Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 363/2877/18

провадження № 61-12012св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Димерське лісове господарство",

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Саліхова В. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У липні 2018 року заступник керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (далі - ДП "Димерське лісове господарство") звернувся до суду із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що оспорюваним розпорядженням Вишгородська районна державна адміністрація передала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку частково за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство", без виключення її

з Державного лісового фонду України. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно положення, затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від

12 листопада 2012 № 401, підпорядковується Держлісагентству України та його територіальним органом. Управління відповідно до покладених на нього завдань надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Згідно листа Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2018 року № 04-48/371, воно не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку для її використання в цілях не пов'язаних

з веденням лісового господарства. Таким чином Вишгородською РДА

в порушення вимог статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України передано

у власність землі лісогосподарського призначення без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства та Кабінету Міністрів України.

Порушено частину 3 статті 22 ЗК України згідно якої для ведення садівництва та особистого селянського господарства у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення,

а не лісогосподарського призначення. Не проведено державну експертизу проектів землеустрою, що є порушенням вимог статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Позовна давність для звернення до суду із вказаним позовом пропущено

з поважних причин, оскільки про допущені органом державної влади порушення під час прийняття оскаржуваного розпорядження прокурору стало відомо лише в липні 2017 року після отримання листів ДП "Димерське лісове господарство" та Українського державного проектного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" з фрагментами публічної кадастрової карти України та шляхом подальшого аналізу документів та отриманої інформації.

Посилаючись на викладене, прокурор просив:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_1 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 для ведення особистого селянського господарства, та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі слід застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин.

З урахуванням компетенції кожного із органів державної влади у сфері земельних правовідносин, Київське обласне по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП "Димерське лісове господарство" не лише могли бути обізнані про порушення свого права, але

і зобов'язані були знати про стан власності, повноваження з володіння якою їм надані, оскільки мали доступ до земельного кадастру та зобов'язані були співпрацювати з відповідними державними органами, які мали відповідні підрозділи на рівні області та району. Отже, про прийняття оскаржуваного розпорядження держава в особі її органів дізналася з моменту їх прийняття державним органом, тобто 20 грудня 2012 року, а відтак позовна давність для звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав шляхом визнання недійсними розпоряджень сплинула 20 грудня 2015 року. Однак із вказаним позовом прокурор до суду звернувся лише 23 липня

2018 року, тобто після спливу давності у вказаній справі. У той же час у позові не обґрунтовано і в суді не встановлено існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які призвели до пропущення позовної давності, а тому клопотання прокурора про її поновлення задоволенню не підлягає, підстав для чого в суді не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов заступника керівника Києво-Свтошинської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Димерське лісове господарство" задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня 2012 року в частині передачі земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої у Київській області, Вишгородського району у власність ОСОБА_1.

Визнано недійсним державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 площею 2,0000 га за кадастровим номером 3221887000:11:148:0155, розташованої у Київській області, Вишгородського району для ведення особистого селянського господарства, та скасовано його державну реєстрацію.

Стягнено з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір

в розмірі по 4 405 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 20 грудня 2012 року №3053 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог закону, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 частково накладається на землі 94 кварталу Руднянського лісництва, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, а тому є незаконним і підлягає скасуванню. Оскільки на підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку він підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що позивачі не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність земель лісогосподарського призначення, до їх функцій не віднесено здійснення контролю за видачею державних актів, про вказані порушення раніше їм не було відомо, оскільки рішення про передачу

у власність спірної земельної ділянки органом виконавчої влади приймалось без попереднього припинення речового права держави та ДП "Димерське лісове господарство" на постійне користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, без отримання дозволу щодо вилучення земельної ділянки із державного лісового фонду та постійного користування підприємства й зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства, про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у липні 2017 року після отримання листів № 01-781 від

19 липня 2017 року від ДП "Димерське лісове господарство" та № 346 від

17 липня 2017 та № 25 від 10 січня 2018 Українського державного проектного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект", якими підтверджено факт відведення спірної земельної ділянки у приватну власність частково за рахунок земель державного лісового фонду. Тому прокурор у межах позовної давності звернувся до суду за захистом права, спрямованого на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення до державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, які протиправно вибули поза волею власника.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18 зазначено, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Тобто обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду

з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційний інстанції не звернув увагу на те, що оспорюваним розпорядженням у власність ОСОБА_1 передана земельна ділянка, яка знаходяться на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами села, проте більше восьми років ніхто не звертався за захистом порушеного права.

