Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.05.2016 року у справі №922/5205/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 922/5205/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Грека Б.М.

Палія В.В.

за участю представників:

Позивача: Запорожця Д.В. - директора;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флексітек" на рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016

у справі № 922/5205/15 господарського суду Харківської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Флексітек"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 30 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Флексітек" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, просило стягнути з відповідача 30 000,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язань за договором від 01.04.2015 № 23 (а.с. 4-7).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2015 у справі призначалась судова почеркознавча експертиза (а.с. 72-74).

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2016 (суддя Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (головуючий Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.) (а.с. 208-213) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 175-178).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Флексітек" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 42, 43 ГПК України (а.с. 225-229).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флексітек" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.04.2016 (а.с. 224).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2016 розгляд касаційної скарги перенесено на 17.05.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.05.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 24.05.2016.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 24.05.2016 представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Флексітек" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (підрядник) було укладено договір підряду на розробку програмного забезпечення № 23, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався на власний ризик виконати за плату розробку програмного забезпечення і його компонентів, а замовник зобов'язався прийняти роботу та оплатити її (а.с. 11-19).

Відповідно до п. 1.4 договору конкретний обсяг робіт, а також терміни їх виконання, визначаються сторонами окремо у замовленні, що має бути оформлене в письмовій формі, яке є додатком до договору та його невід'ємною частиною. Також замовлення на розробку програмного забезпечення може бути здійснено в усній формі.

Згідно п. 2.4 договору у разі відправлення замовлення послугами поштового зв'язку або за допомогою послуг електронного поштового зв'язку, якщо у строк протягом одного робочого дня з дня отримання такого замовлення підрядник не повідомить замовника (за допомогою послуг поштового зв'язку або послуг електронного поштового зв'язку) про погодження з умовами виконання замовлення, то вважається, що підрядник погодився з умовами, викладеними у такому замовленні.

Відповідно до п. 2.2 договору письмове замовлення вважається врученим підряднику, якщо підрядник отримав його особисто або послугами поштового зв'язку, або за допомогою послуг електронного поштового зв'язку на електронну пошту підрядника.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що вартість кожного конкретного замовлення погоджується сторонами в замовленні та актах здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 8.6 договору у разі безпідставної відмови від виконання замовлення підрядник сплачує штраф у розмірі 30 000,00 грн. Безпідставною відмовою від виконання замовлення вважається навмисне ухилення від отримання замовлення у вигляді неотримання поштової кореспонденції, навмисна зміна підрядником телефонних засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відсутність відповідей на телефонні дзвінки, електронну кореспонденцію, поштового листування, телефонограм та інших загальноприйнятих засобів зв'язку.

Згідно п. 14.4 договору зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані особисто та уповноваженими на те представниками сторін, скріплені печатками (за наявності), крім випадків передбачених цим договором та додатками до нього.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовився від виконання замовлень від 03.07.2015 № 2/3 та від 03.08.2015 № 3/3, а тому повинен сплати штраф згідно п. 8.6 договору, позивач звернувся з даним позовом.

Згідно з 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судами встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Флексітек" як на підставу позовних вимог посилається на те, що ним були складені замовлення на розробку програмного забезпечення від 03.07.2015 № 2/3 та від 03.08.2015 № 3/3 до договору від 01.04.2015 № 23, які поштою відправлені відповідачу та отримані останнім особисто 07.07.2015 і 04.08.2015, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення (а.с. 24-26, 27-29).

Відповідно до п. 2 замовлення від 03.07.2015 № 2/3 визначена дата початку виконання робіт з 20.07.2015 до 10.08.2015; за замовленням від 03.08.2015 № 3/3 - з 10.08.2015 до 20.08.2015.

Вважаючи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 безпідставно відмовився від виконання вищевказаних замовлень, товариство з обмеженою відповідальністю "Флексітек" просило стягнути з підрядника 30 000,00 грн. штрафу, передбаченого п. 8.6 договору від 01.04.2015 № 23.

Згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 5 ст. 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 16.12.2015 № 10384 підписи про отримання поштових відправлень з замовленнями від 03.07.2015 № 2/3, від 03.08.2015 № 3/3 у відповідних рекомендованих повідомленнях про вручення виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (а.с. 156-158).

Враховуючи умови договору від 01.04.2015 № 23 (п. 2.2, 2.4) та те, що вищезазначені замовлення не були отримані відповідачем, доказів на підтвердження ухилення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від отримання замовлень, визначених у п. 8.6 договору позивачем у порядку, передбаченому ст. 33 ГПК України не було надано, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність застосування до відповідача відповідальності, передбаченої п. 8.6 договору від 01.04.2015 № 23 та, відповідно, про відмову у позові.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про незастосування судами п. 90, 104, 105 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 слід зазначити наступне.

Обов'язковою умовою належного вручення письмового замовлення підрядника є:

- отримання його особисто;

- послугами поштового зв'язку;

- електронною поштою.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій визнали неналежними у розумінні ст. 43 ГПК України докази на підтвердження вручення письмових повідомлень (замовлень) відповідачеві.

Відповідно до пп. 19 п. 5 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником.

Згідно з пп. 25 п. 2 зазначених Правил реєстроване поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

Пунктом 105 вищезазначених Правил передбачено, що для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред'явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись.

Знову ж таки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди надали оцінку листу Харківської дирекції поштамту-центру поштового зв'язку № 1 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 10.11.2015 № 09-07-2205 та зазначили, що доказів того, що особа, яка фактично одержала відповідні поштові відправлення - ОСОБА_4 є членом родини відповідача та має право діяти від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (довіреності, договору доручення, трудового договору тощо), у т.ч. одержувати адресовану йому кореспонденцію товариством з обмеженою відповідальністю "Флексітек" не достатньо.

Крім того, відповідно до п. 106 вищезгаданих Правил під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно копій повідомлень про вручення поштових відправлень від 09.07.2015, від 06.08.2015 (а.с. 26, 29) вручення поштових відправлень відбулось адресату (ОСОБА_3) особисто.

Натомість, лист Харківської дирекції поштамту-центру поштового зв'язку № 1 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 10.11.2015 № 09-07-2205 про вручення члену родини відповідача ОСОБА_4 поштових відправлень суперечить доказам, наявним у матеріалах справи та встановленим судами обставинам справи.

Крім того, факт отримання цінного листа на ім'я відповідача членом його родини ОСОБА_4 без доказів дотримання органом поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 не може служити на користь позиції позивача.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 922/5205/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флексітек" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Б.М. Грек

В.В. Палій