Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 816/1604/17

Провадження № 11-601апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (суддя Клочко К. І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (судді Зеленський В. В., П'янова Я. В., Чалий І. С.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк ОксаниВікторівни (далі - державний реєстратор), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - ТОВ «Кей-колект»), про визнання протиправними та скасування рішень і

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 31 липня 2015 року:

- за індексним номером 23329268 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 50,5 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира № 1);

- за індексним номером 23328650 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 72,1 кв. м, житловою площею 45,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира № 2).

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначила, що є дружиною ОСОБА_5, який на підставі договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року та від 31 серпня 2007 року є власником спірних квартир № 1 та № 2 відповідно. Вказані квартири придбані в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5, право власності на спірні квартири було зареєстровано за чоловіком. У процесі підготовки до розподілу майна подружжя позивачу стало відомо про те, що відповідно до оскаржуваних рішень відповідача власником вищевказаних квартир є ТОВ «Кей-колект». Оскаржувані рішення відповідача прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, за відсутності у приватного нотаріуса повноважень та правових підстав для прийняття таких рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз'яснив позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій зазначила, що при постановленні рішень суди порушили норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між сторонами у справі є не публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, не можна визнати обґрунтованим, оскільки в межах розгляду цієї справи дослідженню підлягають виключно дії відповідача як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. На підставі викладеного ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 16 травня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 01 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

Представник державного реєстратора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - Банк) укладено договір про надання споживчого кредиту від 24 вересня 2007 року № 11221391000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику (ОСОБА_5) , а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит в іноземній валюті в розмірі 74 тис. 300 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком як іпотекодержателем та ОСОБА_5 як іпотекодавцем того ж дня укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме належні йому спірні квартири.

12 грудня 2011 року Банк і ТОВ «Кей-колект» уклали договір факторингу № 1, за умовами якого Банк передав, а ТОВ «Кей-колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі й за договорами, укладеними з ОСОБА_5

На підставі договору факторингу Банк і ТОВ «Кей-колект» уклали договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

31 липня 2015 року відповідачем прийнято рішення, індексні номери 23329268 та 23328650, про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права власності на спірні квартири № 1 та № 2 відповідно.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірні квартири перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська