П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 2-1678/05

Провадження № 14-262цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року (у складі суддів Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смак» (далі - ТОВ «Смак»), Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське БТІ») про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те,що 1 жовтня 2004 року між ним і ТОВ «Смак» укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу об`єктів роздрібної торгівлі (кіосків), які є окремими нежитловими одноповерховими капітальними будівлями (кам`яна основа) на земельних ділянках під ними. Позивач указав, що виконав свої зобов`язання за договором купівлі-продажу, сплативши грошові кошти, а відповідач передав йому згідно з актом приймання-передачі вказане нерухоме майно. Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради вказаним об`єктам нерухомості присвоєно окремі поштові адреси. ОСОБА_2 зазначив, що відповідач не виконав умови договору щодо переоформлення та реєстрації за позивачем права власності протягом семи днів з моменту передачі майна, а тільки передав узгоджувальну документацію на розміщення вказаних кіосків. Посвідчити нотаріально договір купівлі-продажу позивач не може з причин, які від нього не залежать, а КП «Одеське БТІ»відмовляється зареєструвати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 1 жовтня 2004 року об`єктів нерухомого майна площею по 7,1 кв. м, розташованих у м. Одесі, за такими адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_9; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначене нерухоме майно та зобов`язати КП «Одеське БТІ» зареєструвати за позивачем право власності на це нерухоме майно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна площею по 7,1 кв. м, розташованих у м. Одесі, за такими адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_9; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначене нерухоме майно та зобов`язано КП «Одеське БТІ» зареєструвати запозивачем право власності на це нерухоме майно. Рішення суду допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 1 жовтня 2004 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Смак» об`єкти роздрібної торгівлі (кіоски). Договір було укладено у простій письмовій формі, проте відповідач не виконав умови договору щодо переоформлення та реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно протягом семи днів з моменту передачі майна. Позивач є єдиним власником майна, однак позбавлений права розпорядитися ним, тому його порушене право підлягає захистові в обраний ним спосіб.

У серпні 2016 року Одеська міська рада звернулася до Апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року та клопотанням про поновлення строку на його апеляційне оскарження, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням порушено права територіальної громади м. Одеси.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2016 року (суддя Панасенков В. О.) Одеській міській раді поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що апеляційна скарга Одеської міської ради подана з порушенням частини третьої статті 297 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - зазначена стаття наводиться уредакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції), згідно з вимогами якої незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Поновлюючи Одеській міській раді строк на апеляційне оскарження, суддя-доповідач виходив з необхідності забезпечити скаржнику право на доступ до суду як особі, яка не була залучена до участі у справі і відносно якої суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов`язки. При цьому суддя-доповідач не звернув уваги на те, що встановлений частиною третьою статті 297 ЦПК України строк поновленню не підлягає, і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2054цс16.

У червні 2017 року Одеська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Одеська міська рада не була стороною у справі та не була залучена судом до участі у справі; апеляційний суд не врахував, що Одеська міська рада подала вказану апеляційну скаргу не в інтересах сторони у справі, а як юридична особа, яка представляє інтереси відповідної територіальної громади. Про порушення своїх прав Одеській міській раді стало відомо лише 12 липня 2016 року після ознайомлення з матеріалами цієї справи. Апеляційний суд при відкритті апеляційного провадження задовольнив клопотання Одеської міської ради та поновив їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим суд повинен був переглянути справу в апеляційному порядку, проте у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги суд закрив апеляційне провадження з посилання на пропуск заявником строку на апеляційне оскарження рішення суду. Таким чином, при постановленні ухвали апеляційний суд вийшов за межі повноважень, визначених частиною першою статті 307 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.

У зв`язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2018 року справу призначено до розгляду.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16 щодо застосування положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за положеннями абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, а тому незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження органом місцевого самоврядування в разі помилкового відкриття апеляційного провадження воно підлягає закриттю.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16. У цій справі апеляційний суд поновив Одеській міській раді, департаменту комунальної власності Одеської міської ради та навчально-виховному комплексу, які не були учасниками справи, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 23 лютого 2007 року як пропущений з поважних причин, оскільки рішення суду прийнято щодо прав та обов`язків цих осіб, але з огляду на наявність у Одеської міської ради права власності на спірне майно, яке зареєстровано у 2014 році, відмовив у позові. Верховний Суд України з таким висновком не погодився та зазначив, що, аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.Положення частини третьої статті 297 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків. Поновлюючи строки апеляційного оскарження, апеляційний суд не звернув уваги на те, що за положеннями цієї норми органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, однак мають право на захист прав іншим шляхом, а тому в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі. Отже, поновлюючи строк апеляційного оскарження органам місцевого самоврядування, апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певна процесуальна дія частиною третьою статті 297 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини першої статті 292, частини першої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення Одеської міської ради до апеляційного суду, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Частина третя статті 297 ЦПК України передбачає можливість поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за наявності підстав для такого поновлення, які будуть визнані судом поважними.

Разом з тим незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення (абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що у цій справі Одеська міська рада подала апеляційну скаргу не з метою представництва інтересів інших осіб (частина перша статті 45 ЦПК України), а як юридична особа, яка вважає, що не була залучена до участі у справі, представляє територіальну громаду як власник спірного майна, а ухваленим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки.

Такий висновок є суперечливим у самому своєму формулюванні щодо статусу юридичної особи, яка представляє територіальну громаду як власник майна. Крім того, перелік осіб, зазначених в абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України, не містить жодних винятків або уточнень щодо їх процесуального статусу.

Водночас за змістом статті 46 ЦПК України у відповідній редакції органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

З аналізу положень статей 1, 16, 26, 29, 60 цього Закону вбачається, що територіальна громада володіє, користується і розпоряджається на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, реалізуючи таким чином право комунальної власності. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18? зазначеного Закону).

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що поширення присічного річного строку на оскарження рішення суду першої інстанції прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування незалежно від статусу цих органів у справі позбавляє прокурора, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, права яких порушуються оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, права на доступ до правосуддя.

Як зазначалося у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16 з посиланням на практику ЄСПЛ, від висновку в якій пропонується відступити, положення частини третьої статті 297 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Одеська міська рада у липні 2016 року звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ухвалене 21 березня 2005 року, тобто більше ніж через 11 років. На час звернення з цією скаргою була чинною редакція абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України, відповідно до якої встановлено преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування незалежно від причин поважності пропуску такого строку, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16. Так, і в справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, що переглядалися судами касаційної інстанції, прийнято судові рішення, які свідчать про єдність судової практики (справи № 1326/3235/12, 2-2858/07, 607/13963/15-ц, 2?1376/2006, 2-156/08, 2-4155/07 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що за положеннями абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності») (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христовпроти України», заява № 24465/04).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

У Доповіді щодо верховенства права Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), схваленій на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року, зазначено, що правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень частини третьої статті 297 ЦПК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), яка з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Наявність зазначеної ухвали не позбавляє Одеську міську раду у разі, якщо вона вважає порушеними права територіальної громади, звернутися з відповідним позовом до суду на їх захист.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що під час розгляду справи апеляційний суд не допустив порушень норм процесуального права, а тому ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд розподілу судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич В. І. Данішевська О. Г. Яновська Ж. М. Єленіна