Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.07.2024 року у справі №598/1592/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 року

м. Київ

справа № 598/1592/20

провадження № 61-15034св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ;

відповідачі:Тернопільська обласна прокуратура, управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Державна казначейська служба України;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2023 року у складі судді Стельмащука П. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З. Гірський Б. О., Храпак Н. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Державної казначейської служби України та просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів держбюджету України на свою користь: моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн; матеріальну шкоду у розмірі 543 191,22 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 31 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що 11 січня 2012 року слідчим прокуратури Лановецького району порушено кримінальну справу стосовно позивача за ознаками злочину передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

14 травня 2013 року прокурором Лановецького району Тернопільської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочато досудове розслідування № 42013210130000005, у зв`язку із чим ОСОБА_1 набула статусу підозрюваного.

28 листопада 2013 року складено обвинувальний акт та на наступний день скеровано до суду. Вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року її визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю в її діяннях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року залишено без змін.

Зазначає, що вказаним кримінальним переслідуванням їй була заподіяна моральна шкода, яка полягала у заподіянні страждань внаслідок психологічного впливу при допитах слідчим та під час судових засідань, порушилися та змінилися у негативний бік її усталені зв`язки та звички, погіршилися відносини з оточуючими. Погіршився стан її здоров`я, у зв`язку із чим вона тривалий час перебувала в лікувальному закладі. Крім того, зазначає, що до неї, як до підозрюваної було неодноразово застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд та відсторонення від займаної посади начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції у період з 24 лютого 2012 року до 16 липня 2014 року, що в свою чергу негативно вплинуло на її ділову репутацію як керівника в районі, на честь та гідність, зниження ступеня авторитету.

Вважає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та в подальшому ухвалення судом виправдувального вироку, вона має право на відшкодування моральної шкоди в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Враховуючи, що вона перебувала під слідством та судом 98 місяців 23 дні у період з 11 січня 2012 року до 06 березня 2020 року, виходячи із усіх наведених нею обставин зазначених у позові, що негативно відобразились на ній, за довгий час перебування у тяжкій моральній, духовній, психічній обстановці, вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню становить 3 000 000,00 грн.

Вважає, що відшкодуванню підлягає майнова шкода у виді втраченого заробітку за час відсторонення її від посади, яка за період з 29 лютого 2012 року до 16 липня 2014 року, тобто 29 місяців 16 днів складає 543 191,22 грн, та витрати на правову допомогу в розмірі 31 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року,позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 769 492,00 грн, з яких: моральна шкода у розмірі 655 484,00 грн, втрачений заробіток у розмірі 83 008,00 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 31 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили з того, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивачка має право на відшкодування моральної шкоди.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що ОСОБА_1 перебувала під слідством 97 місяців 25 днів, починаючи з 11 січня 2012 року (дата порушення кримінальної справи стосовно підозрюваної та обрання запобіжного заходу) до 06 березня 2020 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку суду).

Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 655 484,00 грн (97 місяців х 6700,00 = 649 900,00 грн, 25 днів х 6700,00 / 30 = 5 584,00 грн).

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що моральна шкода в розмірі 655 484,00 грн буде співмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями та відповідає принципу розумності та справедливості. Крім того, визначена сума є мінімальним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року керівник Тернопільської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також - не дослідили зібрані у справі докази, що передбачають вимоги пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

10 листопада 2023 року справа № 598/1592/20 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з часу пред`явлення обвинувачення 24 лютого 2012 року до вступу в законну силу виправдувального вироку суду 06 березня 2020 року.

Вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не наведено мотивів, з яких вони виходили починаючи розрахунок періоду перебування позивача під слідством і судом з 11 січня 2012 року.

Вважає, що судами не враховано, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативного обов`язку компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Звертає увагу, що окрім пояснень позивачки, інших доказів на підтвердження перенесених нею моральних страждань, необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків та стосунків з соціальним оточенням, позивачкою не надано.

Звертає увагу, що свідчення ОСОБА_1 про те, що у неї через перебування під слідством та судом погіршився стан здоров`я не підтверджується поданими в ході розгляду документами про стан здоров`я, які містять суперечливі діагнози та з яких вбачається, що хвороби виникли у позивачки ще до порушення кримінальної справи.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам статей 265 382 ЦПК України в мотивувальній частині судових рішень обмежилися висновком про те, що завдана позивачці моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі

655 484,00 грн, не зазначивши у рішеннях, якими доказами це підтверджується та без наведення мотивів, з яких суди виходили, розраховуючи період перебування позивача під слідством і судом з 11 січня 2012 року.

Звертає увагу, що договір про надання правової допомоги № 040-кр/2017 від 06 жовтня 2017 року, додаток № 1 до договору від 16 жовтня 2017 року, додаток № 2 від 10 січня 2020 року, звіт про виконання договору про надання правової допомоги № 040-кр/2017 від 06 жовтня 2017 року, звіт про виконання договору про надання правової допомоги № 040-кр/2017 від 10 березня 2020 року, акти оплати послуг № 1 від 27 листопада 2017 року, № 2 від 25 грудня 2017 року, № 3 від 23 липня 2018 року, № 4 від 28 листопада 2018 року, № 1 від 24 січня 2020 року, на загальну суму 31 000,00 грн не містять розрахунку погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором, а розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Однак, у документах, поданих представником позивача до матеріалів справи, такі дані відсутні.

Вважає, що у договорах про надання правничої допомоги, додатків, актів, та звітів відсутні дані про вартість години за певний вид послуги, тобто відсутня істотна умова договору, що унеможливлює обрахування судом обґрунтованості понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в межах кримінального провадження.

Вважає, що зазначений у звітах витрачений адвокатом час на участь у судових засіданнях, підготовки до судових засідань, виготовлення фотокопій з матеріалів судової справи, ознайомлення з ними тощо, не підтверджено належними та достовірними доказами.

Отже, документи, які наявні у матеріалах справи, на підставі яких суди прийшли до переконання про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу, не містять належного підтвердження та обґрунтованих розрахунків вартості наданих послуг з професійної правничої допомоги, фактичного обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою слідчого прокуратури Лановецького району Тернопільської області Карпець П. В. 11 січня 2012 року порушено кримінальну справу стосовно начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Вказана постанова вручена ОСОБА_1 11 січня 2012 року, що підтверджується протоколом вручення особі, щодо якої порушена кримінальна справа, копії постанови про порушення кримінальної справи.

Постановами слідчого прокуратури Лановецького району Карпець П. В. від 11 січня 2012 року, 02 лютого 2012 року, 17 квітня 2012 року підозрюваній ОСОБА_1 обирався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з фактичного місця проживання.

Постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 12 січня 2012 року надано згоду на проведення обшуку в житловому будинку та підсобних приміщеннях за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1 та за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, з метою виявлення речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини по справі.

13 січня 2012 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відбувся обшук, про що слідчим складено протокол.

Постановою слідчого прокуратури Лановецького району Карпець П. В. від 13 січня 2012 року накладено арешт на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

24 лютого 2012 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинувачену і пред`явлено їй обвинувачення у злочині, передбаченому частиною третьою статті 368 КК України, про що 24 лютого 2012 року слідчим прокуратури Лановецького району винесено відповідну постанову.

Постановою слідчого прокуратури Лановецького району Карпець П. В. від 18 квітня 2012 року накладено арешт на майно обвинуваченої ОСОБА_1 , а саме на: двохкамерний холодильник сірого кольору марки «LG», пральну машинку білого кольору марки «Whirpool», телевізор чорного кольору марки «SONY», особисті грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 201 грн та мобільний телефон ОСОБА_1 чорного кольору марки «Samsung».

