Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 903/154/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргуПриватної фірми "Юкон-Плюс" в особі ліквідатора Василюка Ігора Миколайовичана постановуРівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 року у справі господарського суду № 903/154/13-г Волинської областіза позовом Приватної фірми "Юкон-Плюс"до ПАТ "Комерційний банк "Надра" в особі філії - Луцького регіонального управління ПАТ "Комерційний банк "Надра"про стягнення 923 713, 34 грн. грошових коштів, як безпідставно списаних з банківського рахунку відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу Україниу судовому засіданні взяли участь представники:

Приватної фірми "Юкон-Плюс":ліквідатор Василюк І.М.,ПАТ "Комерційний банк "Надра":Кренець О.С. (довіреність №13-11-3196 від 05.03.2014 року).ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Волинської області від 14.02.2013 року порушено провадження у справі №903/154/13-г за позовом Приватної фірми "Юкон-Плюс" (далі - позивача) до ПАТ "Комерційний банк "Надра" в особі філії - Луцького регіонального управління ПАТ "Комерційний банк "Надра" (далі - відповідача) про стягнення 923 713, 34 грн. грошових коштів, що становлять заборгованість позивача перед відповідачем за договором про надання овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року, яку було безпідставно списано відповідачем з банківського рахунку позивача в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у справі про банкрутство підприємства-позивача (а.с. 1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.03.2013 року (суддя Кравчук В.О.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 923 713, 34 грн. грошових коштів, як безпідставно списаних з банківського рахунку позивача, та 18 474, 28 грн. судового збору (а.с. 74-75).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27.03.2013 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тимошенко О.М., судді: Мамченко Ю.А., Коломис В.В.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2013 року у даній справі скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові, стягнено з позивача на користь відповідача 9 237, 14 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами у справі факту списання відповідачем з банківського рахунку позивача спірних грошових коштів на суму 923 713, 34 грн. безпосередньо на погашення заборгованості за договором овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року (а.с. 149 - 151).

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач в особі ліквідатора Василюка Ігора Миколайовича звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 01.10.2013 року, а рішення суду першої інстанції від 27.03.2013 року залишити в силі, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 177, 190, 1212 ЦК України, статей 1, 12, 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 32 - 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив про неналежну оцінку апеляційним судом доказів, наданих позивачем на підтвердження безпідставності списання відповідачем спірних грошових коштів з його банківського рахунку в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши ліквідатора Приватної фірми "Юкон-Плюс" Василюка І.М. та представника ПАТ "Комерційний банк "Надра" Кренеця О.С., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (в редакції статті, чинній на момент укладення сторонами у справі Договору про надання овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року).

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, клієнт, якому банк надав кредит на відповідну суму в порядку кредитування банківського рахунка (овердрафт), зобов'язаний повернути банку кредитні кошти у строк та в порядку, що встановлені сторонами у договорі про надання овердрафту.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, такий вид позадоговірних зобов'язань як набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави виникає за умови існування двох юридичних фактів в їх сукупності: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та (2) відсутність правових підстав для збереження майна або правові підстави для його збереження відпали. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові №13/003 у справі №5006/18/13/2012 від 22.01.2013 року.

Отже, списання банком коштів з рахунку клієнта, щодо якого порушено справу про банкрутство, з порушенням введеного мораторію на задоволення конкурсних вимог кредиторів, є за своєю правовою природою набуттям майна (грошових коштів), боржника без достатньої правової підстави, тому такі грошові кошти підлягають поверненню банком боржнику (клієнту) на підставі статті 1212 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Волинської області від 14.11.2008 року порушено провадження у справі №7/172-Б про банкрутство Приватної фірми "Юкон-Плюс", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено Василюка І.М. (а.с. 5).

Судами встановлено, що відповідачем в межах справи про банкрутство №7/172-Б заявлено до боржника (позивача у даній справі) грошові вимоги на суму 1 037 889, 67 грн., ухвалою попереднього судового засідання від 23.07.2009 року провадження в частині розгляду зазначених грошових вимог припинено у зв'язку з погашенням заборгованості та врегулюванням спору між сторонами (а.с. 31 - 35, 42 - 43, 71).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, з довідки банку за вих. №02-01/1053 від 20.07.2009 року вбачається, що станом на 20.07.2009 року у боржника (позивача у даній справі) відсутня заборгованість за кредитним договором перед банком (відповідачем у даній справі) у зв'язку з її добровільним погашенням боржником (а.с. 71).

З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами у справі факту списання відповідачем з банківського рахунку позивача спірної суми грошових коштів на погашення заборгованості за договором про надання овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року в період з 14.11.2008 року по 23.07.2009 року, а саме в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеною у справі про банкрутство підприємства-позивача ухвалою суду від 14.11.2008 року, у зв'язку з чим позов було задоволено, а грошові кошти на суму 923 713, 34 грн., як набуті відповідачем без достатньої правової підстави, стягнено на користь позивача відповідно до статті 1212 ЦК України.

Переглянувши справу, апеляційний суд не погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, скасував прийняте ним рішення та відмовив у задоволенні позову з огляду на недоведення позивачем належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та порушенням прав позивача у справі.

Апеляційним судом встановлено, що додані до позовної заяви виписки з банківського рахунку позивача (рух коштів згідно договору овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року) за період з 12.11.2008 року по 03.08.2011 року підтверджують, що станом на 14.11.2008 року на рахунку позивача знаходились грошові кошти на суму 1 037 889, 67 грн., які впродовж 2008 - 2009 років витрачено позивачем на оплату отриманих товарів, послуг тощо, про що зазначено у призначеннях платежів (а.с. 8 - 30).

Апеляційний суд зазначив про те, що наявні у матеріалах справи банківські виписки не підтверджують факту списання банком спірних грошових коштів з рахунку позивача в погашення заборгованості за договором овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року, тоді як єдиним доказом часткового погашення заборгованості є виписка від 24.03.2009 року, яка підтверджує погашення овердрафту на суму 114 176, 33 грн. поручителем ОСОБА_6 відповідно до договору поруки від 21.08.2008 року (а.с. 9).

Також апеляційний суд відхилив довідку банку від 20.07.2009 року за вих. №02-01/1053, як доказ добровільного погашення боржником заборгованості перед банком за договором про надання овердрафту, з посиланням на те, що зазначеною довідкою банк лише повідомляє суд про добровільне погашення боржником (позивачем у даній справі) заборгованості за кредитним договором станом на 20.07.2009 року, що, не свідчить, як саме здійснювалося погашення заборгованості (добровільна сплата, договірне списання коштів з рахунку, передання майна, погашення боргу поручителем тощо).

При цьому, апеляційний суд зазначив про те, що на вимоги як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, ні позивачем ні відповідачем не надано доказів того, що спірні грошові кошти на суму 923 713, 34 грн. були списані банком-відповідачем з рахунку позивача безпосередньо на погашення заборгованості за договором овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил виключної та територіальної підсудності апеляційним судом відхилено, як необґрунтовані, а твердження заявника апеляційної скарги про відсутність у ліквідатора підприємства-позивача права на звернення до суду з даним позовом спростовано за змістом статті 25 Закону про банкрутство (в редакції Закону, чинній до 19.01.2013 року), згідно з якою ліквідатор боржника з дня призначення постановою про визнання боржника банкрутом набуває прав керівника юридичної особи-банкрута і вправі звертатися до суду з позовом від імені та в інтересах підприємства-банкрута.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 3.2.4., 3.2.5 спірного договору овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року передбачено, що позичальник (позивач у даній справі) зобов'язаний забезпечити повне погашення фактично отриманого овердрафту в межах встановленого ліміту і нарахованих відсотків за овердрафтом в термін до 20.07.2009 року, а також сплату можливої неустойки; сплатити одночасно з погашенням заборгованості за овердрафтом нараховані відсотки за останній місяць користування овердрафтом, а також укласти договір поруки, визначений в пункті 2.1. цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, згідно з випискою від 24.03.2009 року, поручителем боржника ОСОБА_6 відповідно до договору поруки від 21.08.2008 року частково погашено овердрафт на суму 114 176, 33 грн. (а.с. 9).

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що станом на 20.07.2009 року у позивача відсутня заборгованість перед відповідачем за кредитним договором року у зв'язку з її добровільним погашенням, що підтверджується довідкою відповідача за вих. №02-01/1053 від 20.07.2009 року (а.с. 71). Разом з тим, суди не встановили від кого фактично надійшли грошові кошти на погашення кредиту боржника перед банком та як саме здійснювалося погашення заборгованості (договірне списання коштів з рахунку боржника, передання боржником майна, погашення боргу поручителем тощо) в час дії мораторію на задоволення грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство №7/172-Б Приватної фірми "Юкон-Плюс".

Відповідно до статей 1166 та 1212 ЦК України відповідач, як особа, винними діями якої, за твердженням позивача, йому завдано шкоду шляхом перерахування коштів з рахунку позивача в час дії мораторію, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. Отже, саме відповідач повинен довести суду, що погашення конкурсної заборгованості по кредитному договору овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року, яка виникла на момент порушення справи про банкрутство позивача №7/172-Б, відбулося не з його вини (без порушення мораторію у справі про банкрутство).

Відтак, в порушення приписів статей 33, 34, 43 ГПК України суди не надали належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить з урахуванням зазначених положень цивільного законодавства України дослідити механізм погашення заборгованості по договору овердрафту №05/2008/980-0/2 від 21.08.2008 року, яка виникла станом на 14.11.2008 року (момент порушення провадження у справі №7/172-Б про банкрутство Приватної фірми "Юкон-Плюс") та встановити чи було відповідачем порушено законодавство про банкрутство шляхом зарахування на погашення конкурсної заборгованості власних коштів боржника після 14.11.2008 року.

При цьому, судам необхідно звернути увагу на те, що заборгованість по зазначеному договору овердрафту, яка виникла після порушення справи про банкрутство, є поточною заборгованістю, яка могла задовольнятися боржником в ході здійснення господарської діяльності в період процедур банкрутства, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів діє тільки щодо конкурсних грошових вимог (тих, які виникли до моменту порушення справи про банкрутство).

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватної фірми "Юкон-Плюс" в особі ліквідатора Василюка Ігора Миколайовича задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року та рішення господарського суду Волинської області від 27.03.2013 року у справі №903/154/13-г скасувати.

Справу №903/154/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко