Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Київ К/800/5293/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, начальника відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Ханас Ірини Іванівни про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року , -

у с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, начальника відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Ханас І.І. та просила суд: визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області від 4 грудня 2014 року № 216/Д про притягнення до дисциплінарної відповідальності; визнати протиправними дії начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Ханас І.І. по обмеженню її доступу до фінансових документів та розпоряджень; стягнути з відповідачів відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 30000 гривень та матеріальної шкоди у розмірі 674,90 гривень.

В обґрунтування позову посилалася на те, що оскаржуваний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності є неправомірним, оскільки оголошена догана не має законних підстав і є наслідком упередженого ставлення до неї.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління юстиції у Львівській області № 216/Д від 4 грудня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4.». Стягнуто з державного бюджету України на її користь 32,04 гривень судового збору та 281 гривень судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в судових рішеннях, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про повне задоволення її позовних вимог, а відповідач - скасувати вказані рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарг з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач перебуває на службі в системі органів Міністерства юстиції України, на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області та виконує свої посадові обов'язки, зокрема, на підставі розпорядження відділу Державної виконавчої служби Самбірського міського управління юстиції Львівської області №11 від 19 серпня 2014 року «Про внесення змін до розпорядження про розподіл функціональних обов'язків між працівниками відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції №10 від 9 липня 2014 року», згідно з яким на неї покладено обов'язок ведення книги обліку депозитних сум відділу Державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

В ході перевірки оборотів депозитних сум на кінець звітного періоду (вересень 2014 року, жовтень 2014 року) встановлено порушення позивачем вимог пункту 12.6.4. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року (далі - Інструкція №512/5) при веденні книги обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби, а саме: не заповнення граф 2, 3, 9, та за перерахування невірної суми коштів.

Наказом виконуючого обов'язки начальника Головного управління юстиції у Львівській області Квятковського М.Л. від 4 грудня 2014 року №216/Д ОСОБА_4 оголошено догану за неналежне виконання своїх посадових обов'язків.

Вважаючи такі дії і рішення суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернулася до суду із позовною заявою.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про Державну виконавчу службу», Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними, міськими (міст обласного значення), районними в містах відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни.

Згідно зі статтею 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Статтею 14 Закону України «Про державну службу» визначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень встановлено статтею 149 Кодексу законів про працю України, зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення роботодавцю слід зажадати від порушника письмові пояснення, а при обранні виду стягнення - враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили з того, що виявлені під час перевірки порушення щодо ведення позивачем книги обліку депозитних сум не спричинило негативних наслідків для державного бюджету, юридичних або фізичних осіб, а тому міра дисциплінарної відповідальності застосована до позивачки не відповідає тяжкості вчиненого порушення, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області не надано належних та допустимих доказів того, що виявлені під час перевірки порушення щодо ведення книги обліку депозитних сум вчинені саме ОСОБА_4, оскільки доступ до роботи в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень позивач отримала лише 8 жовтня 2014 року.

Вимога про визнання протиправними дій начальника Самбірського міського управління юстиції Львівської області Ханас І.І. щодо обмеження доступу до фінансових документів та розпоряджень відділу Державної виконавчої служби Самбірського міського управління юстиції Львівської області не підлягає задоволенню, оскільки позивач в подальшому продовжила працювати з відповідними фінансовими документами відділу та належними чином і вчасно виконувала свої посадові обов'язки.

Колегія суддів погоджується із висновками судів в частині відмови у стягненні матеріальної та моральної шкоди з наступних підстав.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вказує що, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства..

Тобто, матеріальна та матеріальна шкоди відшкодовуються особі, якій їх завдано, відповідно до розміру, в якому така шкода завдана, а право на їх відшкодування є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

В частині вимог відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач зазначає, що дії відповідачів призвели до моральних страждань, нервового стресу та зміни звичного ритму життя.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Надані та досліджені судами попередніх інстанцій докази нанесення матеріальної та моральної шкоди не можуть бути визначені належними доказами в розумінні статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При обчисленні розміру судових витрат, окрім сплаченого судового збору в розмірі 74,08 гривень, судами попередніх інстанцій враховано оплату позивачем проїзду для участі у судових засіданнях на суму 281гривень, окрім оплати проїзду 4 березня 2015 року, оскільки позивач та її представник в судове засідання не з'явилися. Такі витрати судом було помилково стягнуто з державного бюджету України.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи на те, що позивач звернулася до суду із трьома позовними вимогами, з яких задоволено лише одну, заявлену до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, то присудженню до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань саме цього суб'єкта владних повноважень підлягає третя частина судових витрат, що складає 118,36 гривень (281грн/3+74,08грн/3).

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Виходячи з викладеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Головного територіального управління юстиції у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, у частині стягнення з державного бюджету України на користь позивача 32,04 гривень судового збору і 281 гривень судових витрат, змінити.

Викласти абзац четвертий резолютивної частини постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 118,36 гривень».

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк