Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 917/1407/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д.Кривди, С.Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановувід 26.10.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 917/1407/14за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 106 794,27 грну судове засідання прибули представники:позивачаОСОБА_6 (дог. від 22.02.2016 № 22/02-1),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення основного боргу в розмірі 102938,90 грн та 3855,37 грн 3 % річних за договором поставки від 02.01.2013.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.03.2015 (суддя І.Кльопов) позов задоволений.

Судове рішення мотивоване наступним.

02.01.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладений договір поставки №1, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві продукцію торгової марки "Вкусняшки от Сашки", "Народна марка", повноправним виробником якої є постачальник (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її.

Пунктом 3.4 Договору визначено, усі розрахунки, передбачені цим договором, здійснюються у національній валюті України - гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту передачі товару.

У пункті 4.11 Договору передбачено, що моментом передачі вважається момент передачі товару постачальником та приймання його покупцем, що підтверджується відміткою в накладних (штамп, підпис). Факт отримання товару відповідачем підтверджується відповідною товарною накладною, підписаною покупцем.

Позивач здійснив поставку товару на суму 108 438,90 грн, що підтверджується видатковими накладними №263 від 01.02.2013, №311 від 08.02.2013, №409 від 20.02.2013. Проте, відповідач свої зобов'язання, щодо сплати за поставлений йому товар виконав частково, сплативши суму у розмірі 5500,00 грн.

Позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу вих. №03/04-1 від 03.04.2014, з вимогою оплатити суму боргу у розмірі 102 938,90 грн.

Відповідач суму боргу за поставлений товар не сплатив, відповіді на претензію не надав.

Водночас, відповідач у відзиві на позов стверджує про оплату ним суми боргу у розмірі 96361,00 грн, на підтвердження чого ним надані копії квитанцій без номерів від 04.01.2013, що підписані касиром на суму 14000 грн, від 09.01.2013 на суму 14320грн, від 11.01.2013 на суму 22535 грн, від 14.01.2013 на суму 10000 грн, від 18.01.2013 на суму 35506грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.11.2014 провадження у справі зупинене, справа направлена до Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення почеркознавчої експертизи на вказаних вище квитанціях на предмет належності таких підписів позивачу.

У подальшому, експерт просив надати додаткові документи, зокрема, оригінали квитанцій без номерів від 04.01.2013 на суму 14000,00грн, від 09.01.2013 на суму 14320,00 грн, від 11.01.2013 на суму 22535 грн, від 14.01.2014 на суму 10000,00 грн, від 18.01.2013 на суму 35506,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.11.2014 суд зобов'язав відповідача надати суду оригінали даних квитанцій.

Листом від 04.02.2015 № 1494 Полтавське відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл. проф. М.С.Бокаріуса повернуло матеріали справи №917/1407/14 до суду з повідомленням про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи, оскільки протягом тридцяти календарних днів клопотання щодо надання додаткових матеріалів (оригінали квитанцій) не задоволенe.

Надані відповідачем копії квитанцій не можуть бути оцінені як належні докази оплати вартості товару, оскільки пунктом 3.4 Договору чітко визначений порядок розрахунків за товар.

Крім того, згідно з книгами обліку доходів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 у доходах від провадження діяльності відсутні відомості щодо надходження даних коштів.

Водночас, позивачем заявлені позивачем вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 3855,37 грн є правомірними.

З посиланням на вказане, місцевий господарський суд позов задовольнив.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 (колегія суддів: М.Слободін, Т.Гончар, Н.Гребенюк) рішення Господарського суду Полтавської області від 24.03.2015 залишене без зміни.

Постанова мотивована наступним.

Відповідач не спростовує отримання від позивача товару за укладеним договором, однак стверджує, що ним передано позивачу кошти на суму 96 361,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордерів, що підписані касиром.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 зупинене провадження у справі, призначена судово-технічна експертиза, на вирішення експерта поставлену наступне питання: чи співпадають відтиски печатки на квитанціях до прибуткових касових ордерів з відтиском печатки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на зразках відібраних під час судового засідання.

Згідно з висновком судової технічної експертизи документів № 6599 від 14.09.2015, фрагменти відтисків кліше круглої печатки ФОП ОСОБА_5 у наданих на дослідження квитанціях до прибуткового касового ордеру нанесені не кліше круглої печатки ФОП ОСОБА_5, експериментальні зразки відтисків якого надані для порівняльного дослідження, а іншим кліше печатки.

Враховуючи викладене, надані відповідачем квитанції до прибуткового касового ордеру є неналежними доказами оплати вартості отриманого товару.

У подальшому, відповідач надав суду клопотання про призначення додаткової технічної експертизи з посиланням на те, що у висновку судової технічної експертизи документів № 6599 від 14.09.2015 зазначено, що на квитанціях до прибуткового касового ордеру нанесено не кліше круглої печатки ФОП ОСОБА_5, а кліше іншої круглої печатки ФОП ОСОБА_5 За твердженням відповідача, ОСОБА_5 замовив додатково інше рельєфне кліше на відповідному підприємстві, що виготовляє печатки і штампи.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 ГПК України, у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

Однак, відповідачем не наведено належних обґрунтувань неповноти та неясності висновку експерта. У висновку судової технічної експертизи документів № 6599 від 14.09.2015 досліджено всі надані експерту об'єкти, дана вичерпна відповідь на всі поставлені перед експертом питання, а також висновок викладений чітко та носить певний, конкретний характер.

Крім того, позивач надав суду довідку про те, що найману працю з вересня 2009 року він не використовує; обов'язки бухгалтера та касира виконує самостійно, в тому числі у період 2013 року; зберігає свою печатку самостійно у встановленому чинним законодавством порядку, в тому числі у 2013 році; печатку замовляв єдиний раз у 2008 році у Фірмі "БАРЗ "ШК", яку і використовує; штампів не має.

З посиланням на вказане, підтримавши висновки місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції залишив рішення без зміни.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким у позов задовольнити частково шляхом присудження до стягнення 6 577,90 грн.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідач, не заперечуючи факту поставки товару на вказану у позовній заяві суму, зазначає про оплату ним товару з посиланням на квитанції до прибуткових касових ордерів, що підписані касиром.

Місцевий господарський суд оцінив вказані вище квитанції як неналежний доказ оплати за товар з посиланням на п.3.4 Договору, яким передбачена безготівкова форма оплати за товар.

Суд апеляційної інстанції, відмовив у позові, зокрема, з посиланням на висновок призначеної судом експертизи, відповідно до якого відтиск печатки на квитанціях до прибуткових касових ордерів та відтиск печатки позивача, зразки якої відібрані у судовому засіданні, здійснені різними печатками.

За твердженням заявника касаційної скарги, така форма оплати як оплата за квитанціями до прибуткових касових ордерів може вважатись належною формою оплатою за Договором.

Зазначене твердження є обґрунтованим з огляду на положення пункту 3.5 Договору, відповідно до якого сторони вправі своєю домовленістю змінити порядок, форму та види здійснення розрахунків за Договором.

У той же час, апеляційним господарським судом оцінені неналежними доказами оплати заборгованості саме надані відповідачем квитанції, з мотивів невідповідності відтиску печатки на таких квитанціях відтискам печатки позивача, відібраним у судовому засіданні.

Заявник касаційної інстанції, стверджуючи про наявність у позивача декількох печаток, зазначає про необхідність проведення додаткової експертизи з метою визначення відповідності відтисків печатки, на оригіналах квитанцій до прибуткових касових ордерів, відтиску печатки, здійсненому на оригіналі Договору.

Однак, встановлення факту наявності у особи декількох печаток не є компетенцією господарського суду. Крім того, встановлення експертизою наведених відповідачем обставин, за умови наявності у позивача декількох печаток, не спроможне підтвердити факт оплати відповідачем за товар у спосіб оформлення відповідних квитанцій.

Також заявник касаційної скарги зазначає про винесення місцевим господарським судом рішення до моменту надходження відповідей від органів державної влади на підтвердження перебування касиру, що підписав відповідні квитанції, у трудових відносинах з позивачем.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а статтею 38 ГПК України передбачене право, а не обов'язок господарського суду витребувати докази.

За таких обставин, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 917/1407/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил