Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/11308/18

Провадження № 11-1485апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження та свідоцтва про право власності

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року (суддя Бояринцева М. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року(судді Губська Л. В., Епель О. В., Степанюк А. Г.),

УСТАНОВИЛА:

20 липня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним і скасувати розпорядження від 18 жовтня 2000 року № 55-200 про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1, а також видане на підставі цього розпорядження свідоцтво про право приватної власності позивача, його дружини ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 на зазначену квартиру.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначив, що оскаржуване розпорядження про приватизацію квартири видане усупереч законодавству, адже позивач не надавав письмової згоди на приватизацію, як того вимагав Закон України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2482-XII)і така обставина позбавляла інших членів його сім'ї можливості отримати згадану квартиру у власність.

ОСОБА_3 також послався на те, що оскаржуване розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на квартиру порушують його права та інтереси, оскільки покладають на позивача обов'язок щодо утримання квартири, яка вважається його власністю, зокрема, зі сплати житлово-комунальних послуг. При цьому інші співвласники у квартирі не проживають та не беруть участі в її утриманні.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 27 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що спір у ній виник у сфері житлових відносин і має вирішуватися судом загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 цього Кодексу визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За змістом статті 1, статті 8 Закону № 2482-XII наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII.

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Зі змісту позовної заяви убачається, що передумовою звернення ОСОБА_3 до суду з цим позовом стала необхідність захисту його житлових прав, а також заперечення правомірності набуття права власності внаслідок приватизації квартири іншими особами.

Позивач наголошує на тому, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки ним перед судом порушено питання про правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень розпорядження про приватизацію.

Однак, слід звернути увагу на те, що зазначений акт органу місцевого самоврядування застосовується одноразово та вичерпує свою дію фактом його виконання (у цьому випадку - виданням свідоцтва про право власності). При цьому відносини з приводу приватизації наймачем квартири державного житлового фонду, внаслідок чого йому як власнику видано свідоцтво про право власності на цю квартиру, є приватноправовими, а спори у них підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність об'єкта нерухомого майна.

Ураховуючи наведене, спір у цій справі не є публічно-правовим, тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження адміністративним судом у справі за позовом ОСОБА_3

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки відмова у відкритті провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. БакулінаЛ.І. Рогач В.В. БританчукІ.В. Саприкіна В.І. ДанішевськаО.М. Ситнік О.С. ЗолотніковО.С. Ткачук О.Р. КібенкоВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська Л.М. Лобойко