Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.10.2025 року у справі №742/2768/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 742/2768/24

провадження № 61-5960св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Бондар Микола Костянтинович, приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Радченко Світлана Віталіївна

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куц Ярослав Олександрович, на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого

2025 року у складі судді Фетісова Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений

27 вересня 2023 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Бондар М. К., зареєстрований в реєстрі № 617.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за життя 27 вересня 2023 року склав заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 . Позивач вважає, що приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Бондарем М. К. при посвідченні заповіту не було дотримано правил складання заповіту і при складанні заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі. Позивач є спадкоємцем першої черги і наявність зазначеного заповіту перешкоджає йому успадкувати майно після померлого батька, та змушує його звернутись до суду з даним позовом про визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що посвідчення заповіту не в межах свого нотаріального округу не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України. Вимогами чинного закону не встановлена нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу. Безпідставними є доводи позивача про недотримання нотаріусом порядку посвідчення заповіту, що на думку позивача тягне його недійсність , оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку заповідувача здійснити, крім особистого підпису, ще й власноручний запис у тексті заповіту про те, що ним цей заповіт прочитаний в голос та підписаний власноручно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 травня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Куц Я. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року (повний текст складено 07 квітня 2025 року), в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 295/715/17, у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано справу з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

09 липня 2025 року справа № 742/2768/24 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куц Я. О. мотивована тим, що ОСОБА_3 хворів та перебував деякий час на лікуванні у Київській клінічній лікарні № 1. 22 вересня 2023 рокуОСОБА_3 було виписано із Київської міської клінічної лікарні № 1, після проходження ним лікування, із наданням подальших медичних рекомендацій, із зазначенням основного діагнозу: карцинома лівої частки печінки з вторинними утвореннями правої частки печінки. Стан після через шкірної холецистостомії. Ускладнений механічною жовтяницею та гострим холангітом. Вказано супутній діагноз: абдомінальне ожиріння.

Після повернення додому з медичного закладу, ОСОБА_3 , будучи особою похилого віку, враховуючи важкий діагноз, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, самостійно не пересувався, постійно потребував стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім того, ОСОБА_3 щоденно проводилися певні медичні маніпуляції, такі як перев`язки та ін`єкції, які вказані у медичній виписці, у зв`язку з чим до заповідача щоденно приходила медична сестра, яка і проводила вказані маніпуляції.

23 вересня 2023 року коли сам позивач виїхав до міста Бровари, Київської області в особистих справах - до помешкання ОСОБА_3 , прибув приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар М. К., для підписання і посвідчення оспорюваного правочину. Тобто, посвідчення вказаного правочину здійснено приватним нотаріусом Бондарем М. К. за межами його нотаріального округу.

Вважає, що судами попередніх інстанцій проігноровано статтю 13-1 ЗУ «Про нотаріат», у редакції, чинній на час нотаріального посвідчення спірного заповіту, в якій передбачено, що нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Зазначає, що у змісті вказаного заповіту зазначено, що він складений і посвідчений нотаріусом у місті Чернігові 27 вересня 2023 року (середа) о 12 годині 45 хвилин, а зареєстрований нотаріусом у Спадковому реєстрі - 27 вересня 2023 року (середа) о 12 годині 56 хвилин за № 617.

Вважає, що вказані обставини не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_3 фізично не мав можливості прибути до міста Чернігів із села Заїзд, з огляду на його важкий хворобливий стан.

Вважає, що показаннями зазначених свідків підтверджується те, що приватний нотаріус Бондар М. К. приїхав до ОСОБА_3 саме 23 вересня 2023 року (у суботу), а не 27 вересня 2023 року, як вказано у змісті заповіту.

Зазначає, що під час допиту у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 зазначала суду про те, що під час посвідчення заповіту у нотаріуса ОСОБА_5 не було при собі комп`ютерної техніки, він все писав власноручно. Хоча, спірний заповіт виконаний у друкованому вигляді, тобто за допомогою комп`ютерної техніки.

Вважає, що зазначена обставина ще раз підтверджує доводи сторони позивача про те, що сам заповіт був складений і посвідчений у різні дні та в різних місцях.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_3 був власником нежитлової будівлі магазин-бару та земельної ділянки площею 0,2635 га з кадастровим номером 7424183101:01:002:0107 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . ( а.с.13)

Згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 18544, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на стаціонарному лікуванні у КНП КМКЛ № 1 з 18 вересня 2023 року до 22 вересня 2023 року, мав ряд хронічних захворювань (а. с.78, зворот).

27 вересня 2023 року ОСОБА_3 , на випадок своєї смерті зробив розпорядження на належне йому на праві власності нерухоме майно у вигляді: нежитлової будівлі (магазин-бар), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2635 га, з кадастровим номером 7424183101:01:002:0107, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, місце розташування за адресою:

АДРЕСА_1 , яким заповів сину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К. Заповіт ОСОБА_3 , перед його підписанням прочитаний вголос і власноручно підписаний. На прохання заповідача заповіт записано нотаріусом зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятого технічного засобу з дотриманням вимог статті 1248 ЦК України. Заповіт підписано власноручно ОСОБА_3 ( а. с. 14)

05 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К було посвідчено довіреність зареєстровану в реєстрі за № 634 на право представляти інтереси ОСОБА_3 ОСОБА_1 як фізичної особи так і фізичної особи -підприємця. ( а. с. 153-154)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ( а. с. 10)

З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулись: ОСОБА_2 ( заява від 29 грудня 2023 року) та ОСОБА_1 ( заява від 23 лютого 2024 року). Від ОСОБА_4 від 29 грудня 2023 року нотаріусу подана заява про відмову від прийняття спадщини та від обов`язкової частки у спадщині

( а. с.64, 65, 72).

Нотаріусом 29 грудня 2023 року заведено спадкову справу № 71807205 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 62).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 28 травня 2024 року № 77124090, у спадковому реєстрі наявний чинний заповіт № 71306020 складений ОСОБА_3 на конкретно визначене майно, який посвідчений та зареєстрований 27 вересня 2023 року приватним нотаріусом Бондар М. К. (а. с. 63).

Згідно листа приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченко С. В. від 28 травня 2024 року за №154/01-16 вбачається, що останньою 29 грудня 2023 року заведена спадкова справа

№ 62/2023 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою про прийняття спадщини за заповітом та за законом сина померлого ОСОБА_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

29 грудня 2023 року було подано заяву про відмову від прийняття спадщини за законом та від обов`язкової частки у спадщині дружини померлого ОСОБА_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

23 лютого 2024 року було подано заяву про прийняття спадщини за законом сином померлого ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Свідоцтва про право на спадщину ще не видано (а. с. 60).

Згідно копії довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 446012 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено третю групу інвалідності загального захворювання, безтерміново, з 02 березня 2023 року (а. с. 73).

Відповідно до копії довідки Управління обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) від 29 березня 2023 року за № 202, станом на 29 березня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку в відділі обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Київської області і одержує довічне грошове утримання суддів з 29 вересня 2016 року, та має інвалідність ІІІ-ї групи, загальне захворювання з 02 березня 2023 року. Пенсійне посвідчення для пенсіонерів пенсія яких призначена згідно з ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» № 14020-VІІІ від 02 червня 2016 року не передбачено (а. с. 74).

Заявою від 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 повідомив приватного нотаріуса Прилуцького нотаріального округу Чернігівської області Радченко С. В., що він бажає отримати спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , оскільки він є інвалідом 3 групи, а отже має обов`язкову долю в спадковому майні на яке ним зроблено розпорядження. Крім цього, просить не видавати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом до вирішення вказаного питання в суді, оскільки він звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовною заявою про визнання заповіту недійсним (а. с. 75).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куц Я. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивача, як спадкоємця першої черги за законом, пов`язаних із наявністю заповіту, складеного на ім`я відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К.

Згідно зі статтями 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтями 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Разом із тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 1252 ЦК України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту.

Статтею 1253 ЦК України визначено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Пунктами 1.8, 1.11 глави 3 «Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування» розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (з відповідними змінами), визначено, що якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку

з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми

і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249 1253 ЦК України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 10 квітня 2024 року у справі

№ 683/1110/21.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (часина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заповіт посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К. Заповіт ОСОБА_3 , перед його підписанням прочитаний вголос і власноручно підписаний. На прохання ОСОБА_3 заповіт записано нотаріусом зі слів ОСОБА_3 за допомогою загальноприйнятого технічного засобу з дотриманням вимог статті 1248 ЦК України. Заповіт підписано власноручно ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги, що приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К. був не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, є необґрунтованими з огляду на таке.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 зробила висновок, що немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу тягне нікчемність заповіту. Відтак, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Посилання на вимоги статті 13-1 ЗУ «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним, оскільки наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. Недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.

Таким чином, положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, коли нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, чим порушив законодавство, яке регулює діяльність нотаріусів. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про часовий проміжок вчинення заповіту, а також відсутність технічних засобів при складанні заповіту, як і присутність при його складанні дружини заповідача з посиланням на свідчення свідка ОСОБА_4 не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки ОСОБА_4 є матір`ю позивача та відповідача, а тому її покази в силу родинних відносин не можуть бути об`єктивними та не є тими беззаперечними доказами, які можуть спростувати запис в Спадковому реєстрі.

Несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що воля заповідувача при складанні заповіту була вільною та відповідала його волі. Судами вірно враховано, що 5 жовтня 2023 року, вже після складання заповіту, ОСОБА_3 видав довіреність на ім`я позивача ОСОБА_1 , яку посвідчив приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондарь М. К., але свою позицію з приводу розпорядження на випадок своєї смерті, ОСОБА_3 не змінив. При цьому свідчення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є вирішальними у даному випадку, оскільки вони не були очевидцями посвідчення заповіту.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 295/715/17, у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куц Ярослав Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара