ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2014 року Справа № 5011-32/11635-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.06.2014у справі№ 5011-32/11635-2012 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур"допублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Запорізької філії,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Венбест" в особі Запорізької філії простягнення 307 271,01 грн. за участю представників сторін:
від позивача: Чоп'як В.М., дов. від 13.05.2014
від відповідача: Донченко Т.Г., дов. від 21.12.2012, Прохода І.В., дов. від 31.01.2011
від третьої особи: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Запорізької філії про стягнення збитків в сумі 307 271, 01 грн., з яких:
- 239 455,73 грн - недоотримана орендна плата за користування відповідачем приміщеннями в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011 (упущена вигода),
- 18 371,02 грн - витрати на відновлювальний ремонт нежитлового приміщення,
- 49 444,26 грн - витрати за спожиті комунальні послуги у період з 21.05.2010 до 09.09.2011.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач після припинення дії договору оренди нежитлового приміщення від 21.05.2007, укладеного між сторонами у справі, та підписання акту про повернення майна від 21.05.2010, фактично приміщення позивачу не повернув, продовжував його утримувати у своєму користуванні без правових підстав, чим перешкоджав позивачу використовувати приміщення для здійснення своєї господарської діяльності та заподіяв збитки у вигляді недоотриманих доходів від орендної плати та витрат, понесених на оплату спожитих відповідачем комунальних послуг, а також допустив пошкодження приміщення у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді витрат, необхідних для відновлювального ремонту приміщення.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2013 (суддя: Цюкало Ю.В.), прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Український інноваційний банк" в особі Запорізької філії на користь ТОВ "Улісс-Тур" збитки за користування приміщеннями в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 до 09.09.2011 у сумі 239 455,73 грн, витрати на відновлювальний ремонт у сумі 18 371,02 грн, витрати за спожиті комунальні послуги у період з 21.05.2010 і до 09.09.2011 у сумі 49 444,26 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 6 145, 44 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю існування всіх елементів складу правопорушення, вчиненого відповідачем, яке, за висновком суду, полягало в тому, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди та підписання акту приймання-передачі орендованого майна від 21.05.2010 фактично приміщення позивачу не повернув та продовжував його утримувати у своєму володінні і користуванні без відповідних на те підстав до 09.09.2011, а також продовжував одержувати і споживати комунальні послуги, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості надати приміщення в оренду іншій особі та поніс збитків у вигляді недоотриманих доходів від орендної плати та витрат, понесених на оплату спожитих відповідачем комунальних послуг. При цьому, суд не взяв до уваги підписаний між сторонами акт приймання-передачі орендованого нежитлового приміщення від 21.05.2010 з огляду на те, що його зміст не відповідає фактичним обставинам справи, підтвердженим наявними в матеріалах справи доказами, які свідчать про перебування такого приміщення в користуванні та володінні відповідача після припинення дії договору оренди з 21.05.2010 до 09.09.2011.
Крім того, за висновком суду, пошкодження приміщення внаслідок протікання системи каналізації, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді витрат на відновлювальний ремонт, сталося саме під час користування та володіння відповідачем таким приміщенням, а АТ "Укрінбанк" не довів відсутності своєї вини у завданні збитків через пошкодження майна позивача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 (колегія суддів у складі: Федорчук Р.В. - головуючий, Лобань О.І., Майданевич А.Г.) апеляційну скаргу ПАТ "Український інноваційний банк" задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ "Улісс-Тур" на користь ПАТ "Український інноваційний банк" 3 072,71 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача і збитками та вини відповідача, оскільки постановою ВГСУ від 15.03.2012 у справі № 24/213/10 встановлено факт повернення 21.05.2010 відповідачем орендованого приміщення позивачу на підставі акту приймання-передачі, підписаного обома сторонами, що є преюдиціальним для вирішення спору у даній справі.
За висновком суду, недоведеними є і розмір збитків у вигляді упущеної вигоди та реальна можливість отримання таких доходів від інших орендарів під час спірного періоду, оскільки, за висновком суду, наданий позивачем попередній договір оренди від 14.05.2010, укладений між ним та іншим орендарем, не створює зобов'язань між сторонами щодо сплати орендних платежів, що виключає можливість його врахування в розрахунок збитків позивача, а встановлений попереднім договором розмір орендної плати в сумі 15 400, 00 грн на місяць не узгоджується з розрахунком збитків позивача, здійсненим, виходячи з розміру орендної плати в сумі 15 327,54 грн, встановленої в укладеному між ним та відповідачем договорі оренди. Крім того, за висновком суду, заявлена позивачем до стягнення сума упущеної вгоди (дохід від орендної плати) не є збитками в розумінні ст. 1166 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України позивач не має права розраховувати на отримання таких доходів в силу припинення договірних орендних зобов'язань між сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на відновлювальний ремонт приміщень, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виникнення аварійної ситуації та часткове пошкодження орендованого відповідачем приміщення виникли саме з вини позивача.
Відмова у стягненні витрат за спожиті комунальні послуги мотивована безпідставністю такої вимоги з огляду на невстановлення факту протиправної поведінки відповідача у вигляді використання приміщень позивача після закінчення дії договору оренди та відсутність будь-якого мотивованого розрахунку цих витрат.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.05.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" (орендодавець, позивач) та акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є відповідач, (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, предметом якого виступає нежиле приміщення за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 175, загальною площею 72,00 кв.м., яке орендодавець відповідно до п. 2.2. договору передав орендарю у задовільному стані в строкове, платне володіння та користування для банківського обслуговування населення за актом прийому-передачі від 21.05.2007.
Згідно п. 8.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 до нього, строк дії договору продовжено до 20.05.2010.
У зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди 21.05.2010 між сторонами у справі підписано акт приймання-передачі нежилого приміщення, згідно якого відповідач передав позивачу приміщення за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна 175 загальною площею 72 кв.м. в задовільному стані.
Проте, як стверджує позивач, відповідач після припинення договору оренди та підписання акту про повернення майна від 21.05.2010 приміщення із орендного користування позивачу не повернув та продовжував його утримувати у своєму володінні та користуванні до 09.09.2011 без правових підстав, чим перешкоджав позивачу використовувати приміщення для здійснення своєї господарської діяльності та заподіяв збитки у вигляді недоотриманих доходів від орендної плати та витрат, понесених на оплату спожитих відповідачем комунальних послуг за період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011. Крім того, в зазначений період відповідач здійснив пошкодження приміщення, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді витрат, необхідних для відновлювального ремонту приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Враховуючи відсутність договірних відносин між сторонами та характер позовних вимог, які ґрунтуються на завданні відповідачем шкоди після закінчення терміну дії договору, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, які регулюють правовідносини із завдання позадоговірної шкоди.
Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Протиправною є поведінка (дія або бездіяльність) особи, що порушує правову норму, умови договору, угоди тощо та тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 395 та ч. 1 ст. 397 ЦК України право володіння є одним з речових прав на чуже майно. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Цивільне законодавство поділяє право володіння на законне та незаконне. При цьому, стаття 387 ЦК України під незаконним володінням визнає володіння без відповідної правової підстави. Натомість, правомірним є володіння чужим майном на підставі закону, договору чи іншій правовій підставі.
Статтею 398 ЦК України визначено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Таким чином, виникнення права володіння чужим майном виникає на підставі договорів, за якими майно власника переходить у тимчасове володіння іншої особи.
Відповідно до ст. 399 ЦК України право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном, витребування майна від володільця власником майна або іншою особою, знищення майна, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як було зазначено вище, укладений між сторонами у справі договір оренди нежитлового приміщення від 21.05.2007 припинив свою дію 21.05.2010 у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено.
Вищим господарським судом України в постанові від 15.03.2012 у справі № 24/213/10 за позовом ТОВ "Улісс-Тур" до АТ "Укрінбанк" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним на праві власності нежитловим приміщенням встановлено, що на час ухвалення судового рішення у вказаній справі між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі нежилого приміщення від 21.05.2010, відповідно до якого орендар повернув приміщення орендодавцю у задовільному стані. При цьому, суд касаційної інстанції в зазначеній постанові виходив з того, що обставини фактичного перебування ПАТ "Укрінбанк", як орендаря, в орендованих приміщеннях є недоведеними без спростування підписаного сторонами акту. Тобто, суд вказав на недоведеність позивачем в межах справи № 24/213/10 обставин утримання відповідачем у своєму володіння майна позивача та неспростування останнім факту повернення йому відповідачем орендованого приміщення.
