Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 623/633/17

провадження № 61-41370св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Оскільська сільська рада Ізюмського району Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 липня 2017 року у складі судді Винниченко П. П., постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Пилипчук Н. П., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 липня 2017 року, постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права на завершення приватизації земельної частки (паю) у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2006 року зобов`язано Ізюмську районну державну адміністрацію видати ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за рахунок земель резерву. Розпорядженням Ізюмської районної державної адміністрації від 1 серпня 2006 року ОСОБА_2 передано у власність із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на вказану земельну ділянку. За життя ОСОБА_2 розпочала процедуру приватизації вказаної земельної ділянки, проте не закінчила та не отримала правовстановлюючий документ на неї.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_3 , який прийняв спадщину після ОСОБА_2 . Позивачка є спадкоємцем за законом після смерті батька.

Через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно, ОСОБА_1 не може оформити спадщину на спірну земельну ділянку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просилавизнати за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля №1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради та одержання документів на її ім`я, що посвідчують право власності на земельну ділянку, приватизацію якої розпочала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 липня 2017 року визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради, та одержання документів на ім`я ОСОБА_1 , що посвідчують право власності на земельну ділянку, приватизацію якої розпочала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Місцевий суд прийшов до висновку про порушення прав позивачки на завершення приватизації земельної ділянки як спадкоємця.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

14 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі суддів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до розпорядження Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 01 серпня 2006 року ОСОБА_2 було передано у власність із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

За життя ОСОБА_2 не закінчила процедуру приватизації вищевказаної земельної ділянки та не отримала правовстановлюючий документ на неї.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2011 року у справі № 2-176/11 встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки - ОСОБА_3

24 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька.

Листом Ізюмської нотаріальної контори від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку із земель державного резервного фонду на рівні земельної частки(паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля №1 третьої грунтозахистної сівозміни (згідно з проектом землеустрою ААП «Світанок»), яка розташована на території Левківської сільської ради, в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу, оскільки спадкодавець - ОСОБА_3 , який прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , не набув права власності на земельну ділянку згідно статті 125 Земельного кодексу України. Зазначено, що ОСОБА_2 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Так, положеннями ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 за життя розпочала приватизацію земельної ділянки із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю), визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2011 року у справі № 2-176/11 встановлено факт прийняття ОСОБА_3 - батьком позивача спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 .

Особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Колегія суддів зауважує, що предметом цього спору є визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок та права на одержання свідоцтва на право власності на земельні ділянки, приватизація яких була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті батька, що був спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , то вважається, що позивачка набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_2 , на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України.

Таким чином, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 липня 2017 року, постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев