Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 334/4070/17

провадження № 61-10552св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Погосян Маргаритою Арсенівною, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Гнатюка О. М. від 17 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А. від 24 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:

- припинити за нею право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: на 19/50 частини квартири, що знаходиться у житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1 ;

- виділити їй в натурі 69/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 69/100 частини спільного майна домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що позивач є власником 19/50 частини жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Співвласником зазначеного домоволодіння є ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 вказувала, що кожному з співвласників домоволодіння належить ізольована квартира або домоволодіння з окремим виходом, фактично кожен із сторін володіє часткою у спільному майні не виділеною в натурі, що призводить до незручностей та обмежень у здійсненні прав власника.

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 26 червня 2009 року № 1003р дозволено позивачу будівництво нової житлової прибудови на існуючому фундаменті розміром 9,40 х 5,80 х 1,5 х 2,20 х 4,15 х 7,78 м на земельній ділянці площею 0,0587 га по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазнала, що здійснила реконструкцію своєї частини будинку, у зв`язку з чим частки сторін у домоволодінні змінилися.

Оскільки, звернувшись із відповідною заявою до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_1 отримала рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень квартири АДРЕСА_2 , остання просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво, оскільки реконструкція частини будинку не зареєстрована в установленому законом порядку, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2018 року без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позов відповідно до статті 376 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги того, що з технічного паспорту вбачається, що будинок переобладнаний в ізольовані квартири, тобто фактично є поділеним між сторонами в натурі. В ході проведення обстеження будинку встановлено, що належна ОСОБА_1 частина знесена, а тому після перебудови сторони визначились з частками, враховуючи самочинне будівництво. Апеляційним судом не враховано, що реєстраційна служба не може здійснити державну реєстрацію припинення права власності позивача, оскільки у останньої відсутні відповідні документи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 334/4070/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0597 га, розташованої по АДРЕСА_1 .

09 листопада 2007 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 19/50 частин житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1 .

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 26 вересня 2009 року № 1003р дозволено ОСОБА_1 будівництво нової житлової прибудови на існуючому фундаменті розміром 9,40 х 5,80 х 1,5 х 2,20 х 4,15 х 7,78 м на земельній ділянці площею 0,0587 га по АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ «ЗМБТІ» станом на 03 лютого 2016 року, ОСОБА_2 є власником 31/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - власником 19/50 частини жилого будинку (знесено).

Листом № п-01904 від 26 травня 2017 «Про розгляд звернення» Департаментом реєстраційних послуг роз`яснено ОСОБА_1 порядок проведення державної реєстрації речових прав на новозбудований об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

На підставі акта Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 18 грудня 2017 року після проведення розрахунку часток визначено, що частка об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 з урахуванням самочинно побудованих будівель становить 69/100, а частина об`єкту відповідача - ОСОБА_2 - 31/100 частини об`єкту нерухомості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Підстави припинення права власності визначені статтею 346 ЦК України. Зокрема, пунктом 4 частини першої вказаної норми визначено, що знищення майна може бути такою підставою.

Колегія суддів касаційного цивільного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, у якому вказано, що 19/50 належної ОСОБА_1 частини будинку по АДРЕСА_1 в натурі не виділені, а є частиною житлового будинку, що належить сторонам на справі спільної часткової власності, що унеможливлює припинення право власності позивача на це майно.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Враховуючи, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, згідно з яким реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що здійснена ОСОБА_1 реконструкція належної їй частини будинку є самочинним будівництвом, оскільки відсутні відомості про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту та введення його в експлуатацію у встановленому законом порядку, а тому дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Фактичний поділ між сторонами будинку не є підставою вважати, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділені в установленому законом порядку відповідно до норм статті 358 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Погосян Маргаритою Арсенівною, залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. С. Жданова В. М. Ігнатенко М .Ю. Тітов