ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 913/939/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду Луганської області від 04.01.2016та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016у справі№ 913/939/15 Господарського суду Луганської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Рубіжтеплокомуненерго" Рубіжанської міської ради простягнення 3212065,49 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Рубіжтеплокомуненерго" Рубіжанської міської ради про стягнення 263009,62 грн. пені, 234379,51 грн. - 3% річних та 2714676,36 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2115-ТЕ-20 від 28.12.2012.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 04.01.2016 у справі № 913/939/15 (суддя Зюбанова Н.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.А., судді Радіонова О.О., Скакун О.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04.01.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 913/939/15, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на неправильне застосування судами ст.ст. 625, 628 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим суди дійшли помилкового висновку про те, що підписання сторонами договору про взаєморозрахунки звільняє від відповідальності за наслідки неналежного виконання зобов'язання за договором.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Комунальним спеціалізованим теплозабезпечуючим підприємством "Рубіжнетеплокомуненерго" (далі - покупець) було укладено договір № 13/2115-ТЕ-20 купівлі - продажу природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 передати у власність покупцю газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 13216,2 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів за наведеним переліком.

Згідно із п. 3.3 договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки, встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як передбачено п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем підпункту 6.1 умов цього договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Строк дії договору відповідно до умов п. 11.1 договору встановлений в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Також, до договору сторонами підписувались додаткові угоди № 1 від 30.10.2013 та № 2 від 20.10.2014.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 15809566,69 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач повністю оплатив переданий йому обсяг газу на суму 15809566,69 грн., проте оплати здійснені відповідачем з порушенням передбачених договором строків розрахунків.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу у встановлені договором строки стало підставою звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 263009,62 грн., 3% річних в сумі 234379,51 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 2717676,36 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що між сторонами були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, умовами яких було передбачено здійснення відповідачем оплати коштів за спожитий природний газ 2013 року згідно договору № 13/2115-ТЕ-20 від 28.12.2012.

Так, відповідно до вказаних правочинів відповідачем здійснено наступні оплати за спільними протокольними рішеннями: № 1756 від 16.10.2013 на суму 612832,00 грн. - згідно із платіжним дорученням від 17.10.2013 № 1; № 1891 від 13.11.2013 на суму 117754,00 грн. - згідно із платіжним дорученням від 14.11.2014 № 1; № 2102 від 05.12.2013 на суму 770334,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 06.12.2014 № 1; № 33 від 20.01.2014 на суму 658485,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 22.01.2014 № 1; № 211 від 11.02.2014 на суму 1066770,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 12.02.2014 № 1; № 533 від 13.03.2014 на суму 745562,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 14.03.2014 № 1; № 856 від 15.04.2014 на суму 559534,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 16.04.2014 № 1; № 1075 від 13.05.2014 на суму 509160,00 грн. - згідно зі платіжним дорученням від 14.05.2014 № 1.

Крім цього, 13.10.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Луганській області, Департаментом фінансів Луганської ОДА, Фінансовим управлінням Рубіжанської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Рубіжанської міської ради, Комунальним спеціалізованим теплозабезпечуючим підприємством "Рубіжнетеплокомуненерго" та НАК "Нафтогаз України" було укладено договір № 739/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік) До постанови КМУ від 29.01.2014 № 30".

Предметом цього договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 статті 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги за централізоване водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів Украйни від 29.01.2014 № 30.

Згідно із п. 8 договору № 739/30 Комунальне спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство "Рубіжнетеплокомуненерго" Рубіжанської міської ради перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 10769135,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1794855,83 грн., для погашення заборгованості за природний газ за 2013 рік згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 13/2115-ТЕ-20 від 28.12.2012р.

Підпунктом 2 пункту 11 договору № 739/30 сторонами погоджено не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а після виконання договору сторони не мають жодної претензії стосовно предмету договору (п. 16 договору).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі № 739/30, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 24.11.2014 про проведення розрахунків за газ на суму 10769135 грн. 00 коп. за договором № 13/2115-ТЕ-20 від 28.12.2012.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що відбулася заміна первісного зобов'язання (новація) по оплаті природного газу на умовах договору купівлі-продажу новим зобов'язанням - по оплаті відповідачем обсягів газу за рахунок субвенцій з Державного бюджету України за договором про організацію взаєморозрахунків та протокольними рішеннями, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку із припиненням первісного зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржуване рішення в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте, виходив з того, що укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу, і відповідач розрахувався за поставлений природний газ у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків № 739/30, що виключає застосування до відповідача санкцій та наслідків за порушення грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 № 30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

Згідно з частиною 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Тобто характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2014 № 3-105гс14, укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Отже, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Аналогічні висновки містяться, зокрема і у постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 № 3-23гс15.

Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив розрахунки за природний газ у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків та у спільних протокольних рішеннях про організацію взаєморозрахунків за природний газ.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для нарахування пені та застосування наслідків, передбачених за порушення грошового зобов'язання згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у даному випадку відсутні, оскільки, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків та підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до умов Договору.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка, а тому вони відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 04.01.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 913/939/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Л. Іванова

Судді Т. Барицька

Л. Гольцова