Проте, як встановлено господарським судом першої інстанції у даній справі (5011-32/11635-2012), та не спростовано судом апеляційної інстанції, відповідач після припинення дії договору оренди від 21.05.2007 та незважаючи на підписання сторонами акту приймання-передачі від 21.05.2010, фактично продовжував незаконно, за відсутності укладеного з власником майна договору оренди, утримувати нежитлове приміщенням за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, 175 у своєму володінні. Зазначений факт підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором № 804-ОП про надання охоронних послуг, укладеним між ПАТ "Укрінбанк" (відповідач), як замовником, та ТОВ "Венбест" (третя особа), як виконавцем, 25.10.2010, тобто після припинення дії договору оренди; додатковою угодою від 01.11.2010 до договору про надання охоронних послуг, відповідно до якої ТОВ "Венбест" прийняло під охорону відділення № 4 Запорізької філії АТ Укрінбанк", розташоване в приміщенні за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 175; актом вводу в експлуатацію системи охоронної та тривожної сигналізації об'єкта від 01.11.2010, що є додатком до договору № 804-ОП від 25.10.2010; листом ТОВ "Венбест" від 27.01.2011, в якому останнє повідомило позивача про неможливість допуску до вказаного приміщення з огляду на перебування приміщення під охороною, а також наданими суду поясненнями самого ТОВ "Венбест".
Крім того, факт перебування нежитлового приміщення за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, 175 у володінні відповідача після припинення строку дії договору оренди підтверджено і самим відповідачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи лист ЗФ ПАТ "Укрінбанку" до ТОВ "Венбест" з проханням зняти з 01.08.2011 охорону з приміщення за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 175, а також меморіальні ордери щодо оплати відповідачем охоронних послуг вказаного приміщення.
Разом з цим, як з'ясовано судом першої інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в грудні 2010 ПАТ "Укрінбанк" зверталось до господарського суду з позовом до ТОВ "Улісс-Тур" про спонукання до підписання акту приймання-передачі нежитлового приміщення, переданого в оренду (справа № 24/379/10). При цьому, позовні вимоги та зміст наданого акту, підписання якого вимагало АТ "Укрінбанк", не містили посилань на повернення приміщення орендарем 21.05.2010. Таким чином, факт звернення банку до господарського суду з відповідним позовом свідчить про неповернення ним приміщення з орендного користування товариству з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" на підставі акту приймання-передачі приміщення від 21.05.2010 та незаконне володіння і користування майном позивача, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у даній справі (5011-32/11635-2012).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що акт прийому-передачі від 21.05.2010 був складений та підписаний сторонами договору оренди за обставин фактичного неповернення відповідачем орендованого майна та не відображає фактичних обставин, які склались між сторонами, у зв'язку з чим суд правильно не взяв вказаний акт до уваги, оскільки він не є доказом своєчасного повернення відповідачем приміщення позивачу 21.05.2010. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про набуття відповідачем права володіння та користування майном позивача на законних підставах після закінчення терміну дії договору оренди.
Разом з цим, суд першої інстанції вірно взяв до уваги акт державного виконавця від 09.09.2011, як доказ звільнення відповідачем орендованого приміщення саме 09.09.2011, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про звільнення та передачу приміщення відповідачем позивачу до 09.09.2011, крім акту прийому-передачі від 21.05.2010, який суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги. Крім того, слід зазначити, що акт державного виконавця від 09.09.2011 не містить посилань на те, що орендоване приміщення було звільнено відповідачем саме 21.05.2010 на підставі акту прийому-передачі, натомість актом засвідчено, що приміщення було звільнено від майна ПАТ "Укрінбанк" на дату проведення виконавчих дій - 09.09.2011.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказані вище докази свідчать про незаконне перебування приміщення за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, 175 у володінні відповідача після припинення дії договору оренди і підписання сторонами акту приймання-передачі від 21.05.2010 та спростовують встановлений в акті факт повернення орендованого приміщення орендарем орендодавцю.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок суду апеляційної інстанції щодо доведеності факту повернення 21.05.2010 відповідачем приміщення позивачу на підставі акту приймання-передачі від 21.05.2010 помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинами справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Натомість обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду щодо доведеності існування протиправної поведінки відповідача, яка полягала у незаконному володінні нежитловим приміщенням позивача після закінчення строку дії договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримувати дохід від орендної плати за користування відповідачем нежилим приміщенням по пр. Леніна, 175 в м. Запоріжжі (причинно-наслідковий зв'язок).
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічне визначення міститься і в статті 22 ЦК України.
Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Таким чином, у разі належного оформлення відповідачем права володіння нежилим приміщенням по пр. Леніна, 175 в м. Запоріжжі після припинення дії договору оренди від 21.05.2007 та набуття права оренди вказаного майна на законній підставі - на підставі договору, відповідач отримав би дохід від орендної плати за користування відповідачем майном позивача протягом періоду з 21.05.2010 по 09.09.2011, що, як вірно зазначено судом першої інстанції, є збитками позивача, завданими внаслідок незаконного використання публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" майна позивача.
