ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 року м. Київ №К/800/57161/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову та ухвалуВінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2013 Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 у справі№802/3626/13-а за позовомПриватного акціонерного товариства «Вінницький дослідний завод» доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013, позов Приватного акціонерного товариства «Вінницький дослідний завод» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції № 0000662206 від 26.03.2013. А також стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Вінницький дослідний завод» судові витрати в розмірі 430 грн. 86 коп., шляхом їх безспірного стягнення органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «Вінницький дослідний завод» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Салфіт» за травень та вересень 2012 року, за результатами якої складено акт №814/22-05/00383780 від 11.03.2013, згідно висновків якого встановлено порушення вимог ст. ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 43085,10 грн., а саме: в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень 2012 року на суму ПДВ 30547,42 грн., за вересень 2012 року на суму ПДВ 12537,68 грн.; п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та поточного звітного (податкового) періоду податкового на загальну суму 43085,10 грн.

Суть виявлених порушень полягає у тому, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з придбання та транспортування товару. Витрати, понесені на придбання товару у ПП «Салфіт», не оформлені відповідними первинними документами, у зв'язку чим відсутнє підтвердження фактичного придбання товару та не доведено факт її використання у межах господарської діяльності. Операції з оприбуткування (списання), приймання-передачі товарів позивачем не проводились, мали нереальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відносно наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості позивача та контрагента (м. Дніпропетровськ).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято повідомлення-рішення №0000662206 від 26.03.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 43085,10 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Салфіт» при виконанні договору купівлі-продажу №230101, предметом якого є поставка металопродукції, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, випискою банку з особового рахунку, дорученнями на отримання товару, журналом реєстрації автотранспорту (завантаження чи розвантаження), прибутковими ордерами на поставлений товар

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Разом з тим, в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, судами попередніх інстанції не було враховано наступного.

Згідно п.5 ч.1 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.163 названого Кодексу в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.94 цього ж Кодексу, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте, судом першої інстанції зазначені положення не враховано, а судом апеляційної інстанції не виправлено цю помилку, у зв'язку з чим стягнуто на користь позивача судовий збір з Державного бюджету України шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат підлягають зміні в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Змінити постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 в частині розподілу судових витрат, виклавши пункт четвертий резолютивної частини постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2013 наступним чином: «Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного акціонерного товариства «Вінницький дослідний завод» судовий збір в розмірі 430,86 грн.».

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.В.Борисенко Г.К.Голубєва