23 квітня 2012 року з прокуратури Лановецького району Тернопільської області до Лановецького районного суду Тернопільської області направлено кримінальну справу № 160542 разом з обвинувальним висновком про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Постановою Збаразького районного суду Тернопільської області від 07 березня 2013 року у справі № 1906/948/2012 кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого частиною третьою статті 368 КК України повернуто прокурору Лановецького району Тернопільської області для організації проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді підписки про невиїзд залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2013 року у справі № 1906/948/12 постанова Збаразького районного суду Тернопільської області від 07 березня 2013 року залишена без змін.

14 травня 2013 року Ланівецьким РВ УМВС України в Тернопільській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013210130000005, правова кваліфікація: частина третя статті 368 КК України; фабула: 11 січня 2012 року близько 16 год. 30 хв. начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції ОСОБА_1, в залі урочистих подій Лановецької міської ради, що на першому поверсі приміщення будинку Лановецької міської ради за адресою: вул. Незалежності, 4, м. Ланівці, яке відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції орендує в Лановецькій міській раді, отримала від ОСОБА_2 хабар в розмірі 2000 грн за швидке й безперешкодне оформлення та видачу повторного свідоцтва про народження дитини, повторного свідоцтва про розірвання шлюбу та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, після чого була затримана працівниками Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю України МВС у Тернопільській області.

30 вересня 2013 року старшим слідчим СВ Лановецького РВ УМВС України у Тернопільській області Том`юк В. М. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42013210130000005.

29 листопада 2013 року прокуратурою Лановецького району направлено до Лановецького районного суду Тернопільської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013210130000005 стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України, який отриманий судом 02 грудня

2013 року.

Вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року у справі № 598/2248/13-к, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України (в редакції статті Закону України №3207-VI від 07 квітня 2011 року) та виправдано за недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, що обраний 17 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Вирішено долю речових доказів. Скасовано арешти на майно.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року у справі № 598/2248/13-к вирок Збаразького районного суду від 13 листопада 2019 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою слідчого прокуратури Лановецького району Карпець П. В. від 24 лютого 2012 року ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника відділу ДРАЦС Реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції.

29 лютого 2012 року начальником Головного управління юстиції у Тернопільській області, на виконання вищевказаної постанови слідчого, винесено наказ № 162-К про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Лановецького районного управління юстиції, без збереження заробітної плати.

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 15 липня 2014 року у справі № 598/2248/13-к постанову слідчого прокуратури Лановецького району Тернопільської області від 24 лютого 2012 року про відсторонення ОСОБА_1 від посади начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Лановецького районного управління юстиції скасовано.

Згідно з наказом в. о. начальника Головного управління юстиції у Тернопільській області від 16 липня 2014 року № 901/8 ОСОБА_1 вважається такою, що з 16 липня 2014 року приступила до виконання повноважень на посаді начальника відділу реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції.

27 лютого 2012 року Лановецькою комунальною центральною районною лікарнею видано довідку № 1175 про те, що ОСОБА_1 , 1962 року народження, жителька АДРЕСА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділі Лановецької КЦРЛ з приводу гіпертонічної хвороби ІІ ст., а саме:

- з 23 лютого 2012 року до 12 березня 2012 року - 19 днів;

- з 19 квітня 2012 року до 08 травня 2012 року - 20 днів;

- з 24 травня 2012 року до 11 червня 2012 року - 19 днів (всього 58 днів).

Також в хірургічному відділенні з приводу ЖКХ, калькульозного холециститу з 13 березня 2012 року до 21 березня 2012 року - 9 днів.

На амбулаторному лікуванні:

- з 22 березня 2012 року до 18 квітня 2012 року - 27 днів;

- з 10 травня 2012 року до 23 травня 2012 року - 14 днів (всього 50 днів).

В неврологічному відділі з приводу гострої транзиторної ішемічної атаки з 12 червня 2012 року до 22 червня 2012 року - 11 днів. Хронічна в/г люмбалгія, м`язово- тонічна форма з 25 червня 2012 року до 02 липня 2012 року - 8 днів.

В Микулинцях з 03 липня 2012 року до 23 липня 2012 року - 21 день (всього 40 днів).

У період з 08 жовтня 2013 року до 09 жовтня 2013 року ОСОБА_1 знаходилася на лікуванні в Тернопільському обласному перинатальному центрі «Мати і дитина», про що видано довідку № 105 від 26 листопада 2013 року.

У період з 10 листопада 2017 року до 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Тернопільської університетської лікарні з діагнозом, зокрема, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2ст., кризовий перебіг з частими гіпертензивними кризами. Про зазначене свідчить виписка № 01/06562.

Згідно з довідкою виданою 02 вересня 2020 року Південно-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , яка обіймає посаду начальника Лановецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), за січень 2011 року та грудень 2012 року становила 3 240,00 грн.

Відповідно до довідки Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) № 3764/13 від 07 вересня 2020 року, ОСОБА_1 працює у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з 28 грудня 2019 року на посаді начальника відділу. Загальна сума доходу з 01 липня 2020 року до 31 серпня 2020 року складає 28 650,00 грн. Середньомісячна заробітна плата складає 14 325,00 грн. Середньоденна заробітна плата - 462,10 грн.

Середньомісячна заробітна плата внаслідок втраченого заробітку за період відсторонення ОСОБА_1 від посади з 29 лютого 2012 року до 16 липня

2014 року після вступу її до виконання повноважень за посадою не виплачувалася.

Однак, проведено оплату листків непрацездатності з 23 лютого 2012 року до 23 травня 2012 року на суму 10 985,49 грн. Кількість робочих днів за період з 29 лютого 2012 року до 16 липня 2014 року згідно графіку роботи начальника Лановецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану становила 594 робочих дні, а саме:

- з 29 лютого 2012 року до 31 грудня 2012 року - 211 робочих днів;

- з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року - 251 робочий день;

- з 01 січня 2014 року до 16 липня 2014 року - 132 робочі дні.

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували відстороненню від посади становила 3 240,09 грн. Період з 01 грудня 2011 року до 31 січня 2012 року згідно графіку роботи відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області становив 42 робочих дня. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці (грудень 2011 року - січень 2012 року) становила 154,29 грн. Про зазначене повідомлено Південно-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у листі від 26 листопада 2021 року № 7545/1-4716.

Згідно листа Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 15 листопада 2021 року № 1819/13.6-21, оплату листків непрацездатності ОСОБА_1 проведено з 23 лютого 2012 року до 23 травня

2012 року, а саме:

- АБР№169369 з 23 лютого 2012 року до 13 березня 2012 року;

- АБР№169398 з 13 березня 2012 року до 21 березня 2012 року;

- АБР№169127 з 22 березня 2012 року до 18 квітня 2012 року;

- АБР№169490 з 19 квітня 2012 року до 08 травня 2012 року;

- АБР№169514 з 10 травня 2012 року до 23. Травня 2012 року,

на загальну суму 10 985,49 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга керівника Тернопільської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальногоправопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених статтею першою цього Закону № 266/94-ВРвипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 11 січня 2012 року (ухвалення постанови про порушення кримінальної справи) до 06 березня 2020 року(вирок Збаразького районного суду від 13 листопада 2019 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін), тобто протягом 97 місяців та 25 днів.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в 2023 році (на момент розгляду справи судами) мінімальну заробітну плату визначено в розмірі 6 700 грн.

З урахуванням терміну перебування позивача під слідством мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 655 484,00 грн (6 700 грн х 97 місяців) + (6 700 грн : 30 місяців х 25 днів).

Водночас, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування її під слідством та судом, а також приймаючи до уваги особливості професійної діяльності позивачки та її ділової репутації, характер застосованих до позивачки запобіжних заходів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди в розмірі 655 484,00 грн, що на переконання Верховного Суду відповідає принципам розумності та справедливості.

Щодо стягнення втраченого заробітку.

Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року

№ 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

У листі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Івано-Франківськ) від 26 листопада 2021 року № 7545/1-4716 зазначено, що з дати відсторонення ОСОБА_1 від посади 29 лютого 2012 року до повернення її на посаду 16 липня 2014 року кількість робочих днів складала 594, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці (грудень 2011 року - січень 2012 року) становила 154,29 грн.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що сума втраченого позивачем заробітку за період відсторонення від роботи, а саме з 29 лютого

2012 року до 16 липня 2014 року, за вирахуванням днів перебування на лікарняному (які оплачені позивачці у встановленому законодавством порядку), становить

(594 - 56) х 154,29 грн = 83 008,00 грн, де 594 - кількість робочих днів, 56 - кількість робочих днів проведених на лікарняному, 154,29 - середній заробіток за один робочий день.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позов у цій частині також підлягає задоволенню частково, шляхом стягнення з державного бюджету на користь позивачки 83 008,00 грн втраченого заробітку, з яких слід сплатити встановлені законодавством податки та збори із заробітної плати.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Судами встановлено, що 06 жовтня 2017 року між адвокатом Матвіяс А. Б. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 040-кр/2017 у кримінальному провадженні № 42013210130000005, порушеному щодо ОСОБА_1 , за частиною третьою статті 368 КК України, згідно з умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні, використовуючи при цьому засоби захисту, передбачені КПК України та іншими Законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підзахисного, з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, а підзахисна за це зобов`язується виплатити адвокату фіксований гонорар в сумі 25 000 грн.

27 листопада 2017 року адвокатом складений звіт/акт № 1 про надання правничої допомоги, а підзахисною ОСОБА_1 здійснено часткову оплату послуг за допомогу у розмірі 10 000 грн.

25 грудня 2017 року адвокатом складений звіт/акт № 2 про надання правничої допомоги, а підзахисною ОСОБА_1 здійснено часткову оплату послуг за допомогу у розмірі 6 000 грн.

23 липня 2018 року адвокатом складений звіт/акт № 3 про надання правничої допомоги, а підзахисною ОСОБА_1 здійснено часткову оплату послуг за допомогу у розмірі 4 000 грн.

28 листопада 2018 року адвокатом складений звіт/акт № 4 про надання правничої допомоги, а підзахисною ОСОБА_1 здійснено часткову оплату послуг за допомогу у розмірі 5 000 грн.

Додатком № 2 від 10 січня 2020 року до договору про надання правової допомоги № 040-кр/2017 від 06 жовтня 2017 року встановлено фіксований гонорар адвоката за здійснення захисту клієнта в суді апеляційної інстанції в сумі 6 000,00 грн.

24 січня 2020 року адвокатом складений акт № 1 оплати послуг адвоката згідно договору про надання правничої допомоги № 040-кр/2017 від 06 жовтня 2017 року та додатку № 2 до цього договору від 10 січня 2020 року, про те що ОСОБА_1 здійснено повну оплату послуг за допомогу у розмірі 6 000 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої позивачем у зв`язку з наданням йому правничої допомоги, у розмірі 31 000 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Такий правовий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка мала довести наявність причинно-наслідкового зв`язку з між протиправними діями/бездіяльності прокуратури та наявністю негативних наслідків для нього, Верховний Суд відхиляє, оскільки за змістом положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підставою для відшкодування моральної шкоди є перебування під слідством та судом особи, факт невинуватості якої встановлено в зв`язку з ухваленням виправдувального вироку або закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. При цьому згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції ухвалення окремого судового рішення про визнання дій прокуратури неправомірними не вимагається.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Прокурор не навів доводів щодо порушення порядку надання та отримання доказів при розгляді справи, а його незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Тернопільської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара