Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року Справа № 905/2105/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Зубченко І.В., судді Ломовцева Н.В., Татенко В.М.)на рішенняГосподарського суду Донецької області від 14.09.2016 (суддя Паляниця Ю.О.) у справі№905/2105/16 Господарського суду Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОбласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"простягнення 137.149.380,58 грн.,за участю представників: позивачаПронюк В.Я.,відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом про стягнення з відповідача 137.149.380,58 грн., в т.ч. 483.940,09 грн. пені, 126.981.349,03 грн. інфляційних втрат та 9.684.091,46 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.09.2016 у справі №905/2105/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" пеню в розмірі 241.970,05 грн., інфляційні втрати в розмірі 114.302.921,15 грн. та 3 % річних в розмірі 9.684.091,46 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою частково, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 241.970,05 грн. пені скасувати і прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору безпідставно зменшили розмір пені, заявленої позивачем до стягнення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" (далі - покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2794-БО-6 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами.

За приписами п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 19.12.2013) продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 51796,924 тис. куб. м.

Пунктом 5.2 правочину сторони узгодили, що до сплати за 1000 куб. м газу належить 4.661,74 грн. з ПДВ. Додатковою угодою № 1 від 15.07.2013 сторонами вносились зміни до зазначеного пункту договору, внаслідок чого ціна на газ з 01.07.2013 становила 4.588,54 грн. з ПДВ.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1).

На виконання умов договору в період з січня по грудень 2013 року сторонами підписано акти прийому-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування) на загальну суму 227.141.807,97 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі №908/2743/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 та постановою Вищого господарського суду від 17.11.2015, стягнуто з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 162.842.324,84 грн. основного боргу, 6.244.696,19грн. пені, 17.531.207,71 грн. інфляційних втрат, 4.244.798,20 грн. 3% річних.

З огляду на те, що після прийняття рішення у справі № 908/2743/15 відповідач за отриманий протягом січня - грудня 2013 року газ у повному обсязі не розрахувався (борг складає 162.842.324,84 грн.), позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних за періоди, які не були предметом розгляду у справі № 908/2743/15, та звернувся з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі № 908/2743/15 набрало законної сили, суди правильно відзначили, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору на купівлю-продаж природного газу №13/2794-БО-6 від 28.12.2012 в період з січня по грудень 2013 року є встановленим.

На момент розгляду справи № 905/2105/16 сума боргу покупця за природний газ, отриманий на підставі договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012 в період з січня по грудень 2013 року, не змінилася (162.842.324,84 грн.).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2014 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нарахувало та заявило до стягнення 3% річних в розмірі 9.684.091,46грн. за зобов'язаннями лютого - грудня 2013 року за період з 24.06.2014 по 16.06.2016 (період узгоджується зі змістом рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі №908/2743/15). Судами встановлено, що сума 3 % є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Однак, враховуючи обмеження суду розміром позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних судами підставно задоволені лише на визначену позивачем суму - 9.684.091,46 грн.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" також заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних в розмірі 126.981.349,03грн. за зобов'язаннями лютого - грудня 2013 року за період з травня 2014 року по квітень 2016 року.

Відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судами встановлено, що визначений в ньому період нарахування не відповідає наведеним вище вимогам. Разом з тим позивач при визначенні сукупного індексу інфляції за періоди нарахування застосовував індекси інфляції починаючи з червня 2016 року, що цілком узгоджується зі змістом рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі №908/2743/15 (стягнуто інфляційні за період з березня 2013 року по травень 2014 року).

З огляду на це суди дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача інфляційних за період червень 2014 року по квітень 2016 року (за простроченими зобов'язаннями щодо оплати газу, який був поставлений у лютому - грудні 2013 року) в розмірі 114.302.921,15 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача 483.940,09 грн. пені.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з умовами п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору останній у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи наведені вище норми, виходячи з умов договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування (з огляду на наявність рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі № 908/2743/15), суди встановили, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені (483.940,09 грн.) за період з 24.06.2014 року по 13.07.2014 року за поставкою грудня 2013 року є обґрунтованим.

Водночас, судами при вирішенні спору було зменшено розмір пені, належної до стягнення, на 50 % (до 241.970,05 грн.) за відповідним клопотанням відповідача.

Право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Втім, зазначена процесуальна норма реалізується судом в контексті дотримання норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, які передбачають встановлення наступних обставин: ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наявність збитків внаслідок невиконання зобов'язань та співвідношення розміру збитків із розміром стягуваних штрафних санкцій.

Судами встановлено, що відповідач є комунальним підприємством, яке забезпечує надання послуг з теплопостачання для мешканців Донецької області, що є суттєво важливим та необхідним й таким, що не повинно бути зупиненим на будь-якій час. Наявність обставин проведення антитерористичної операції на сході України впливає на платоспроможність населення та підприємств Донецької області, в тому числі щодо оплати спожитої теплової енергії. Відповідачем було надано документи фінансової звітності, що підтверджують його вкрай незадовільний фінансовий стан.

Судами також встановлено, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена невиконанням перед ним бюджетних зобов'язань з компенсації різниці між тарифом надання послуг і фактичними витратами, наявність якої (різниці та заборгованості) не залежить від заявника, неналежним виконанням зобов'язань з боку споживачів послуг боржника - насамперед населенням, а також наявністю обставин проведення антитерористичної операції на сході України на теперішній час.

Разом з тим умова пункту 9.3 договору, якою сторони визначили позовну давність в 5 років для пені, надає позивачеві можливість значно збільшити суму цієї неустойки порівняно зі скороченою позовною давністю для її стягнення, встановленою законом, що також збільшує фінансове навантаження на відповідача.

При цьому доводи скаржника щодо свого статусу жодною мірою не впливають на оцінку обґрунтованості зменшення пені, адже п. 3. ч. 1 ст. 83 ГПК України, ст. 233 та ч. 3 ст. 551 ЦК України не містять жодних обмежень у можливості їх застосування по відношенню до позивача.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий суд при вирішенні спору підставно зменшив розмір пені, заявленої позивачем до стягнення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2016 у справі № 905/2105/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич