Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Справа № 910/25862/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Кривда Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2015 у справі № 910/25862/15 господарського суду міста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"допублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Новоукраїнський КХП"третя особаМіністерство аграрної політики та продовольства Українипровизнання угоди недійсною,за участю представників

позивача: Старжинської Т.Ю.,

відповідача: Цапенка Б.В.,

третьої особи: Недашківської О.В.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Вершиніна А.О. звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Новоукраїнський КХП" про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 50 від 07.03.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Новоукраїнський КХП" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (продавець) 01.02.2013 укладено договір купівлі-продажу товарів № Д24-11, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у власність товар, найменування, кількість та ціна якого вказується у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору та розрахуватись за нього не пізніше 20-ти банківських днів з моменту приймання-передачі товару.

Згідно з п.п. 3.1., 4.1., 5.1. договору відповідач зобов'язаний оплатити товар протягом 20-ти банківських днів з моменту приймання-передачі товару. Право власності на товар зберігається за позивачем протягом 30-ти календарних днів з дня набрання чинності даним договором до дати передання товару відповідачу.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 062 369, 55 грн., з яких повернуто товар на суму 42 815, 08 грн., що підтверджується поясненнями представників сторін, наданими під час апеляційного провадження, та наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

В подальшому між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Новоукраїнський КХП" та товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" 07.03.2013 укладено угоду № 50 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України сторони домовились про взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 2 019 554, 47 грн., що включає заборгованість позивача перед відповідачем за договорами № 144 від 06.06.2012, № 360 від 05.07.2011, № 486 від 08.08.2011, № 520 від 22.09.2011 та №№ 543, 556, 557 від 03.08.2011 та заборгованість відповідача перед позивачем за договором № Д24-11 від 01.02.2013 у розмірі 2 019 554, 47 грн. та за договором № 497 від 15.08.2011 у розмірі 2 576, 89 грн.

Пунктами 3.1., 3.2. угоди передбачено, що заборгованість сторін за вказаними договорами у розмірі 2 019 554, 47 грн. вважається погашеною.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що угода № 50 від 07.03.2013 суперечить нормам ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки станом на день укладення угоди строк виконання зобов'язань щодо оплати товару за договором № Д24-11 від 01.02.2013 не настав, у зв'язку з чим, на думку позивача, сторони заздалегідь не мали на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених такою угодою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк оплати відповідачем товару, отриманого за договором № Д24-11 є таким, що настав в момент отримання товару та закінчується у 20-й банківський день з моменту поставки, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог недійсною. Крім цього, судами встановлено, що сторони мали на меті припинення грошових зобов'язань позивача перед відповідачем за договорами № 144 від 06.06.2012, № 360 від 05.07.2011, № 486 від 08.08.2011, № 520 від 22.09.2011 та №№ 543, 556, 557 від 03.08.2011 та відповідача перед позивачем за договором № Д24-11 від 01.02.2013 у розмірі 2 019 554, 47 грн., у зв'язку з чим доводи позивача, що угода № 50 від 07.03.2015 не спрямована на реальне настання правових наслідків, визнані необґрунтованими.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу та ст. 601 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому, необхідною умовою для зарахування зустрічних однорідних вимог є факт настання строку виконання зобов'язань.

Разом з тим, для здійснення такого зарахування необхідна також наявність наступних умов: зустрічні вимоги мають ґрунтуватися на двох різних зобов'язаннях, але між одними і тими самими сторонами, кожна з яких в одному зобов'язанні є кредитором, а в іншому - боржником; однорідність зустрічних вимог, яка проявляється в тому, що в обох зобов'язаннях предметом виконання мають бути речі одного роду, зокрема, гроші.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що встановлений договором № Д24-11 від 01.02.2013 строк для оплати товару є граничним, зі спливом якого зобов'язання за вказаним договором вважається простроченим. В той же час, виходячи із приписів ст.ст. 251, 692 Цивільного кодексу України, строк оплати відповідачем товару, отриманого за вказаним договором є таким, що настав в момент отримання товару та закінчується у 20-й банківський день з моменту поставки. Тобто, відповідачу визначено період у часі, коли він може виконати грошове зобов'язання за договором № Д24-11 від 01.02.2013, і зі спливом якого він буде вважатися таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Таким чином суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що при укладенні оспорюваної угоди № 50 від 07.03.2015 сторонами дотримано встановлену ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України умову для зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме - настання строку виконання зобов'язання.

Крім цього, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що уклавши оспорювану угоду сторони мали на меті припинення грошових зобов'язань позивача перед відповідачем за договорами № 144 від 06.06.2012, № 360 від 05.07.2011, № 486 від 08.08.2011, № 520 від 22.09.2011 та №№ 543, 556, 557 від 03.08.2011 та відповідача перед позивачем за договором № Д24-11 від 01.02.2013 у розмірі 2 019 554, 47 грн., у зв'язку з чим доводи позивача, що угода № 50 від 07.03.2015 не спрямована на реальне настання правових наслідків правомірно визнані необґрунтованими.

Інші доводи скаржника спростовані судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Борденюк Є.М. Кривда Д.С.