Ухвала ВП ВС від 24.09.2019 року у справі №800/466/17

Друк

Пошук

433

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Ухвала ВП ВС від 02.12.2019 року у справі №800/466/17
Ухвала ВП ВС від 24.09.2019 року у справі №800/466/17
Ухвала КАС ВП від 07.02.2018 року у справі №800/466/17

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 800/466/17 (П/9901/224/18, П/9901/189/18)

Провадження № 11-820заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

представник Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,

представник Верховної Ради України - Лаптієв А. М.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (яка є правонаступником Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (судді Бевзенко В. М., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Смокович М. І., Шарапа В. М.) у справі № 800/466/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРЮ, Верховної Ради України (далі - ВРУ) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною й нечинною постанови в частині та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВРЮ, у якому з урахуванням доповнень просив скасувати рішення цього органу від 04 лютого 2004 року щодо залишення його скарги на рішення Кваліфікаційної комісії суддів військових судів України (далі - Кваліфкомісія) від 20 жовтня 2003 року без задоволення та зобов`язати ВРЮ переглянути його скаргу.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на порушення ВРЮ при розгляді його скарги вимог Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (який був чиннимна час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), що свідчить про зацікавленість і упередженість відповідача.

3. Крім того, у квітні 2009 року ОСОБА_1 подав позов до ВРУ, у якому просив визнати протиправною та нечинною Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VІ «Про звільнення суддів» у частині його звільнення з посади за порушення присяги судді.

4. Позов мотивовано тим, що рішення ВРУ про звільнення його з посади судді за порушення присяги судді є незаконним, оскільки він не приймав присяги, а відтак і не може бути звільнений за її порушення.

Короткий зміст рішень судів

5. Справа за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії розглядалася судами неодноразово.

6. Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 13 липня 2007 року у справі № 2-а-37/07, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

7. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08 лютого 2012 року адміністративну справу № 2а-8215/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною, нечинною постанови в частині звільнення з посади направив за підсудністю до Вищого адміністративного суду України.

8. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 травня 2012 року вищевказану адміністративну справу передав до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

9. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 серпня 2012 року у справі № 2а-8215/12/2670 залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною, нечинною постанови в частині звільнення з посади на підставі пункту 8 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки в судовому засіданні під час оголошення ухвали суду до завершення розгляду справи позивач залишив судове засідання. Із заявою про розгляд справи за його відсутності або із заявою про наявність поважних причин відсутності позивач до суду не звертався.

10. Не погодившись із рішеннями національних судів, ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржився на порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного й безстороннього суду, а також незаконне звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

11. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 (№ 5114/09) з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

12. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності і безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

13. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

14. 08 червня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), у якій позивач просив:

- скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: скасувати Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VІ в частині його звільнення з посади судді за порушення присяги; стягнути з ВРУ на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1 269 863,80 грн та моральну шкоду в розмірі 1 699 907,90 грн;

-скасувати постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року; зобов`язати ВРЮ поновити його на посаді судді; стягнути з ВРЮ на його користь моральну шкоду в розмірі 2 875 533,66 грн.

15. Верховний Суд України ухвалою від 14 вересня 2017 року роз`єднав вимоги заяви ОСОБА_1 у самостійні провадження для перегляду:

- постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, постановлених у справі № 2-а-37/07;

-ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року та ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року, постановлених у справі № 2а-8215/12/2670.

16. За наслідками розгляду вищевказаних справ за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України прийняв постанови від 09 жовтня 2017 року, якими з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ у рішенні від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України»:

- заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у справі № 2-а-37/07 задовольнив частково: постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року скасував, справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України;

-заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у справі № 2а-8215/12/2670 задовольнив частково: ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року скасував, справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

17. Вищий адміністративний суд України ухвалами від 06 листопада 2017 року відкрив провадження у справі за позовами ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії (справа № 800/465/17) та до ВРУ про визнання протиправною, нечинною постанови в частині звільнення з посади (справа № 800/466/17).

18. Під час нового розгляду ОСОБА_1 18 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України заяву про уточнення позовних вимог у справі № 800/466/17 за його позовом до ВРУ, у якій просив стягнути з цього відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 1 269 863,80 грн та моральну шкоду в розмірі1 699 907,90 грн.

19. 02 грудня 2017 року ОСОБА_1 також подав до Вищого адміністративного суду України заяву про уточнення позовних вимог у справі № 800/465/17, відповідно до якої просив: визнати протиправним і скасувати рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року; зобов`язати ВРП поновити позивача на посаді; стягнути з ВРП моральну шкоду у розмірі 2 875 533,66 грн.

20. До набрання чинності КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративних позовів ОСОБА_1 цим судом не закінчено.

21. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII позовні заяви ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

22. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 січня 2018 року прийняв допровадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною, нечинною постанови в частині звільнення з посади у справі № 800/466/17 (П/9901/224/18).

23. Ухвалою від 15 січня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду прийняв до провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, а також заяву позивача від 02 грудня 2017 рокупро зміну позовних вимог у справі № 800/465/17 (П/9901/189/18).

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 січня 2018 року об`єднав в одне провадження справи № П/800/465/17 та № П/800/466/17 за позовами ОСОБА_1 .

25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 травня 2018 року заяву позивача щодо додаткових вимог про стягнення з ВРУ матеріальної шкоди в розмірі 1 269 863,80 грн, визначення остаточної суми заподіяної матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції, стягнення з ВРУ моральної шкоди в розмірі 1 699 907,90 грн залишив без руху та надав строк для усунення недоліків шляхом долучення документа про сплату судового збору.

26. 01 і 04 червня 2018 року ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 відповідно звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявами про відмову від позову до ВРУ про стягнення матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.

27. 12 жовтня 2018 року позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, клопотання про уточнення заяви про перегляд судових рішень від 08 червня 2017 року (було подано до Верховного Суду України), у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року;

- зобов`язати ВРП поновити позивача на посаді;

- стягнути з ВРП на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 875 533,66 грн;

- визнати протиправною та скасувати Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року в частині звільнення позивача з посади судді за порушення присяги;

- стягнути з ВРУ на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 1 269 863,80 грн із застосуванням індексу інфляції;

- стягнути з ВРУ на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 699 907,90 грн;

- стягнути з Верховного Суду України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 875 533,66 грн.

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 жовтня 2018 року не прийняв відмову ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 від позову до ВРУ про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1 269 863,80 грн і моральної шкоди в розмірі 1 699 907,90 грн, заяву ОСОБА_1 в цій частині повернув позивачу, а ухвалою від 23 жовтня 2018 року відмовив у задоволенні, зокрема, клопотання позивача від 12 жовтня 2018 року про уточнення заяви.

29. З огляду на викладене на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебували такі позовні вимоги ОСОБА_1 :

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року;

- зобов`язати ВРП поновити позивача на посаді;

- стягнути з ВРП моральну шкоди в розмірі 2 875 533,66 грн;

- визнати протиправною та нечинною Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VI «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.

30. Інші заявлені позовні вимоги не були прийняті судом першої інстанції до свого провадження.

31. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 липня 2019 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року № 16; визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VI «Про звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону; передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_3 . У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

32. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції враховував висновки ЄСПЛ, які покладено в основу рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, недоліки і системні проблеми в процесі прийняття рішень щодо суддів, які існували на дату прийняття оскаржених актів, навіть без з`ясування обставин, які слугували приводом для їх прийняття, ставлять під сумнів їх правомірність у цілому, зокрема й по суті порушень, поставлених за провину позивачеві. До того ж суд керувався тим, що в цій справі одночасно з визнанням оскаржених актів ВРЮ та ВРУ неправомірними цілком обґрунтованим і законним буде передати на об`єктивний і неупереджений розгляд ВРП з`ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя та прийняття у зв`язку із цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо його призначення на посаду судді. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 не закінчене.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

33. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року № 16, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що суд неповно дослідив докази та обставини справи, неправильно застосував норми права, а тому таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

34. На думку ВРП, приймаючи рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади за порушення присяги, ВРЮ діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийнято з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; безсторонньо, добросовісно; розсудливо. Водночас оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування його прийняття, а також оцінки аргументів учасників справи.

35. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року № 16 та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рух апеляційної скарги

36. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП, а ухвалою від 22 листопада 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.

Позиція інших учасників справи

37. У відзиві на апеляційну скаргу ВРУ зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв рішення з дотриманням положень Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), з урахуванням обставин справи та підстав прийняття рішення відповідачем про звільнення позивача з посади за порушення присяги судді.

38. Позивач та його представник відзиву на апеляційну скаргу ВРП не подали.

39. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції 21 травня 2020 року не з`явився. Про причини неявки суд не повідомив. На підставі частини другої статті 313 КАС України справу розглянуто за відсутності позивача.

40. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ВРП підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

41. Представник ВРУ просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

42. Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 «Про призначення суддів» Куликова А. В. було призначено на посаду судді Військового суду Дніпропетровського гарнізону строком на п`ять років. Постановою ВРУ від 28 листопада 2002 року № 334-ІV «Про обрання суддів» позивача обрано суддею Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону безстроково.

43. 20 жовтня 2003 року Кваліфкомісія прийняла рішення, яким рекомендувала ВРЮ внести до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.

44. 10 листопада 2003 року позивач подав до ВРЮ скаргу на вищевказане рішення Кваліфкомісії.

45. Відповідач видав доручення члену ВРЮ ОСОБА_3 на проведення перевірки відомостей, викладених у матеріалах дисциплінарного провадження стосовно позивача.

46. При проведенні перевірки було витребувано з Кваліфкомісії дисциплінарну справу, відібрано письмові пояснення від позивача та інших осіб. За результатами перевірки дисциплінарною секцією ВРЮ було рекомендовано ВРЮ скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Кваліфкомісії від 20 жовтня 2003 року - без змін.

47. 04 лютого 2004 року ВРЮ прийняла рішення № 16, яким скаргу позивача на рішення Кваліфкомісії від 20 жовтня 2003 року залишила без задоволення, а саме рішення - без змін, внесла подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги судді.

48. При цьому ВРЮ встановила, що позивач порушив вимоги пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, статті 6 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), а саме: не дотримувався вимог закону, службової дисципліни.

49. Постановою ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VI «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону у зв`язку з порушенням присяги судді.

50. Не погодившись із правомірністю рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року № 16 та постановою ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VI, ОСОБА_1 оскаржив їх до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

51. Відповідно до Преамбули Закону № 3477-IV цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

52. Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV рішення Суду є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

53. Частиною першою статті 17 Закону № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

54. Розглянувши справу «Куликов та інші проти України», зокрема заяву ОСОБА_1 (№ 5114/09), ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув зазначені недоліки (пункти 135, 137 цього рішення).

55. Суд констатував і порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону» (пункт 138 зазначеного рішення).

56. У пункті 148 рішення у справі «Куликов та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними.

57. Водночас, як убачається зі змісту рішення у справі «Куликов та інші проти України», в основу цього рішення покладено висновки Суду у справі «Олександр Волков проти України», зокрема, у пункті 135 свого рішення ЄСПЛ звернув увагу, що «щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, Суд посилається на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (згадана вище, пункти 109 - 131). У цій справі Суд установив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважає, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються».

58. У пунктах 110 - 112 рішення у справі «Олександр Волков проти України» Суд указав, що наслідком принципів, згідно з якими здійснюється формування складу ВРЮ, закріплених у Конституції України та розвинутих у Законі України «Про Вищу раду юстиції», є те, що переважну більшість членів ВРЮ складають особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади (три члени ВРЮ безпосередньо призначаються Президентом України, три члени - парламентом, два члени - всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, Міністр юстиції та Генеральний прокурор України є членами ВРЮ за посадою).

59. Водночас ЄСПЛ визнав зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 07 липня 2010 року щодо обрання десяти членів ВРЮ з-поміж суддів недостатніми, оскільки органи, що призначають членів ВРЮ, залишаються тими ж самими, і тільки троє суддів обираються суддями. У цьому Суд вбачає вплив політичних органів Уряду на склад ВРЮ та вказав на потребу забезпечити необхідний рівень судової незалежності у спосіб, у який до дисциплінарного органу обираються судді. Суд послався на висновок Венеціанської комісії про те, що змінена процедура не вирішила питання, оскільки саме по собі призначення й надалі здійснюється тими ж самими органами, а не суддями (пункти 28 та 29 висновку Венеціанської комісії, наведеного у пункті 79).

60. Ураховуючи, що ЄСПЛ встановив наявність великої кількості системних і загальних недоліків у роботі ВРЮ на момент здійснення провадження щодо ОСОБА_1 , які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 04 лютого 2004 року № 16.

61. Наведені в апеляційній скарзі ВРП доводи про те, що, приймаючи рішення від 04 лютого 2004 року № 16, ВРЮ діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийнято з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано ВРЮ; обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, не впливають на наявність встановлених ЄСПЛ у вказаних рішеннях системних та загальних недоліків, пов`язаних, зокрема, з порядком формування складу ВРЮ, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

62. При цьому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення частини першої статті 308 КАС України не надає оцінки правильності вирішення судом першої інстанції справи в іншій частині заявлених позовних вимог, оскільки апеляційне провадження щодо перегляду рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року в указаній частині заявлених позовних вимог не відкривалось.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

64. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

65. Оскільки рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлене внаслідок повного з'ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду