Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 922/3382/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 28.10.2015у справігосподарського суду Харківської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Сумихімпром"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект"простягнення 8 352 167,29 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Сокур О.О. - дов. №15-7517 від 29.12.2015; Паламаренко Т.І. - дов. №15-7515 від 29.12.2015;від відповідача:Петренко С.В. - дов. №22 від 26.01.2016;ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 13.08.2015 господарського суду Харківської області (суддя: Чистякова І.О.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ПАТ "Сумихімпром" у грудні 2012 року спожив електроенергії понад встановлену договірну величину, тому відповідач на підставі Закону України "Про електроенергетику" нарахував двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини. За п.5.3 договору №27-ЭЭ-08 від 10.12.2008 продавець має право у випадку виникнення заборгованості за період, який передує розрахунковому, грошові кошти, отримані продавцем у вигляді оплати за електроенергію в розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості.

Постановою від 28.10.2015 Харківського апеляційного господарського суду (судді: Лакіза В.В. - головуючий, Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.) рішення від 13.08.2015 господарського суду Харківської області частково скасовано. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги ПАТ "Сумихімпром" задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Енергоінвестпроект" на користь ПАТ "Сумихімпром" 5876939,60 грн. основного боргу, 45022,25 грн. 3% річних, 1564281,02 грн. інфляційних втрат, 65501, 60 грн. судового збору за подання позову та 32750,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що на підставі наданих сторонами документів у відповідача відсутні правові підстави щодо встановлення позивачу у грудні 2012 року договірної величини споживання електричної енергії на рівні 576600 кВт та застосування до нього відповідальності, встановленої ст.26 Закону України "Про електроенергетику", також не доведено наявності заборгованості ПАТ "Сумихімпром" перед відповідачем станом на січень 2015 року.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Енергоінвестпроект" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити рішення господарського суду Харківської області без змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 15, 25, 26 Закону України "Про електроенергетику", ст.ст. 526, 610, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України. Скаржник вказує, що у позивача існувала заборгованість перед відповідачем за договором купівлі-продажу електроенергії №27-ЭЭ-08 від 10.12.2008 зі сплати за споживання електричної енергії понад договірні величини в грудні 2012 року в розмірі 8 588247,60 грн.

ПАТ "Сумихімпром" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову від 28.10.2015 Харківського апеляційного господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу.

Господарськими судами встановлено, що 10.12.2008 ТОВ "Енергоінвестпроект" (продавець) та ПАТ "Сумихімпром" (покупець) уклали договір купівлі-продажу електроенергії №27-ЭЭ-08, за умовами якого продавець зобов'язується продавати погодинно електричну енергію, а покупець зобов'язується погодинно приймати та оплачувати електричну енергію на умовах та в строки, визначені даним договором, додатками до нього та чинними законодавчими та нормативними актами.

Відповідно п.п.2.1 та 2.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць (з першого по останнє число включно). Продаж електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється відповідно з фактичними об'ємами споживання електричної енергії покупцем.

Підпунктом 3.3.3 п.3.3 договору сторони обумовили, що покупець зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за електричну енергію відповідно з умовами даного договору та додаткових угод до нього.

За підп.3.4.2 п.3.4 договору сторони до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, узгоджують об'єми купленої електроенергії в розрахунковому періоді та проводять звірку взаємних розрахунків, що оформляється актом приймання-передачі електроенергії та актом звірки взаємних розрахунків.

Відповідно п. 4.1. договору обсяг електроенергії що продається, на кожний розрахунковий період в межах строку дії даного договору визначається сторонами в плані-графіку купівлі-продажу електричної енергії, що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку переплати за фактично спожитий об'єм електроенергії, сума переплати зараховується продавцем в рахунок оплати електроенергії за наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок покупця за його письмовою вимогою. У випадку недоплати за куплений об'єм електричної енергії в розрахунковому періоді покупець здійснює остаточний розрахунок на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії. Продавець має право у випадку виникнення заборгованості за період, який передує розрахунковому, грошові кошти, отримані продавцем у вигляді оплати за електроенергію в розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості. При цьому наступають наслідки в частині оплати за розрахунковий період, передбачений п. 6.3 даного договору.

Відповідно п.п. 5.5 та 5.6 договору порядок та строк оплати за даним договором визначається сторонами в додатковій угоді про порядок та строки оплати за формою № 2 (додаток № 2), який є невід'ємною частиною даного договору. Оплата електричної енергії здійснюється покупцем в національній валюті України на поточний рахунок продавця поетапно.

Як встановлено господарськими судами 28.07.2009 ТОВ "Енергоінвестпроект" та ПАТ "Сумихімпром" уклали додаткову угоду №3 про порядок та строки оплати до договору №27-ЭЭ-08 від 09.12.2008, відповідно п.1 якого ціна 1кВт/ч електроенергії по 1-му класу (напруга понад 35кВ/ч) складає 1% від роздрібного тарифу за один кВт/ч електричної енергії ЕК (без урахування ПДВ) та може бути скорегована по закінченню розрахункового періоду в бік зменшення.

03.06.2011 ТОВ "Енергоінвестпроект" та ПАТ "Сумихімпром" уклали додаткову угоду №6 про внесення змін до договору купівлі-продажу електроенергії № 27-ЭЭ-08 від 10.12.2008, відповідно п.1 якої оплата за об'єм електроенергії, який купується, здійснюється покупцем поетапно в розрахунковому періоді в наступні строки:

- до 15 числа розрахункового періоду (включно) - 50% від загальної вартості заявленого до поставки в розрахунковому періоді об'ємі електричної енергії.

- до 30 числа розрахункового періоду (включно) - остаточний розрахунок за фактично спожитий об'єм електроенергії, який використано в розрахунковому періоді.

Відповідно акту № 02/3/11 прийому-передачі електроенергії від 30.11.2012 ПАТ "Сумихімпром" в листопаді 2012 року спожило електроенергію в обсязі 13467 590 кВт.год. на загальну суму 12019016,02 грн.

Господарським судом встановлено, що у листопаді 2012 року позивач ПАТ "Сумихімпром" порушило умови договору щодо своєчасної та повної оплати за електроенергію.

Відповідно акту №02/3/11 звірки взаємних розрахунків від 30.11.2012, який підписаний та затверджений позивачем та відповідачем, станом на 30.11.2012 заборгованість ПАТ "Сумихімпром" за спожиту за листопад 2012 року електроенергію склала 4 015 640,47 грн.

За умовами договору в редакції додаткової угоди №6 від 03.06.2011 позивач мав сплатити відповідачу вартість спожитої за листопад 2012 року електроенергії в сумі 4015640,47 грн. до 30.11.2012, однак як встановлено господарським судом, відповідно наданих позивачем банківських виписок із рахунку, оплату здійснив - 03.12.2012.

За п.4.3. в редакції додаткової угоди № 4 від 09.11.2009 до договору, у випадку виникнення у споживача заборгованості за спожиту електроенергію у попередніх розрахункових періодах та продовження строку дії договору № 27-ЭЭ-08 від 10.12.2008, постачальник має право заявити споживача на черговий розрахунковий період на рівні затвердженої для нього екологічної, аварійної, технологічної броні, яка у такому випадку буде договірною величиною. Споживач може збільшити обсяг заявленої електроенергії на цей розрахунковий період за умови її оплати згідно встановленому договором порядку.

Господарським судом також встановлено, що за наявності заборгованості позивача у листопаді 2012 року за електроенергію у розмірі 4015640,47 грн., відповідно п.4.3. договору, ТОВ "Енергоінвестпроект" листом № 685 від 01.12.2012 повідомило ПАТ "Сумихімпром", що на грудень 2012 року договірна величина споживання електричної енергії 576600 кВт.год, тобто на рівні встановленої для ПАТ "Сумихімпром" екологічної броні електропостачання.

Як встановлено господарським судом відповідно акту №02/3/12 прийому-передачі електроенергії від 31.12.2012 ПАТ "Сумихімпром" у грудні 2012 року спожило електроенергію в обсязі 12124600 кВт.год. на 1-му класі напруги. У зв'язку з тим, що для ПАТ "Сумихімпром" встановлено договірну величину споживання електроенергії в розмірі 576600 кВт.год., обсяг споживання ПАТ "Сумихімпром" електроенергії у грудні 2012 року понад договірну величину склав 11548 000 кВт.год.

Постановою НКРЕ України №1495 від 22.11.2012 "Щодо встановлення роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України" на грудень 2012 року для 1-го класу напруги встановлений роздрібний тариф у розмірі 0,7437 грн/кВт.год. (без ПДВ).

Відповідно ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику" споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Господарським судом встановлено, що відповідно рахунку - фактури № СФ-0000927 від 31.12.2012 відповідач нарахував позивачу штрафні санкцій за об'єм перевищення договірної величини споживання електроенергії у грудні 2012 року в сумі 8588247,60 грн. який отримано позивачем 08.01.2013, оскільки сума заборгованості за споживання електроенергії понад договірну величину у грудні 2012 року в розмірі 8 588 247,60 грн. позивачем ПАТ "Сумихімпром" відповідачу ТОВ "Енергоінвестпроект" не сплачена.

Господарський суд дійшов висновку, що в зв'язку з підтвердженням заборгованості позивача та встановленого сторонами у п. п.5.3 договору № 27-ЭЭ-08 від 10.12.2008 права продавця у випадку виникнення заборгованості за період, який передує розрахунковому, грошові кошти, отримані продавцем у вигляді оплати за електроенергію в розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості, тому ТОВ "Енергоінвестпроект" правомірно зарахував 5876939,60 грн., які перераховані ПАТ "Сумихімпром" як аванс за заявлену на лютий 2015 року електроенергію, в рахунок часткового погашення заборгованості.

Відповідно ст.11 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено господарськими судами в даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і у встановлений строк є договір купівлі-продажу електроенергії № 27-ЭЭ-08 від 10.12.2008.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд дійшов висновку щодо правомірності проведення відповідачем зарахування суми 5 876 939,60 грн. у рахунок погашення існуючої заборгованості позивача, у відповідності з п. 5.3. договору № 27-ЭЭ-08 від 10.12.2008.

Як встановлено господарським судом, зобов`язання відповідача за даним договором не мають характеру грошових, сторонами не встановлена в договорі відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення суми авансового платежу, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення пені є безпідставними.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Встановлене статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами.

Відповідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат також є безпідставними.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Харківської області дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Відповідно ч.ч. 1 та 4 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.1115, п.6 ст.1119, ст.11111, ст.11113 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову від 28.10.2015 Харківського апеляційного господарського суду зі справи №922/3382/15 скасувати.

Рішення від 13.08.2015 господарського суду Харківської області зі справи №922/3382/15 залишити без змін.

Стягнути з ПАТ "Сумихімпром" на користь ТОВ "Енергоінвестпроект" 87696,00 (вісімдесят сім тисяч шістсот дев'яносто шість) грн. 00 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази з урахуванням ст.122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Г. Гоголь

О.М. Сибіга