Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року Справа № 910/13450/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Малетича М.М., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 03.10.2016 Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016у справі№910/13450/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"простягнення 8364,18 грн.за участю представниківвід позивача:не з'явився,від відповідача:не з'явився, ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (далі - ПАТ "СК "Країна") на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (далі - ПрАТ "СК "Альфа Страхування") 5176,51 грн. страхового відшкодування. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (колегія суддів у складі: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Калатай Н.Ф.) рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "СК "Країна" на користь ПрАТ "СК "Альфа Страхування" 8364,18 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Сторони у справі згідно з приписами ст.1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч.1 ст.1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.12.2015р. між ПрАТ "СК "Альфа Страхування" (страховик) та ОСОБА_7 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №120.0890713.506, за умовами якого (з урахуванням додаткової угоди №01 від 29.12.2015) застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом марки Land Rover Range Rover, д.н.НОМЕР_5 у період дії договору з 03.01.2016р. по 02.02.2017р. Також умовами вказаного договору визначено, що ремонт застрахованого транспортного засобу здійснюється на гарантійному СТО за спрямуванням страховика.

Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду №84037719, виданої взводом з обслуговування поста №2 "Сухинівка" роти ДПС ДАІ, 17 січня 2016 року о 12 год. 40 хв. на трасі М-22, Полтава-Олександрія, 83км 320м трапилась ДТП, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_8 та автомобіля НОМЕР_2, що належить ОСОБА_7, під керуванням водія ОСОБА_9, внаслідок чого було завдано механічних пошкоджень автомобілю НОМЕР_2 (а.с.12).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 09.02.2016 у справі №554/626/16-п встановлено, що 17.01.2016р. ОСОБА_8, керуючи автомобілем Peugeot Boxer, державний номер НОМЕР_3, порушив п.п.11.2, 1.10 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Land Rover Range Rover, державний номер НОМЕР_4, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Вищевказаною постановою ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с.13).

17.01.2016р. ОСОБА_9 подав позивачу заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок СТО (а.с.14-15).

Як вбачається з матеріалів справи, 3 лютого 2016 року ТОВ "Віді-Пауер" виставлено рахунок №ПАсС-0001188 щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля Land Rover Range Rover Evoque Dynamic - SALVA2BD9FH001679, д.н. НОМЕР_5 на суму 57867,84 грн. (а.с.17).

Згідно зі страховим актом №0070.206.16.01.01 від 16.02.2016, складеним позивачем з урахуванням розрахунку розміру страхового відшкодування (у якому визначено вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - п.7.2), виходячи з розрахунку СТО ТОВ "Віді-Пауер" №ПАсС-0001188 від 03.02.2016, до виплати призначено 57867,84 грн. (а.с.18, 19).

Судами також встановлено, що позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 57867,84 грн. на рахунок ТОВ "Віді-Пауер", що підтверджується платіжним дорученням №3483 від 24.02.2016 (а.с.20).

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу Peugeot Boxer, д.н. НОМЕР_3, була застрахована ПАТ "СК "Країна" (відповідачем) відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2969423 з розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн., франшизи - 0 грн. (а.с.36).

02.06.2016р. позивач звернувся до відповідача із заявою №0070/2016 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, у якій просив здійснити відшкодування в межах ліміту за Полісом ОСЦПВ у розмірі 50000 грн. та поза лімітом за полісом у сумі 7867,84 грн. (а.с.21).

На підставі заяви №0070/2016 відповідачем 21.06.2016р. було виплачено на рахунок позивача 41632,82 грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №7236 від 21.06.2016 (а.с.63).

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача 8364,18 грн. недоплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті в порядку регресу страхового відшкодування в повному обсязі (в межах ліміту цивільно-правової відповідальності за полісом ОСЦПВ №АЕ/2969423).

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що, з урахуванням ст.ст.22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відшкодуванню позивачу підлягає різниця між вартістю відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу (46812,33 грн.), визначеною звітом №81 від 16.02.2016 про оцінку автомобіля Land Rover Range Rover, державний номер НОМЕР_4, та розміром відшкодування (41635,82 грн.), виплаченим відповідачем у добровільному порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову повністю, апеляційний господарський суд, в свою чергу, дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для здійснення позивачу страхового відшкодування у порядку регресу в межах ліміту цивільно-правової відповідальності за полісом ОСЦПВ №АЕ/2969423 (50000 грн.), а саме згідно рахунку №ПАсС-0001188 від 03.02.2016, наданого ТОВ "Віді-Пауер" (гарантійна СТО), оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права вимагати отримання відшкодування в межах фактично понесених ним витрат у вигляді страхового відшкодування, виплаченого на користь страхувальника.

Також з врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

У зв'язку з цим, колегія суддів не приймає до уваги недоречні доводи заявника про те, що спірні регресні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не нормами Закону України "Про страхування".

В основу заперечень заявника покладено твердження про те, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є звіт №81 від 16.02.2016 про оцінку автомобіля Land Rover Range Rover, державний номер НОМЕР_4, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу (0,1953) становить 41635,82 грн. На думку скаржника, цей звіт є обов'язковим документом, що відповідно до ст.ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика), визначає реальну суму матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля.

Однак, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судом апеляційної інстанції правильно взято до уваги наявність страхового акту №0070.206.16.01.01 від 16.02.2016, платіжного доручення №3483 від 24.02.2016 та рахунку №ПАсС-0001188 від 03.02.2016, виставленого ТОВ "Віді-Пауер" (гарантійна СТО), яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є належними доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.04.2014 по справі №3-59гс15, яка (позиція) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції згідно імперативних приписів ст.11128 ГПК України.

Дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу наземного транспортного засобу №120.0890713.506 від 02.12.2015 (далі - договір страхування), а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки, чим спростовуються посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на норми ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

З цього приводу апеляційний господарський суд цілком обґрунтовано зазначив про те, що чинне законодавство про страхування не покладає на страховика за договором добровільного страхування майна обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а згідно з ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Більше того, норма ч.2 ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка передбачає випадки обов'язкового проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, не покладає обов'язку з оцінки майна на страховика за договором добровільного страхування. В свою чергу, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Разом з тим, з положень п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та без експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо юридичній особі (гарантійна СТО), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами генерального договору страхування.

Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування на користь страхувальника, набув право вимоги відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та відповідачем не спростовано обґрунтованість стягнення з нього 8364,18 грн. страхового відшкодування, що становить різницю між розміром ліміту страхової суми за шкоду (50000 грн.), заподіяну майну за полісом № АЕ/2969423, та виплаченою відповідачем сумою (41635,82 грн.).

Згідно з п.п.7.38,7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як вбачається з матеріалів справи, коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу автомобіля Land Rover Range Rover (державний номер НОМЕР_4) 2014 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП (17.01.2016р.) строк його експлуатації не перевищував 7 років. Доказів наявності обставин, зазначених в п.7.39 Методики, матеріали справи не містять та заявником не доведено.

Колегія суддів також вважає на необхідне зазначити, що твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Крім того, наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певному доказу (звіт №81 від 16.02.2016 про оцінку автомобіля) перед іншими оціненими судами доказами (рахунок №ПАсС-0001188 від 03.02.2016, страховий акт №0070.206.16.01.01 від 16.02.2016, платіжне доручення №3483 від 24.02.2016), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення і постанови.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що судом у порядку ст.ст.43, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №910/13450/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

М. Малетич