Відтак, місцевий господарський суд встановивши в діях відповідача наявність всіх елементів складу правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач за порушення господарського зобов'язання та на виконання вимог чинного законодавства має бути притягнутий до відповідальності у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення 239 455, 73 грн збитків за користування приміщенням в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011, розрахованих позивачем, виходячи із щомісячного розміру орендної плати в сумі 15 327,54 грн, встановленого в укладеному між ним та відповідачем договорі оренди від 21.05.2007.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення витрат за спожиті відповідачем протягом періоду з 21.05.2010 по 09.09.2011 комунальні послуги з огляду на доведеність факту перебування нежитлового приміщення по пр. Леніна, 175 в м. Запоріжжі в незаконному володіння та користуванні відповідача, за відсутності укладеного з власником такого майна договору оренди. При цьому, як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, наявність у позивача збитків у вигляді витрат за спожиті комунальні послуги підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з обслуговуючою організацією від 14.09.2011 та рахунки-фактури щодо компенсації електроенергії за вказаний період. Жодних доказів в спростування наявності у позивача вказаних збитків матеріали справи не містять, у зв'язку з чим місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення 49444,26 грн витрат за спожиті комунальні послуги у період з 21.05.2010 по 09.09.2011.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення витрат на відновлювальний ремонт приміщення. При цьому, обґрунтованим визнається висновок апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, аварійна ситуація та часткове затоплення (пошкодження) приміщення виникли саме з вини позивача, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт обстеження представниками ЖЕКу технічного стану приміщення від 11.05.2010, яким встановлено, що власником приміщення - ТОВ "Улісс-Тур" на трубопроводі встановлено без необхідної документації зворотний клапан з контрнахилом, що призводить до періодичного засмічення каналізації і затоплення приміщення. Суд апеляційної інстанцій правильно не взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №1054 від 20.06.2011, на яку послався позивач в обґрунтування позовної вимоги про стягнення витрат на відновлювальний ремонт приміщення, оскільки в зазначеному висновку відсутні посилання на наявність вини відповідача у пошкодженні приміщення, а визначено лише пошкодження, які виникли у результаті затоплення внаслідок протікання системи каналізації та вартість відновлювального ремонту.
Врахувавши викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що виникнення аварійної ситуації та часткове затоплення (пошкодження) орендованого відповідачем приміщення виникли внаслідок упущень самого орендодавця у вигляді порушення ним технічних вимог при здійсненні капітального ремонту (встановленні зворотного клапану) та невиконання рекомендацій спеціалістів викладених в акті від 11.05.2010, у зв'язку з чим суд правильно відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги з огляду на відсутність підстав для покладення відповідальності на відповідача за збитки які виникли з вини позивача.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду від 02.06.2014 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 18 371,02 грн витрат на відновлювальний ремонт нежитлового приміщення підлягає залишенню без змін, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків за користування приміщенням та витрат за спожиті комунальні послуги в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011 підлягає скасуванню. Натомість рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 239 455,73 грн збитків за користування приміщенням в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011 та 49 444, 26 грн витрат за спожиті комунальні послуги у період з 21.05.2010 до 09.09.2011 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 18 371,02 грн витрат на відновлювальний ремонт нежитлового приміщення залишити без змін.
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 у справі № 5011-32/11635-2012 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 5011-32/11635-2012 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 239 455,73 грн збитків за користування приміщенням в період позадоговірних відносин з 21.05.2010 по 09.09.2011 та 49 444,26 грн витрат за спожиті комунальні послуги у період з 21.05.2010 до 09.09.2011 залишити без змін. В решті рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 скасувати.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10а, ідентифікаційний код 05839888) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 17, ідентифікаційний код 31970760) 5 778, 02 грн (п'ять тисяч сімсот сімдесят вісім гривен дві копійки) судового збору за подання позовної зави та 2889,01 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять гривен одну копійку) судового збору за подання касаційної скарги.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 17, ідентифікаційний код 31970760) на користь публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10а, ідентифікаційний код 05839888) 5 778,02 грн (п'ять тисяч сімсот сімдесят вісім гривен дві копійки) 183,70 грн (сто вісімдесят три гривні сімдесят копійок) судового збору за подання публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" апеляційної скарги
Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідні накази.
Головуючий О. Кот
Судді: Н. Кочерова
В. Саранюк