Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 906/16/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Ходаківська І.П., Бакуліна С.В.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі№ 906/16/16 Господарського суду Житомирської області за позовомПублічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"про стягнення 166 237,44 грн,

за участю представників

від позивача: Сорохан Д.М.;

від відповідача: Богдан С.В.;

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз", відповідач) 114191,91 грн. пені та 34629,95 грн. штрафу за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 6656,49 грн. та інфляційні витрати в сумі 10759,09 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.05.2016 (суддя ЛяхевичА.А.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Житомиргаз" на користь ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" 45676,76 грн. пені, 6656,49 грн. 3% річних, 10759,09 грн. інфляційних, 1974,11 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 (колегія суддів: Розізнана І.В., Грязнов В.В., Мельник О.В.) апеляційну скаргу ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" залишено без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2016 залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанції при винесенні судових рішень виходили з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем строків оплати за послуги, що були надані позивачем у зв'язку з чим, посилаючись на ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 7.3 договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011, ст. 625 ЦК України, суди визнали обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних за прострочення оплати послуг. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення штрафу за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 у розмірі 7% від суми заборгованості, суди послалися на ст. 231 ГК України та виходили з того, що зазначені штрафні санкції застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується штраф у відсотковому відношенні. Враховуючи що відповідачем повністю виконано зобов'язання по оплаті отриманих послуг на транспортування природного газу магістральними трубопроводами за спірних період, зобов'язання не виконувалися відповідачем з об'єктивних причин, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача, його важливе соціальне значення на території Житомира та Житомирської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 83 ГПК України, дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки на 60 %.

ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016, скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 34629,95 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити повністю вказані вимоги; змінити рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2016 в частині часткового задоволення вимог ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" щодо стягнення з відповідача 40 % пені в розмірі - 45676,76 грн. шляхом прийняття рішення щодо повного задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 114191,91 грн.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваних судових рішень норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 526, 550, 611 ЦК України, ст.ст. 231, 232, 233 ГК України.

24.10.2016 відповідачем до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу в якому ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.05.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 906/16/16 - без змін.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 906/16/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: Поляк О.I. - головуючий, Ходаківська І.П., Бакуліна С.В.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача і відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 28.09.2011 між дочірньою компанією "Укратрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є ПАТ "Укратрансгаз" та ПАТ "Житомиргаз" (замовник) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011140/П12 (далі - Договір) (а.с. 51-57). В подальшому 06.12.2011 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до даного Договору, якою викладено у новій редакції п. 1.2 договору (а.с.58). Цей же пункт Договору викладено у новій редакції відповідно до додаткової угоди №2 від 31.12.2011 (а.с. 59), №3 від 06.03.2012 (а.с. 60-61). Також, сторонами укладено додаткову угоду №4 до Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 13.04.2012 (а.с.62); додаткову угоду №5 від 15.01.2013, якою розділи договору викладені у новій редакції (а.с.63-69); додаткову угоду №6 від 20.06.2014 (а.с. 70); додаткову угоду №7 від 01.10.2014 (а.с. 71).

Згідно Договору газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення-газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

Умовами Договору передбачено порядок, підстави та строки розрахунків між контрагентами, строки складання актів наданих послуг та унормовано відповідальність за порушення виконання зобов'язань за цим Договором.

Предметом позовних вимог є вимоги позивача до відповідача про стягнення 114 191, 91 грн. пені, 34 629,95 грн. штрафу, 3% річних у розмірі 6 656,49 грн. та 10 759,09 грн. інфляційних втрат, які нараховані у зв'язку із порушенням строків оплати за надані послуги, згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 №1109011140/П12.

Касаційна скарга заявлена відносно вимог щодо штрафу у розмірі 34 629,95 грн. та правомірності зменшення розміру пені на 60 %, в іншій частині заявник касаційної скарги не оскаржує судові акти.

Судова колегія вважає, що висновки судів відносно заявлених вимог касаційної скарги є законними та обґрунтованими виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивач у 2015 році надав відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 2 637 685,40 грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (а.с. 72-78). Втім, відповідач, в порушення умов договору, за надані послуги у січні-червні та жовтні 2015 розрахувався частково та з порушенням строків, визначених у договорі.

Таким чином, судами встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати послуг, тобто прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі № 23/225, від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г.

Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги відносно обов'язковості застосування до відповідача штрафу у вигляді 7 % від суми заборгованості лише на тій підставі, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, є необґрунтованими, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої частиною 2 статті 231 ГК України

Що стосується вимоги заявника касаційної скарги відносно повного задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 114191,91 грн. за період з січня 2015 по червень 2015 та за жовтень 2015, нарахування якої передбачено розділом 7 договору (в редакції додаткової угоди №5 до договору), то слід зазначити, що суди, посилаючись на приписи ст. 611, 549 ЦК України та ч. 4, ч. 6 ст. 231 ГК України та перевіривши розрахунок позивача, визнали вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 114191,91 грн. обґрунтованими та арифметично правильними, при цьому дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру цієї пені відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Заявник касаційної скарги вважає, що судами неправомірно зменшено пеню на 60%, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.

Втім, зазначені доводи заявника касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

З аналізу наведених норм слідує, що закріплене ними зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, є правом суду, яке може бути реалізоване останнім за результатами оцінки обставин справи стосовного того, чи є даний випадок винятковим, а також виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Зменшуючи пеню на 60%, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач погасив суму основної заборгованості на час звернення позивача до суду, перебуває у скрутному фінансовому становищі, має важливе соціальне значення на території Житомира та Житомирської області. Зважаючи на те, що розмір заявленої пені є значним, враховуючи майнові інтереси обох сторін, заявлені поряд із цим вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних, суди реалізували своє право, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, на зменшення розміру фінансових санкцій.

Таким чином, доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 231 ГК України та порушення п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду поданої скарги судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 906/16/16 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 906/16/16 залишити без змін.

Головуючий О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Бакуліна