме з «чистих» виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи в розмірі 105 828,94 грн, без урахування нарахованих та утриманих сум податків і зборів із суми заробітної плати.

Разом з тим, згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 року №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору. Суми нарахованої заробітної плати за підсумками роботи за певний період враховуються … без виключення сум відрахування на податки.

Зазначає, що в постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі

№ 607/2699/17 викладено висновок про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

У даному випадку, оскільки рішенням суду присуджено середній заробіток без врахування податків і зборів, відрахування таких податків і зборів з платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу погіршує його фінансове становище, оскільки у цей період, у разі перебування на посаді, він отримував би заробітну плату в більшому розмірі.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібним є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Проте, у цій справі та справі №554/8601/21 відсутня тотожність підстав позовних вимог. Зазначає, що підстави стягнення з відповідача заборгованості у справі №554/8601/21 (обрахунок середньої заробітної плати з виплат без врахування податків і зборів) різниться від підстав, заявлених у позові у цій справі (обрахунок середньої заробітної плати виключно з нарахованих та утриманих податків і зборів).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, в якому банк просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що судами правильно визначено тотожність складу учасників цивільного процесу, матеріально-правових вимог та обставин, що обґрунтовують звернення позивача до суду, наслідком чого стало винесення ухвали про закриття провадження. Доводи позивача фактично є незгодою із судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому не може бути підставою для повторного вирішення спору в частині стягнення середнього заробітку за період з 10 серпня по 30 листопада 2021 року.

Зазначає, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №9901/407/19, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувалися би податки і збори.

Рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 серпня 2021 року по 28 квітня 2022 року було повністю виконано відповідачем в добровільному порядку і у позивача відсутні будь-які правові підстави для повторного стягнення середнього заробітку за той самий період вимушеного прогулу.

Також банк подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження як помилково відкритого у малозначній справі.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення на відзив, в яких позивач ще раз наголосив на тому, що у справах № 554/8601/21 та №554/527/23 різний предмет позову. Також подав до суду клопотання про відмову у задоволенні заяви банку про закриття касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2021 року у справі №554/8601/21 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: Полтавська обласна організація Всеукраїнської професійної спілки працівників АТ КБ «ПриватБанк», про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» за № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн по сплаті судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2022 року у справі №554/8601/21 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 403 156,80 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року у справі №554/8601/21 вищевказані судові рішення залишено без змін.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у розмір середньоденної заробітної плати, яка була визначена судом у справі №554/8601/21 для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не були враховані нараховані податки і збори за період з 10 червня 2021 року

по 09 серпня 2021 року на загальну суму 42 927,31 грн, тобто 998,30 грн за один робочий день, що призвело до недоотримання ним грошових коштів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження

№ 12-15гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначив, що підставою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 серпня 2021 року по 30 листопада 2021 року є його незаконне звільнення із займаної посади роботодавцем, трудові права якого було відновлено судовим рішенням по справі №554/8601/21, однак при розгляді вказаної справи судом було неправильно розраховано середньоденну заробітну плату звільненого незаконно працівника, адже до таких розрахунків не було включено утриманих податків та зборів.

Звертаючись до суду з позовом у вересні 2021 року, позивач також зазначав, що підставою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є його незаконне звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2022 року у справі №554/8601/21, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, було здійснено стягнення на користь позивача з АТ КБ «ПриватБанк» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 10 серпня 2021 року по 08 квітня 2022 року, в розмірі 403 156,80 грн.

При цьому судами враховано, що зміна позивачем розміру стягнення, виходячи з інших критеріїв та методики розрахунку, представлених доказів, за незмінності підстав позову не свідчить про зміну предмета позову і не спростовує тотожність цих позовів.

З огляду на вказане, враховуючи, що первісні підстави позову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 554/8601/21 та у справі № 554/527/23 є ідентичними, натомість позивач при поданні останньої позовної заяви лише їх розширив, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо тотожності позовів ОСОБА_1 у даних справах.

Незгода позивача з порядком та розміром обрахування середньоденної заробітної плати під час розгляду справи №554/8601/21, не може бути підставою для фактично повторного вирішення спору в частині стягнення середнього заробітку за період з 10 серпня 2021 року по 30 листопада 2021 року, який охоплюється періодом, за який спір вирішений, а саме періодом з 10 серпня

2021 року по 08 квітня 2022 року.

Апеляційний суд правильно зазначив, що цивільним процесуальним законодавством України передбачено право особи у разі незгоди з ухваленим судом рішенням оскаржити його в апеляційному порядку. Натомість, аналізуючи матеріали справи, вбачається, що позивач не вчиняв вказаних процесуальних дій, що свідчить про його згоду з ухваленим судовим рішенням.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Водночас не підлягає задоволенню заявлене банком у відзиві на касаційну скаргу клопотання про закриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки заявник не зазначив обґрунтованих підстав, за яких суд касаційної інстанції може закрити касаційне провадження.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Враховуючи, що ухвала про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, обмеження осіб у праві касаційного оскарження такої процесуальної ухвали з підстав її постановлення у малозначній справі, тобто виходячи з предмета позову, є порушенням права на оскарження судового рішення, гарантованого Конституцією України.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян