Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 910/12699/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2016 року

у справі № 910/12699/16

господарського суду міста Києва

позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 4 458 669,60 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Онищенко І.П.

відповідача: Некрасов Д.А.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 4 458 669,60 грн., з яких: 3 758 251,32 грн. - сума інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по листопад 2014 року та 700 418,28 грн. - сума трьох відсотків річних за період з 08 липня 2013 року по 20 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за укладеним між сторонами договором на закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року, основна заборгованість за яким була стягнута з відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13. За твердженням позивача, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання відповідач відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити три відсотки річних та інфляційні втрати, які були донараховані за період прострочення, який не заявлявся позивачем для стягнення інфляційних та 3% річних під час розгляду зазначеної справи № 910/9175/13 до моменту повного погашення відповідачем основного боргу за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 вересня 2016 року (суддя Головіна К.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" інфляційну складову боргу у сумі 2 992 695,22 грн., 3% річних в сумі 311 641,76 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних заявлені правомірно, однак, підставою для їх нарахування слід вважати несвоєчасне виконання зобов'язань не за договором, а за рішенням суду, яке набрало законної сили 10 квітня 2014 року, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач невірно визначив період нарахування зазначених матеріальних втрат, який, за висновком суду, має починатися з 11 квітня 2014 року - з дати набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13 про стягнення основного боргу за договором та закінчуватись 20 листопада 2014 року - до дати повної сплати основного боргу відповідачем. Крім того, суд не взяв до уваги сплачену відповідачем 28 лютого 2014 року суму основного боргу в розмірі 175 929,60 грн., оскільки така сплата відбулась до набранням рішенням законної сили, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних суд виходячи з суми заборгованості в розмірі 16 926 970,42 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2016 року (склад колегії суддів: Сулім В.В. - головуючий, Коротун О.М., Майданевич А.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2016 року змінено, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" інфляційну складову боргу у сумі 3 758 251,32 грн. та 3% річних в сумі 700 418,28 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підставою для нарахування заявлених до стягнення у даній справі інфляційних втрат та трьох процентів річних є саме несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, а не за судовим рішенням, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. За висновком суду, проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правильним та визначені вірно.

Не погодившись із зазначеною постановою, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 25 серпня 2011 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (покупець) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався на протязі 5 робочих днів з моменту укладення цього договору поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець прийняти і оплатити цей товар.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13 встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти виконав неналежним чином, не сплатив повну вартість поставленого товару, у зв'язку з чим з нього було стягнуто 17 102 900,02 грн. основної заборгованості за договором, 18 619,34 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2011 року по квітень 2013 року та 816 830,28 грн - 3 % річних за період з 27 листопада 2013 року по 15 травня 2013 року.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначене рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року.

Однак зазначене судове рішення було виконано відповідачем наступним чином: 28 лютого 2014 року на суму 175 929,60 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та 21 листопада 2014 року шляхом сплати іншої частини боргу в сумі 16 926 970,42 грн. за платіжним дорученням № 6083 від 21 листопада 2014 року. Крім основного боргу відповідачем також були сплачені 3 % річних у сумі 816 830,28 грн. та інфляційні втрати у сумі 18 619,34 грн. за платіжними дорученнями № 6085 та № 6086 від 21 листопада 2014 року.

У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання з оплати прийнятого товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних нарахувань в розмірі 3 758 251,32 грн. за період з жовтня 2013 року по листопад 2014 року та трьох відсотків річних у розмірі 700 418,28 грн. за період з 08 липня 2013 року по 20 листопада 2014 року, донараховані за період прострочення, який не заявлявся позивачем для стягнення інфляційних та 3% річних під час розгляду зазначеної справи № 910/9175/13 до моменту повного погашення відповідачем основного боргу за договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч. 1 ст. 626 ЦК України)

Відповідно до визначень, які містяться в ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Грошовим за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної плати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13 були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року з оплати поставленого товару. Тобто за результатами розгляду справи № 910/9175/13 господарськими судами було встановлено факт наявності у відповідача зобов'язання, яке виникло згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України саме на підставі договору.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договори є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Подібні положення містяться і в ст. 526 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13 було підтверджено факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором про закупівлю товарів за державні кошти № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року та стягнуто її, а також у зв'язку з невиконанням такого зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України було стягнуто інфляційні втрати та 3% річних.

Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати поставленого йому позивачем товару є грошовим зобов'язанням, що виникло на підставі укладеного між сторонами у справі договору № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи (№ 910/12699/16) рішення господарського суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 910/9175/13 було виконано відповідачем наступним чином: 28 лютого 2014 року на суму 175 929,60 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та 21 листопада 2014 року шляхом сплати іншої частини боргу в сумі 16 926 970,42 грн. за платіжним дорученням № 6083 від 21 листопада 2014 року.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Врахувавши те, що зобов'язання з оплати товару були виконані відповідачем повністю з порушенням встановленого в договорі строку, суд апеляційної інстанцій правильно визнав доведеними обставини прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором № з15/11-142/110810983-17/11-482 від 25 серпня 2011 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому, слід зазначити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 Цивільного кодексу України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також в постановах Верховного суду України від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 20 січня 2011 року у справі №10/25, від 04 липня 2011 року у справі №13/210/10, від 12 вересня 2011 року у справі №6/433-42/183 та від 14 листопада 2011 року у справі №12/207.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у даній справі повністю, оскільки чинне законодавство не обмежує позивача у захисті свого права на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення суми основного боргу, обставини несвоєчасного виконання відповідачем договірного зобов'язання з оплати прийнятого товару є доведеними, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних визначені позивачем вірно та не заявлялись позивачем для стягнення інфляційних та 3% річних під час розгляду справи № 910/9175/13, проведені позивачем розрахунки заявлених до стягнення зазначених матеріальних втрат є правильним, а доказів сплати заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів погоджується також і з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з позовними вимогами у даній справи позивач звернувся з дотриманням строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки такі вимоги були заявлені 08 липня 2016 року, а нарахування інфляційних втрат було здійснено за період з 01 жовтня 2013 року по 21 листопада 2014 року, а трьох процентів річних - за період з 08 липня 2013 року по 20 листопада 2014 року, тобто за періоди, які охоплюються трирічним строком позовної давності, чим спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про сплив строку позовної давності до позовних вимог у даній справі.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2016 року у справі № 910/12699/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді М.М. Малетич

С.С. Самусенко