Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 910/15778/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Дроботова Т.Б.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:Кисловська В.В., дов. №406 від 01.12.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р.у справі господарського суду№910/15778/15 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1"до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"прозобов'язання ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" зарахувати кошти, отримані від ТОВ "Рада 1" у розмірі 35726,01 грн. згідно платіжних доручень №1779 від 27.05.2014р., №1778 від 27.05.2014р., №762 від 26.06.2014р., №2037 від 31.07.2014р. в рахунок погашення заборгованості відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №1/312 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.08.2015р. в порядку ст. 22 ГПК України),В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. у справі №910/15778/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2016р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 23.02.2016р. представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.10.2002р. між позивачем (абонент) та відповідачем (постачальник) укладений договір №01216/5-02 про надання послуг з водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався забезпечити абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №1/312, з огляду на неналежне виконання позивачем зобов'язань за вищезазначеним договором за період з 01.04.2007р. по 01.09.2008р., стягнуто з останнього на користь відповідача 23 139,36грн. - основного боргу, 7345,15 грн. - інфляційної складової боргу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 35 726,01грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1779 від 27.05.2014р. на суму 4182,00грн., №1778 від 27.05.2014р. на суму 9238,20грн., №762 від 26.06.2014р. на суму 12971,02грн., №2037 від 31.07.2014р. на суму 9334,79грн. із призначенням платежу: оплата за воду, згідно договору №0216/5-02 від 25.10.2002, код абонента 6-50081, заборгованість за період 01.03.2012-01.04.2014.

В листі №01-0053 від 19.02.2015р. позивач просив відповідача зарахувати вищезазначені грошові кошти в рахунок погашення заборгованості згідно рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №1/312, на що отримав відповідь про безпідставність таких вимог (лист №2449/08-18/30-15 від 13.03.2015р.).

Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Згідно ч. 5 ст. 51 Закону України Про банки і банківську діяльність" платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Пунктом 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 передбачено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Відповідно до п. 3.8 вищезазначеної Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Тобто, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення боргу, який виник раніше - може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

У даному випадку, як вже зазначалось вище, позивач в платіжних дорученнях зазначив конкретний період, за який вноситься плата, а тому відповідач не міг здійснити зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за минулий період.

Відповідно до п. 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.

Місцевим господарським судом зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази такого відкликання.

Крім того, обґрунтованими є висновки господарських судів попередніх інстанцій, що суд не наділений правом змінювати призначення здійснених сторонами платежів та вважати зарахованими кошти в оплату іншого боргу.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на обраний позивачем спосіб захисту.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. у справі №910/15778/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. у справі №910/15778/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя М.В. Данилова Суддя Т.Б. Дроботова