У прокурора були всі можливості довідатися про порушення прав та особу, що їх порушила, оскільки Закони України "Про доступ до публічної інформації", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" надають всі можливості щодо отримання інформації, яка зазначена в позовній заяві як підстава позову.

Відповідно до статті 261 ЦК України, статті 56 ЦПК України суд повинен з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду

в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства і ДП "Димерське лісове господарство" з зазначеним позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від

05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18).

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від

22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року

у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року

у справі № 372/2592/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від

20 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки у власність восьми громадянам України, згідно з додатком, для ведення особистого селянського господарства на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, загальною площею 16,0000 га.

Згідно додатку до зазначеного розпорядження ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЙ № 303546 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155.

Відповідно листа ДП "Димерське лісове господарство" від 19 липня 2017 року №01-781 земельна ділянка з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 знаходиться у приватній власності для ведення особистого селянського господарства і межує з 94 кварталом Руднянського лісництва ДП "Димерське лісове господарство", однак в ході аналізу публічної кадастрової карти України та при встановленні меж земельної ділянки в натурі виявлено, що зазначена земельна ділянка виходить за межі і охоплює частину земель, що знаходиться в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство". Внаслідок чого з постійного користування ДП незаконно вибуло 0,35 га земель лісового фонду в кварталі 94 Руднянського лісництва.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2018 року № 04-48/371 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення згідно кадастрового номеру 3221887000:11:148:0155.

З фрагменту публічної кадастрової карти України за даними лісовпорядкування 2006 року з нанесеними межами кварталу 94 та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221887000:11:148:0155 вбачається, що зазначена земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП "Димерський лісгосп".

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" матеріали лісовпорядкування - викопіювання з планшету № 7 Руднянського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" Лісовпорядкування 2014 року, проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Димерське лісове господарство", фрагмент публічної кадастрової карти України з відображенням на ній меж 94,95,89 кварталу Руднянського лісництва ДП "Димерське лісове Господарство" та земельної ділянки з кадастровим номером undefined, підтверджує віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства

ДП "Димерський лісгосп" Руднянське лісництво 2007 року земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3053 від 20 грудня

2012 частково є земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: виділ 13: площа 4,8 га, склад - 8 сосни звичайної, 2 береза повисла, вік 70,50 років, середня висота - 24,20 м, середній діаметр - 36,24 см, запас на 1 га - 280 метрів кубічних; виділ 17: площа 0,5 га, болото низинне, рослинність - осоково-гіпнова, торфяний пласт 0,7 м.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП "Димерське лісове господарство"

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини 3 статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави".

Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не підлягають розгляду по суті.

Отже, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини 1 , 2 статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання

в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок

з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частинах 5 статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають

у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частини 9 статті 149 ЗК України.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею, а також зміна їх цільового призначення, належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

У частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі 94 кварталу Руднянського лісництва ДП "Димерське лісове господарство", що підтверджується картографічними матеріалами, не вилучалась з Державного лісового фонду України, а Вишгородська районна державна адміністрація не наділена такими повноваженнями, Кабінет Міністрів України рішення про вилучення спірної земельної ділянки, зміну її цільового призначення не приймав, врахувавши, що землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки частково за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, суперечить положенням ЗК України та ЛК України,

а тому розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від

20 грудня 2012 року № 3053 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 є незаконним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що "у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від

04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17,911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане

з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема,

в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого

і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (стаття 152 ЗК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина 1 статті 155 ЗК України).

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (див. висновок Верховного Суду України у постановах від 19 червня 2013 року

у справі № 6-57цс13,від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15).

Отже, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави, які за встановлених судами обставин справи є ефективними, однак помилився з підставами такого рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині задоволення позову прокурора в інтересах ДП "Димерське лісове господарство" скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції змінити в мотивувальній частині.

Оскільки Верховний Суд лише змінює судові рішення в мотивувальній частині та скасовує в частині повноважень прокурора, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року

в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства "Димерське лісове господарство", скасувати, а позов в цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 07 липня

2020 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в скасовані частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук