Історія справи

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 756/1774/18-ц

провадження № 61-7655св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Полякова О. З., Спас О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

05 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення 15 000,00 грн заборгованості за виконання доручення за договором комісії від 18 січня 2006 року.

15 липня 2011 року до суду звернувся ОСОБА_2 із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року у первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за договором комісії відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_3 .

Обставини апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 в інтересах якого діяв ОСОБА_4 заявив про відмову від зустрічного позову про визнання права власності на квартиру та закриття провадження у справі.

Шевейко А. В. в інтересах якого діяв ОСОБА_5 заявив про відмову від первісного позову про стягнення суми за договором комісії та закриття провадження у справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року прийнято відмови від позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року у справі скасовано, провадження у справі закрито.

Приймаючи відмови від первісного та зустрічного позовів, суд апеляційної інстанцій керувався пунктом 3 частини першої статті 205, частиною першою статті 310 ЦПК України 2004 року. Зазначено, що наслідки закриття провадження у справі учасникам процесу роз`яснено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року, залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21липня 2011 року, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначено, що задовольнивши заяви представників сторін про відмову від первісного та зустрічного позовів, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, який пропущено на п`ять років.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження та задовольняючи заяви про відмову від позовів, судом апеляційної інстанції не перевірено та не встановлено, кому належить спірне нерухоме майно, тоді як за п`ять років між датою ухвалення рішення суду першої інстанції (21 липня 2011 року) та датою ухвалення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції (29 вересня 2016 року) змінився власник спірних квартир, оскільки позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу продав спірні квартири ОСОБА_6 .

Судом не встановлено, чи дійсно заяву про відмову від зустрічного позову подано представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , який у судовому засіданні 29 вересня 2016 року не був присутній, а ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позов) своє ставлення до свого позову не змінив. Дії представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 свідчать про те, що він у цьому випадку діяв не в інтересах свого довірителя, а в інтересах позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 після таких дій ОСОБА_4 негайно скасував довіреність останнього, яка, крім іншого, була видана не на представництво інтересів у суді, а як водію, і подано заяву до поліції про злочин.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не отримував судової повістки у судове засідання, де прийнято відмову від зустрічного позову, оскільки така повістка надіслана судом на адресу, ОСОБА_7 вже не проживав. Доказів вручення ОСОБА_2 повістки відсутні, оскільки на зворотному поштовому повідомленні про вручення міститься не підпис ОСОБА_2 , а лише зазначено його прізвище.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу позивач за первісним позовом ОСОБА_1 з доводами касаційної скарги не погодився, зазначив, що доводи ОСОБА_2 про відсутність у ОСОБА_4 повноважень представляти його інтереси в суді спростовуються матеріалами справи, зокрема нотаріально посвідченою довіреністю.

Доводи заявника касаційної скарги про його неповідомлення про дату, час та місце розгляду справи 29 вересня 2016 року є безпідставними, оскільки його повідомлення відбувалось за адресою, зазначеною у зустрічному позові.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У касаційній скарзі ОСОБА_8 І. оскаржує ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року в частині задоволення заяви представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_9 про відмову від зустрічного позову, скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі. Однією з підстав, на які посилається заявник касаційної скарги, є те, що ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2016 року безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки до вказаного переліку не входить ухвала про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, відповідно до частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року, заявник правомірно послався на заперечення проти ухвали апеляційного суду від 13 травня 2016 року як на підставу своєї касаційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу (частина перша статті 306 ЦПК України).

Відповідно до частини першою статті 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 3 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Відповідно до матеріалів справи предметом апеляційного оскарження було рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано 21 квітня 2016 року, тобто із значним пропуском строку на апеляційне оскарження.

Згідно із частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

У своїй апеляційній скарзі (а. с. 38) ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року. Посилався на те, що він не був присутній у судовому засіданні, на якому ухвалено оскаржуване судове рішення і про нього дізнався з розмови з ОСОБА_2 23 березня 2016 року.

В ухвалі від 13 травня 2016 року суд апеляційної інстанції задовольнив вказане клопотання, вказавши про поважність причин пропуску строку на оскарження рішення, проте обґрунтування такого висновку судом не наведено.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі «Устименко проти України» (USTIMENKO v. UKRAINE) від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа «Олександр Шевченко проти України» ( IGOR SHEVCHENKO v. UKRAINE) від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) від 14 жовтня 2003 року) .

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (справа «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 03 квітня 2008 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до зазначених норм цивільного процесуального закону при надходженні до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції необхідно надати оцінку доводам, зазначеним у такому клопотанні та зазначити мотиви визнання поважними або відхилення доводів заявника., з'ясувати, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

В ухвалі від 13 травня 2016 року суд апеляційної інстанції не навів мотивів визнання наведених ОСОБА_1 . підстав для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року, тому висновок про поважність такого пропуску є передчасним.

Таким чином, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , задовольнивши клопотання представників сторін про відмову від первісного та зустрічного позовів, скасувавши у зв`язку з цим оскаржуване рішення та закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки фактично змінив результат розгляду справи в суді першої інстанції, не встановивши наявність підстав для поновлення строків на апеляційне оскарження цього рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалу суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для розгляду, а саме: вирішення питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2011 року та відкриття апеляційного провадження. Таким чином, скасуванню підлягають ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2016 року та від 29 вересня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2016 року та від 29 вересня 2016 року скасувати, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик