Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 361/1488/19

провадження № 61-6141св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, Подільський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - Київський МНО) Анохіна В. М., Подільський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Подільський РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та про його скасування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського МНОАнохіною В. М. вчинено виконавчий напис № 1690 про звернення стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі - 18
204,00долари США, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) на день вчинення виконавчого напису складає 471 421,71грн.

Виконавчий напис позивач вважає незаконним і таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений із порушенням Закону України "Про нотаріат" та Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Так, підпунктами "в " та "г" пункту 1 вказаного переліку передбачено подання нотаріусу оригіналів розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладень, що підтверджують надсилання боржнику письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов'язання, довідки фінансової установи про ненадходження платежу.

Перелікне містить у собі вимоги щодо подачі будь-якого свідоцтва, що мало місце у даному випадку.

Договір позики від 16 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 224 000,00 грн (еквівалент 28 000,00доларів США), при цьому виконавчий напис, вчинений на суму боргу, що складає 471 421,71 грн (еквівалент 18 204 доларів США). У виконавчому написі нотаріуса не зазначено курсу гривні відносно до долараСША, однак сума боргу збільшена майже вдвічі.

Договором позики від 16 грудня 2011 року встановлено строкповернення позики - 16 березня 2012 року, разом з тим, виконавчий напис видано нотаріусом 29 вересня 2016 року, тобто з пропуском строку давностідля вчинення такої дії.

Таким чином, просила визнати таким, що не підлягає виконанню та скасувати виконавчий напис від 29 вересня 2016 року № 1690, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Анохіною В. М.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2019 року позов задоволено частково; визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського МНО Анохіної В. М. від 29 вересня 2016 року за реєстраційним номером 1690 таким, що не підлягає виконанню; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість за договором позики не є безспірною, оскільки у договорі позики сума боргу складала 28 000,00
доларів США, у свідоцтві та вимозі про усунення порушень вказана заборгованість у розмірі - 18 204,00 долари США та пеня у розмірі - 994 106,00 грн. Розписки про часткове погашення заборгованості до заяви про вчинення виконавчого напису стягувачем додано не було. Суд першої інстанції виходив з того, що строк повернення позичальником заборгованості визначений 16 березня 2012 року, вимога про усунення порушення направлена позивачу 29 січня 2014 року, а виконавчий напис нотаріусом вчинено 29 вересня 2016 року, тобто після спливу 4 років із встановленого у договорі строку повернення позики, що виходить за межі встановленого законодавством трирічного строку.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено; рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що безспірність суми заборгованості підтверджена належними доказами. Так, у свідоцтві та вимозі про усунення порушень ОСОБА_2 вимагав погашення заборгованості у розмірі 18 204,00 доларів США та пеню у розмірі 994 106,00 грн. Хоча у матеріалах справи і відсутня розписка про часткове погашення заборгованості, однак стягувач повідомив про часткове погашення боргу боржником, а сам боржник існування боргу в розмірі 18
204,00 доларів США не спростував та не оспорював. Тому апеляційний суді дійшов висновку, що сума боргу у розмірі 18 204,00 доларів США є безспірною.

Вирішуючи питання дотримання ОСОБА_2 трирічного строку для звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису, апеляційний суд виходив з того, що перебіг трирічного строку перервався, оскільки 01 листопада 2013року ОСОБА_1 частково сплатила заборгованість у розмірі 5 000,00 доларів США, тому такий строк мав закінчуватися 01 листопада 2016 року, в той час як виконавчий напис нотаріуса вчинено 29 вересня 2016 року, тобто в межах трирічного строку після останньої сплати боржником частини заборгованості.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що заборгованість не є безспірною. Нотаріусу не було надано всі документи, якими посвідчується безспірність суми заборгованості, зокрема, не було надано доказів надіслання вимоги боржнику. Натомість указану дію засвідчив нотаріус у свідоцтві про передачу заяви. Крім того, ОСОБА_2 пропустив трирічний строк для звернення до нотаріуса з метою вчинення останнім виконавчого напису.

Указаний трирічний строк є присічним та не підлягає поновленню.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу № 361/1488/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 16 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Литвиновою Н. М., зареєстрований у реєстрі № 1393, за яким позикодавець передав, а позичальник прийняла у власність 224 000,00 грн, що становить еквівалент 28
000,00 доларів США, за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору (1 долар США = 8,00 грн).

Відповідно до пункту 2 вказаного договору позичальник зобов'язався повернути кредитору зазначену вище суму грошей готівкою у строк до 16 березня 2012 року.

16 грудня 2011 року ОСОБА_1 написала розписку про отримання від ОСОБА_2 коштів у розмірі - 28 000,00 доларів США, які зобов'язалася повернути на підставі договору позики від 16 грудня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 16 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Литвиновою Н. М., за яким заставодавець передав у заставу належний йому транспортний засіб, автомобіль марки "AUDI", модель "Q5", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 17 березня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, видане ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 17 березня 2011 року.

З доданих до матеріалів справи розписок ОСОБА_2 від 15 березня 2012 року та від 01 листопада 2013 року вбачається, що позивачем частково погашено заборгованість за договором позики від 16 грудня 2011 року у розмірі - 9 796 доларів США (т. 1, а. с. 101,102).

29 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського МНО Анохіною В. М. здійснено виконавчий напис № 1690 про звернення стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі - 18 204,00 долари США, що за курсом НБУ на день вчинення виконавчого напису складає - 471 421,71 грн.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний виконавчий напис № 1690, виданий 29 вересня 2016 року, приватним нотаріусом Київського МНО Анохіною В. М. про стягнення грошових коштів у розмірі 471 421,71 грн перебуває на виконанні у Подільському РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 30 вересня 2019 року.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2019 року з Київського державного нотаріального архіву витребувано копії наступних документів приватного нотаріуса Київського МНО Клименко Д. Б. : 1) витяг із справи № 02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій", том № 1, щодо запису за реєстровим № 140 від 28 січня 2014 року про усунення порушення та копії документів, які стали підставою для його вчинення; 2) витяг із справи № 02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій", том № 3, щодо запису про свідоцтво за реєстровим № 2181 від 20 листопада 2015 року та копії документів, які стали підставою для його вчинення.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2019 року витребувано у приватного нотаріуса Київського МНО Анохіної В. М. посвідчені копії письмових документів, які були нею отримані від ОСОБА_2 під час вчинення нотаріальної дії - виконавчого напису від 29 вересня 2016 року за реєстровим № 1690 на договорі позики, посвідченому приватним нотаріусом Київського МНО Литвиновою Н. М., від 16 грудня 2011 року, реєстровий № 1393, на суму 224 000,00
грн, що становить еквівалент 28 000 доларам США, а саме: 1) посвідчену копію договору, що встановлює основне зобов'язання; 2) посвідчену копію письмової вимоги стягувача про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності) з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; 3) посвідчену копію розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; 4) посвідчену копію довідки фінансової установи про ненадходження платежу; 5) посвідчені документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

На виконання вказаних ухвал до суду першої інстанції Київським державним нотаріальним архівом та приватним нотаріусом Київського МНО Анохіною В. М. надіслано документи.

З вимоги про усунення порушення від 28 січня 2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського МНО Клименко Д. Б. вбачається, що ОСОБА_2 повідомляє ОСОБА_1 про порушення зобов'язання за договором позики та просить у не більш ніж тридцятиденний строк повернути всю суму заборгованості в еквіваленті 18 204,00

доларів США за курсом НБУ на день проведення розрахунку та сплатити пеню в розмірі 994 106,50 грн, що станом на 28 січня 2014 року еквівалентно 124 418,84
доларам США за весь період прострочення платежу, що разом станом на 28 січня 2014 року становить 1 139 656,50 грн, що в еквіваленті становить 142 622,00
доларів США (т. 1, а. с. 191).

У матеріалах справи міститься копія конверта, з якого убачається, що нотаріус Клименко Д. Б. 29 січня 2014 року направив рекомендований лист ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 187). Відомостей про отримання чи повернення зазначеного листа матеріали справи не містять.

Також у матеріалах справи містяться копії конвертів про направлення нотаріусом Клименко Д. Б. ОСОБА_6 рекомендованих листів від 03 березня 2014 року, 14 квітня 2014 року та 20 травня 2014 року, які повернулися без вручення "за закінченням встановленого строку зберігання" (т. 1, а. с. 188-190).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, з огляду на таке.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою позивач посилалася на пропуск ОСОБА_2 трирічного строку для звернення до нотаріуса з метою вчинення останнім виконавчого напису, передбаченого статтею 88 Закону України "Про нотаріат", а також на те, що заборгованість не є безспірною.

Щодо строку звернення до нотаріуса

З договору позики від 16 грудня 2011 року вбачається, що строк повернення позичальником заборгованості визначений 16 березня 2012 року. Виконавчий напис нотаріусом вчинено 29 вересня 2016 року, тобто зі спливом 4 років із встановленого у договорі строку повернення позики, у той час, як статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено трирічний строк для вчинення такої дії.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що установлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" трирічний строк переривався, оскільки позивачем здійснювалося часткове погашення заборгованості в розмірі 5 000,00 доларів США, що підтверджується копією розписки ОСОБА_2 від 01 листопада 2013 року.

Апеляційний суд посилався на статтю 264 ЦК України та виходив з того, що після переривання, перебіг строку позовної давності починається заново, тобто з 01 листопада 2013 року, а закінчується 01 листопада 2016 року, отже виконавчий напис нотаріуса вчинений в межах трирічного строку (29 вересня 2016 року).

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) вказала, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові аналізувала інші відносини і вказувала на подібність строку зазначеного у статті 88 Закону України "Про нотаріат" зі строком позовної давності, який визначений статтею 256 ЦК України в контексті застосування єдиного трирічного строку для захисту прав як фізичних так і юридичних осіб.

Дійсно, строк визначений у статті 88 Закону України "Про нотаріат" відноситься до строків захисту цивільних прав, однак це не свідчить про розповсюдження на нього правил статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності.

Позовну давність слід відрізняти від інших видів строків захисту цивільних прав.

Так, не є позовною давністю строк для вчинення виконавчих написів та деякі інші строки. До вказаних строків правила глави 19 ЦК України про зупинення, переривання, поновлення позовної давності не застосовуються.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що виконавчий напис нотаріуса вчинено поза межами трирічного строку, передбаченого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та перериватися чи поновлюватися такий строк не може, оскільки він є присічним.

Щодо безспірності заборгованості

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Згідно з пунктами 92 та 99 Правил надання послуг поштового зв'язку рекомендовані листи підлягають доставці додому. Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов'язань за кредитним договором та про зобов'язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку.

Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 вимоги про повернення заборгованості за договором позики, а нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання вказаного листа-вимоги, що призвело до порушення процедури вчинення виконавчого напису.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено безспірність заборгованості.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з того, що заборгованість не є безспірною та обгрунтовував вказане невідповідністю сум зазначених у договорі позики, свідоцтві нотаріуса та вимозі про усунення порушень. Також суд посилався на відсутність доказів про часткове погашення заборгованості. При цьому, судом першої інстанції не надано оцінки доказам у справі щодо вручення вимоги про повернення заборгованості за договором позики.

Ураховуючи вказані обставини справи, суд касаційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належне повідомлення боржника щодо існуючої заборгованості, а тому відсутні докази безспірності заборгованості.

Отже суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість не є безспірною, однак мотиви, викладені у рішенні суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити, оскільки матеріали справи не містять доказів вручення вимоги про повернення заборгованості за договором позики.

При цьому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога про скасування виконавчого напису є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки у разі незгоди боржника з вчиненим виконавчим написом нотаріуса, правильним способом захисту є саме визнання його таким, що не підлягає виконанню, а не його скасування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині обгрунтування відсутності доказів безспірності заборгованості, необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно його залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України "Про державний бюджет на 2019 рік" станом на 01 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 921,00 грн.

За вимогу немайнового характеру про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню до сплати підлягало 768,40 грн.

ОСОБА_1 звертаючись до суду першої інстанції з позовом сплатила судовий збір у розмірі 1 537,00 грн за дві вимоги немайнового характеру (квитанція від 25 лютого 2019 року № 104).

За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 358,00 грн.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно з частиною 1 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, постанову апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, то сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 768,40 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1
358,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року скасувати.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову та касаційної скарги в розмірі 2 126,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук