Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.02.2024 року у справі №990/165/23
Постанова КЦС ВП від 29.02.2024 року у справі №990/165/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 990/165/23

Провадження № 11-185заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

позивачки - адвоката Подосінова А. О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянула на відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року (судді Стародуб О. П., Берназюк Я. О., Рибачук А. І., Стеценко С. Г., Тацій Л. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії і

ВСТАНОВИЛА:

1. У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати:

- протиправним та скасувати рішення ВРП від 06 липня 2023 року № 693/0/15?23 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва (далі - Спірне рішення) на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- протиправною бездіяльність ВРП, яка виразилася в тому, що ВРП не розглянула заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді у відставку;

- зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку.

Прохання мотивує тим, що Спірне рішення є невмотивованим, необґрунтованим, протиправним і таким, що порушує засади правової визначеності.

Позивачка послалася на статтю 58 Конституції України, проаналізувала відповідні приписи Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), який набрав чинності 28 березня 2015 року і запровадив нову редакцію судоустрійного закону, а також покликалась на Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон - № 1402-VIII) і вважає, що Рада, коли ухвалювала рішення про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва, застосувала до неї стягнення поза межами трирічного строку, впродовж якого таке дисциплінарне стягнення могло бути на неї накладено. Загалом, ВРП припустилась неправильного застосування норм матеріального права в частині визнання та застосування строків притягнення судді до відповідальності, позаяк з моменту вчинення дій [які їй поставили за провину] сплинуло більше дев`яти років.

Вважає, що її двічі (повторно) притягали до відповідальності за одне й те саме діяння, що є неприпустимим, бо такого роду діяння обмежують її права на доступ до професії судді та/або адвоката.

З погляду позивачки, звільнення її з посади судді не відповідає правилам пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки первинне рішення про її звільнення з посади судді на підставі подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) компетентний орган - Верховна Рада України (далі - ВРУ) - свого часу вже виніс (постановив). Тобто відбулося втілення рекомендації подання ВРЮ про звільнення її з посади судді, а те, що потім Постанова ВРУ про звільнення її з посади судді була скасована в судовому порядку, не заперечує факту виконання пропозиції подання ВРЮ.

Після скасування Постанови ВРУ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді ВРУ не мала правових підстав направляти (передавати) до ВРП матеріали подання ВРЮ для повторного його розгляду як акта про звільнення її з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Для звільнення судді з посади з означеної (особливої) підстави мало б бути подання Дисциплінарної палати Ради, якого, однак, не було, нема і вже не може бути.

Протиправну бездіяльність Ради позивачка мотивує тим, що, після того як вона 25 серпня 2021 року подала до ВРП заяву про звільнення її з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, відтак коли Рада ухвалою від 28 жовтня 2021 року № 2133/0/15-21 зупинила розгляд її заяви про відставку з огляду на вимоги статті 34, частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII до завершення розгляду подання про звільнення її з посади судді з підстав, передбачених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП, по-перше, не могла зупиняти розгляд заяви судді про звільнення її із загальних підстав (у відставку), оскільки за правилами частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII таке зупинення можливе тоді, коли ВРП розглядає скаргу стосовно судді, наслідками розгляду якої може бути звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції, а саме у зв`язку зі скоєнням власне істотного дисциплінарного проступку, який встановила Дисциплінарна палата ВРП в межах дисциплінарного провадження. Натомість подання ВРЮ про звільнення судді з посади не має ознак акта (подання), який дисциплінарний орган ВРП ухвалює за наслідками дисциплінарного провадження. За формою, змістом та видом цей акт фіксує реалізацію конституційним органом своїх повноважень у частині звільнення судді. За цими рисами вказане подання ВРЮ не могло бути використаним як підстава для зупинення розгляду заяви про звільнення судді із загальних підстав.

По-друге, всупереч вимогами статті 55 Закону № 1798-VIII, правилам пункту 15.8 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 520/0/15?17 (далі - Регламент), які дозволяють зупинення провадження не більше ніж на дев`яносто днів, розгляд заяви про звільнення судді ОСОБА_2 у відставну не був завершений і після спливу означеного відтинку часу. Заява позивачки про поновлення розгляду заяви про звільнення у відставку відповідачем так і не була розглянута.

З погляду позивачки, в розумінні приписів частини шостої статті 56, частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, частини другої статті 115 Закону № 1402-VIII Рада мала перевірити факти, які свідчать про скоєння нею істотного дисциплінарного проступку та навести мотиви рішення про її звільнення з посади. Але цього не зробила, оскільки, на противагу її детальному й розлогому аналізу фактичних підстав поставленого їй за провину діяння, не пересвідчилася в тому, що суддя ОСОБА_2 не допустила істотного дисциплінарного проступку (порушення присяги) 23 січня 2024 року під час ухвалення судових рішень про застосування запобіжних заходів (взяття під варту) до громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

2. ВРП позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який подала представниця Ради. Просить відмовити в задоволенні позову цілком.

Вважає, що Спірне рішення містить підстави звільнення судді, це рішення ухвалив повноважний склад ВРП, його підписали всі її члени, які брали участь у його ухваленні.

Права позивачки на участь у розгляді подання про її звільнення з посади не були порушені, оскільки вона була належним чином повідомлена про засідання ВРП, на якому було ухвалено Спірне рішення, брала участь (була присутня) на ньому та надавала пояснення членам Ради.

Повідомляє, що рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги» натепер є чинним. Те, що позивачка порушила присягу судді, за що Конституція України передбачала звільнення з посади судді, а також те, що висновки подання ВРЮ є правомірними та обґрунтованими, знайшло своє підтвердження у Вищому адміністративному суді України, який розглянув позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування згаданого рішення ВРЮ і постановою від 14 липня 2017 року у справі № 800/421/16 відмовив у їх задоволенні. Відповідно до вимог статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) законність подання ВРЮ про звільнення позивачки з посади судді не потребує доказування.

Після судового скасування Постанови ВРУ про звільнення судді ОСОБА_2 була відновлена процедура звільнення її на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки були передані до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула таке подання ВРЮ.

На переконання відповідача, передача на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріалів подань ВРЮ щодо звільнення з посади суддів на розгляд ВРП, якщо до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя Президент України чи ВРУ не видали чи не винесли відповідного компетентного рішення відносно таких подань ВРЮ, спрямована на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема, в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на винесення відповідних рішень.

Нагадує, що Спірне рішення про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а є актом, яким реалізується (закріплюється) усунення судді з посади на підставі подання компетентного органу, в якому сформульовані підстави для такого усунення. За своєю суттю таке рішення є кадровим. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань.

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 01 листопада 2023 року позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував Спірне рішення на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України; визнав протиправною бездіяльність ВРП, яка виразилася в тому, що ВРП не розглянула заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, та зобов`язав Раду розглянути таку заяву.

Суд виходив з того, що встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, у своїй сукупності дають підстави вважати, що Рада, коли ухвалювала Спірне рішення, хоч і діяла у межах повноважень, однак не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; діяла несвоєчасно та зробила необґрунтовані висновки, тобто не зважила на всі обставини, що мають значення для винесення рішення (вчинення дії). У зв`язку із цим її рішення цілком не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Через цю невідповідність воно підлягає визнанню в судовому порядку протиправним і таким, що не може залишатися в силі (підлягає скасуванню).

ВРП як адміністративний орган, здійснюючи функцію суду у спірних відносинах, не перевірила, чи була ВРЮ наділена компетенцією на здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді місцевого суду. Рада поклала в основу оспорюваного у цій справі рішення акт, який видав некомпетентний на той час орган; не застосувала норми Конституції України як норми прямої дії та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, зокрема Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та висновки, викладені в рішеннях Європейського суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зі змісту Спірного рішення видно, що дисциплінарне стягнення стосовно позивачки Рада застосувала після спливу передбаченого законом строку, однак мотивів, які б доводили слушність її дій у частині рішення відповідача не навела.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВРП у питанні розгляду заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку та зобов`язання ВРП розглянути таку заяву суд підсумував, що вона (вимога) теж підлягає задоволенню, позаяк заяву ОСОБА_2 відповідач своєчасно не розглянув, бо проігнорував норми Конституції України та процедури накладення дисциплінарного стягнення в порядку дисциплінарного провадження і знехтував правом судді на відставку як конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

4. ВРП не погодилась із цим рішенням суду і подала до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги в основному дублюють зміст відзиву на позовну заяву та зводяться до такого:

- оскаржуване рішення ВРП містить підстави звільнення судді та мотиви, з огляду на які ВРП дійшла відповідних висновків, Рада ухвалила його повноважним складом, це рішення підписали всі її члени, які брали участь у його ухваленні;

- позивачка була належним чином повідомлена про засідання ВРП, на якому було ухвалено оскаржуване рішення, була присутня на ньому та надавала пояснення членам Ради;

- оскільки за положеннями закону саме до повноважень ВРП належить вирішення питання про звільнення судді у разі, якщо воно не було вирішене ВРУ на підставі подання ВРЮ, а також оскільки рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15?15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги» є чинним, факт порушення позивачкою присяги судді - встановленим і доведеним, правомірність та обґрунтованість висновків ВРЮ підтверджена постановою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/421/16, якою цей суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування згаданого рішення ВРЮ, а скасування Постанови ВРУ про звільнення судді ОСОБА_2 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року, то відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки були передані до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади. Звідси нема підстав говорити про неправомірність дій ВРП щодо розгляду подання ВРЮ відносно судді;

- передача на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за умови якщо до набрання чинності конституційними змінами щодо правосуддя Президент України чи ВРУ не видали чи не винесли відповідного компетентного рішення відносно таких подань ВРЮ, спрямована на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на винесення (постановлення) відповідних рішень;

- питання наявності / відсутності у ВРЮ повноважень на ухвалення рішення за наслідками розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі -ТСК) не належить до предмета доказування у цій справі, оскільки стосується саме рішення ВРЮ, яке було предметом самостійного судового контролю, за наслідками якого його залишили в силі та воно є чинним;

- оскаржуване рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а є лише актом, на підставі якого суддя перестає бути суддею, втрачає свій статус і повноваження; за своєю суттю таке рішення є кадровим. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань. У такому разі не підлягає застосуванню строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

- висновок суду першої інстанції про сплив строку притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності помилковий з огляду на висловлені правові позиції Великої Палати у подібних спорах, з яких випливає, що Закон № 1798-VIII не встановлює строків для ухвалення рішення ВРП та не передбачає застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади;

- заява судді ОСОБА_2 про звільнення у відставку була залишена без розгляду на підставі положень пункту 15.7 Регламенту, чинного на момент винесення ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 , відповідно до якого якщо на момент розгляду питання про звільнення судді ВРП суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, заява (висновок, подання) залишається без розгляду. До того ж підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявленням невідповідності судді займаній посаді, і, як наслідок, звільнення судді з посади виникли раніше, ніж позивачка виявила бажання звільнитись у відставку.

5. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить апеляційну скаргу ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Вважає, що Спірне рішення має формальний характер, містить лише посилання на чинність рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, хоча за положеннями Закону № 1798-VIII ВРП має всебічно перевірити факти, які свідчать про вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку, навести мотиви, аргументи притягнення її до дисциплінарної відповідальності та ухвалити мотивоване рішення.

Зі змісту Спірного рішення вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивачки застосоване після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений нею у січні 2014 року, однак це рішення не містить відповідних мотивів.

Наголошує, що ВРП не вправі застосовувати частину третю статті 55 Закону № 1798?VIII у зв`язку з тим, що на розгляді немає скарг або заяв (дисциплінарного провадження) стосовно ОСОБА_2 , які можуть мати наслідком її звільнення з підстави порушення суддею вимог щодо несумісності, вчинення істотного дисциплінарного проступку, а також порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Заява ОСОБА_2 від 21 січня 2022 року про поновлення розгляду заяви про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, оскільки сплив граничний термін зупинення розгляду заяви у 90 днів, не розглянута.

6. Велика Палата ухвалою від 06 грудня 2023 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 09 січня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 18 січня 2024 року.

7. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухала доводи учасників справи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

8. У ході розгляду справи суд установив, що Президент України Указом від 25 квітня 2002 року № 383/2002 призначив ОСОБА_2 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

20 березня 2008 року ВРУ Постановою № 240-VI «Про обрання суддів» обрала ОСОБА_2 суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.

08 квітня 2014 року ВРУ прийняла Закон України № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII). Цей Закон визначав правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

9. До ТСК надійшли заяви президента Всеукраїнської громадської організації «Асоціація правників України» ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 відповідно до Закону № 1188-VII.

ТСК провела спеціальну перевірку судді, за результатами якої ухвалила висновок від 09 червня 2015 року № 46/02-15, згідно з яким визнала в діях судді ОСОБА_2 порушення присяги судді, що стало підставою для того, щоб ВРЮ ухвалою від 22 жовтня 2015 року відкрила дисциплінарну справу.

18 грудня 2015 року ВРЮ після розгляду дисциплінарної справи, розпочатої за висновком ТСК від 09 червня 2015 року № 46/02-15 щодо судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 , ухвалила рішення № 1196/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Це рішення ВРЮ позивачка оскаржила до суду.

10. Вищий адміністративний суд України постановою від 21 березня 2016 року (справа № 800/39/16) визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Верховний Суд України постановою від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції у справі № 800/39/16 скасував, справу направив на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 липня 2017 року (справа № 800/421/16 (800/39/16)) відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ВРП.

Верховний Суд постановою від 17 вересня 2018 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/421/16 (800/39/16).

11. 02 лютого 2016 року ВРЮ внесла до ВРУ подання № 14/0/12-16 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку)». У поданні зазначалося, що воно вноситься на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15.

29 вересня 2016 року ВРУ прийняла Постанову № 1624-VIII «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України».

17 жовтня 2016 року голова Солом`янського районного суду міста Києва видав наказ № 9-ос, згідно з яким ОСОБА_2 відраховано 17 жовтня 2016 року зі штату Солом`янського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги.

ОСОБА_2 оскаржила Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII до суду.

12. Верховний Суд рішенням від 22 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати від 22 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Листом від 09 грудня 2019 року № 04-26/12-914 ВРУ надіслала ВРП подання ВРЮ від 02 лютого 2016 року № 14/0/12-16 про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади за порушення присяги.

16 березня 2020 року голова Солом`янського районного суду міста Києва видав наказ № 12-ос, яким скасував наказ від 17 жовтня 2016 року № 9-ос, а суддя ОСОБА_2 із 17 березня 2020 року приступила до роботи.

13. 25 серпня 2021 року позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Ухвалою від 28 жовтня 2021 року № 2133/0/15-21 ВРП зупинила розгляд заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку відповідно до вимог частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII, оскільки на розгляді ВРП перебуває подання про звільнення її з посади судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

21 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до ВРП із заявою про поновлення розгляду заяви про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, оскільки сплив граничний термін зупинення розгляду заяви у 90 днів.

06 липня 2023 року ВРП ухвалила Спірне рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

14. Вважаючи протиправним Спірне рішення, а також протиправною бездіяльність ВРП, яка полягала в тому, що Рада не розглядала її заяву про звільнення у відставку, позивачка звернулась до суду.

15. Було встановлено також, що Рада ухвалою від 24 серпня 2023 року № 845/0/15-23 поновила розгляд питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку і того самого дня ухвалою № 846/0/15-23 заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку залишила без розгляду.

16. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, потрібно виходити з такого.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина перша статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) встановлювала, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 Основного Закону України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

Згідно із частиною першою статті 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснює Президент України, а всіх інших суддів, крім суддів Конституційного Суду України, обирає ВРУ безстроково.

17. Порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом № 2453?VI.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

08 квітня 2014 року ВРУ прийняла Закон № 1188-VII, преамбула якого викладена вище у цій постанові.

Як уже зазначалось, за частиною першою статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 цього самого Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

Частина друга статті 7 Закону № 1188-VII визначає, що висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.

18. 30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII, відповідно до яких ВРП надано повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ стосовно всіх суддів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) та пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Пункт 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798?VIII встановлює, що матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесла подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

19. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 цього Закону ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

За змістом частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Абзацом другим частини третьої цієї статті передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Ради, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

20. У цій справі позивачка оспорює Спірне рішення, яким ВРП її звільнила з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Це рішення Рада постановила як конституційний орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Як убачається з витягу з протоколу засідання ВРП від 06 липня 2023 року № 61 та ксерокопії оскаржуваного рішення ВРП, суддя ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про засідання ВРП, на якому було ухвалено Спірне рішення, була присутня на ньому та надавала пояснення членам ВРП.

Спірне рішення ухвалив повноважний склад ВРП, його підписали всі члени, які брали участь у його ухваленні.

У цьому рішенні, як видно з його змісту, містяться посилання на визначені законом підстави звільнення ОСОБА_2 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отож підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача нема.

21. З тексту Спірного рішення, з логіки дій та позиції сторін, яких кожна з них дотримувалася під час розгляду спору, можна визначити, що виклад підстав та мотивів звільнення судді у Спірному рішенні ніхто не заперечує. Як видно зі спрямованості позовних вимог судді ОСОБА_2 , вона не стільки заперечувала підстави і мотиви свого звільнення з посади судді, скільки не погоджувалася з їхньою юридичною оцінкою, яку їм дала Рада, з тим, що ВРП не зважила на обґрунтування, яке вона навела на підтвердження невинуватості в порушенні присяги судді. Вважає, що обставини, які їй поставили за провину, не містять ознак порушення присяги судді чи істотного дисциплінарного проступку, стверджує, що сплинули строки звільнення її з посади судді, переконує в існуванні подвійного притягнення її до юридичної відповідальності.

Суд першої інстанції встановив, що фактичні обставини, які слугували підставою для винесення Спірного рішення, були викладені в рішенні ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади судді за порушення присяги». Підставами для ухвалення цього рішення стали обставини подій, які відбулися у січні 2014 року. Як установили ТСК і ВРЮ, суддя ОСОБА_2 як суддя суду загальної юрисдикції вчинила дії, пов`язані з постановленням двох ухвал від 23 січня 2014 року про задоволення клопотань слідчих СВ Солом`янського РУ ГУ МВС України в місті Києві та застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту. Тобто скоїла дії, які відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII підлягають перевірці у разі, коли суддя одноособово або у колегії суддів ухвалила судові рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

22. Позивачка оскаржила це рішення ВРЮ до суду. Вищий адміністративний суд України постановою від 21 березня 2016 року (справа № 800/39/16) визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Верховний Суд України постановою від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції у справі № 800/39/16 скасував, справу направив на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 липня 2017 року (справа № 800/421/16 (800/39/16)) відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ВРП.

Цей суд виснував, що рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушенням присяги судді» відповідач ухвалив на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішення ВРЮ є законним та обґрунтованим, тому нема підстави для задоволення позову. Під час ухвалення оскаржуваного рішення відповідач зважив на відомості, що характеризують суддю, показники її роботи та особисті якості. Водночас надав значення тому, що встановлені порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Це рішення відповідач виніс у межах строку, встановленого статтею 96 Закону № 2453?VI, оскільки на час ухвалення суддею ОСОБА_2 судових рішень про обрання запобіжних заходів [судоустрійне] законодавство не передбачало строку для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, тому підлягає застосуванню строк три роки, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI у редакції, чинній на час винесення рішення, як такий, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

23. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За частиною четвертою статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з огляду на вимоги частини четвертої статті 78 КАС України факт порушення позивачкою присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення її з посади судді за порушення присяги не потребують доказування.

Відтак є причини стверджувати, що рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15?15 є чинним, його правомірність і законність установлена судом у межах розгляду справи № 800/421/16 (800/39/16). Обставини, викладені в цьому рішенні, які стали підґрунтям для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_2 ознак порушення присяги судді та підставами для звільнення її з цієї посади, були встановлені компетентним органом (ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним / застосованим.

24. Відповідно до положень статті 131 Конституції України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення ВРЮ) ВРЮ надалі внесла до органу, який обрав позивачку на посаду судді безстроково, - до ВРУ, подання про звільнення ОСОБА_2 з посади за порушення нею присяги.

ВРУ розглянула зазначене подання та винесла Постанову від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII, якою звільнила позивачку з посади судді.

Водночас ВРУ не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.

Верховний Суд рішенням від 22 квітня 2019 року у справі № 800/525/16, яке залишено без змін постановою Великої Палати від 22 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Тут потрібно зауважити, що під час розгляду цієї справи суд не надавав оцінки обставинам, у зв`язку з якими зроблено висновок про порушення позивачкою присяги судді, а лише виснував про наявність підстав для задоволення позову, бо встановив, що ВРУ порушила порядок адміністративної процедури розгляду питання про її звільнення з посади судді.

Велика Палата в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18 (пункт 67) зробила висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених ВРУ за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав чи не підтримав парламент таке подання і прийняв чи не прийняв постанову про звільнення судді (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

З огляду на викладене внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати від 23 січня 2020 року у справі № 800/5/17, згідно з яким скасування судом постанови ВРУ про звільнення позивача з посади судді (яка фактично є кадровим рішенням) має наслідком відновлення стадії розгляду подання, внесеного ВРЮ відповідно до її рішення.

25. Таким чином, скасування Постанови ВРУ про звільнення судді ОСОБА_2 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки було передано до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання ВРЮ відносно позивачки.

Передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, згідно з якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Підсумовуючи наведене, а також те, що вид відповідальності відносно позивачки у спірних правовідносинах був застосований / обраний ВРЮ шляхом прийняття рішення від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, відповідач у спірних правовідносинах виключно реалізував свої повноваження щодо звільнення суддів, якими на момент прийняття вказаного рішення ВРЮ була наділена ВРУ щодо суддів, обраних безстроково.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата в постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 990/86/22.

26. З прийняттям законів № 1401-VIII та № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивачки, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Однак, на противагу цим приписам закону, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не зважив на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в пункті 77 постанови від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18, згідно з якою немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивачку до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності щодо неї вже обрала ВРЮ своїм рішенням, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Вкотре треба згадати, що на час ухвалення оскаржуваного в цій справі рішення ВРП рішення Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України у справі № 800/421/16 (800/39/16), винесені за наслідками оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивачки, були чинними і законними для кожної зі сторін цього спору, тому ВРП була позбавлена можливості ревізувати дисциплінарне провадження щодо позивачки. За таких умов у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивачки з посади судді та ухвалення оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про скасування Спірного рішення, оскільки ВРЮ не мала повноважень на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності .

27. Питання наявності чи відсутності у ВРЮ повноважень на винесення рішення за наслідками розгляду висновку ТСК не належить до предмета доказування у цій справі, оскільки стосується саме рішення ВРЮ, яке було предметом самостійного судового контролю. Таким обставинам надали оцінку в судових рішеннях Верховний Суд України та Вищий адміністративний суд України в справі № 800/421/16 (800/39/16), і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Воднораз Велика Палата звертає увагу, що приводом для передачі подання ВРЮ щодо позивачки на розгляд ВРП були положення пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, які встановлюють особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на перехідний період. У цих правовідносинах не передбачено розгляду скарги чи заяви Дисциплінарною палатою.

28. Велика Палата вважає також хибним висновок суду першої інстанції щодо порушення ВРП строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У цьому зв`язку звертає на себе увагу те, що норми Закону № 2453?VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент вчинення суддею ОСОБА_2 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги чи строків давності виконання (реалізації) подання компетентного органу про звільнення судді за порушення присяги (вчинення істотного дисциплінарного порушення).

ВРУ Законом № 192-VIII внесла зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та виклала Закон № 2453-VI у новій редакції, яка, нагадаємо, набрала законної сили з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192?VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192?VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли застосовуватись при проведенні провадження щодо звільнення судді за порушення присяги, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192?VIII) і діяли з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування правил частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов`язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися в поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому разі після набрання чинності Законом № 2453-VI (зі змінами в редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, зокрема, вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96цього Закону.

Відтак запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 07 та 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18 відповідно.

29. Велика Палата в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18 дійшла висновку, що саме з моменту ухвалення ВРЮ згадуваного рішення обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

Як убачається з матеріалів справи, дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення ОСОБА_2 з посади судді, остання скоїла як слідчий суддя у січні 2014 року. ВРЮ ухвалила рішення № 1196/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги 18 грудня 2015 року, що дає своєю чергою переконливі підстави визнати, що це рішення ВРЮ ухвалила в межах визначеного строку. Водночас Велика Палата звертає увагу, що під час розгляду цієї справи суд першої інстанції правильно визнав (підтвердив), що законність рішення ВРЮ констатував суд під час розгляду справи № 800/421/16 (800/39/16).

В аспекті наведеного Велика Палата вважає, що ВРП, коли ухвалювала Спірне рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

30. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП у питанні тривалого нерозгляду заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку та зобов`язання ВРП розглянути таку заяву, то для висловлення ставлення до цих вимог Велика Палата змушена ще раз послатися на частину обставин, які аналізувала в цій постанові вище.

Нагадаємо, що 18 грудня 2015 року ВРЮ розглянула дисциплінарну справу, розпочату за висновком ТСК від 09 червня 2015 року № 46/02-15 щодо судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 , і ухвалила рішення № 1196/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Листом від 09 грудня 2019 року № 04-26/12-914 ВРУ надіслала ВРП подання ВРЮ від 02 лютого 2016 року № 14/0/12-16 про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади за порушення присяги.

25 серпня 2021 року позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 109 Закону № 2453-VI заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ВРЮ повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

За змістом частин першої та другої статті 7 Закону № 1188-VII за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРЮ. Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України.

Таким чином, можна стверджувати, що підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило невідповідність судді займаній посаді, і, як наслідок, звільнення судді з посади виникли раніше, ніж позивачка виявила бажання звільнитись у відставку.

Подібний підхід до вирішення питання розгляду заяви судді про відставку застосувала Велика Палата в постанові від 09 червня 2021 року у справі № 9901/46/20.

У цій же постанові Велика Палата зауважила, що раніше вже висловлювала свою позицію щодо правовідносин, які стосуються розгляду ВРП питання про звільнення судді у відставку за одночасної наявності обставин, що можуть свідчити про неналежну поведінку судді. Зокрема, зазначила, що у випадку розгляду дисциплінарної скарги на дії судді та одночасного подання таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетне застосування має норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді. Тим самим право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (постанова від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19, провадження № 11-646заі19).

До того ж протягом періоду з квітня 2014 року до червня 2015 року повноваження ВРЮ були припинені.

Обов`язок ВРП прийняти рішення за наслідками розгляду висновку ТСК та подання ВРЮ передбачений Законом № 1188-VII, який визначає спеціальну процедуру застосування відповідних заходів і не передбачає можливості першочергового вирішення питання відставки судді. Після ухвалення ВРЮ рішення про внесення подання про звільнення позивачки з посади судді та його задоволення ВРУ підстав для звільнення її з посади судді у відставку за її заявою не було (не існувало). Коли була скасована в судовому порядку Постанова ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII, рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивачки з посади судді залишалось чинним і підлягало розгляду уповноваженим органом на виконання приписів законів № 1188-VII та № 1798-VIII.

Попри це, частина третя статті 55 Закону № 1798-VIII наділяє ВРП правом зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Аналогічно до наведеної норми пункт 15.8 Регламенту передбачає, що розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути зупинений ВРП на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев`яносто днів.

31. Як убачається з матеріалів справи, ВРП ухвалою від 28 жовтня 2021 року № 2133/0/15-21 зупинила розгляд питання про звільнення позивачки у відставку з підстав, передбачених частиною третьою статті 55 Закону № 1798-VIII.

06 липня 2023 року ВРП ухвалила Спірне рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до пункту 15.7 Регламенту якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді (за загальними обставинами) суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду.

Отже, чинне законодавство не передбачає можливості ухвалення ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. На час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлює розгляд по суті поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку.

Наведене не свідчить про порушення ВРП права позивачки на відставку, адже таким правом суддя може скористатися, якщо до подання відповідної заяви вона не допустила дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про звільнення з посади судді з інших підстав. Таке обмеження переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві з огляду на те, що пільги й переваги, які мають судді у відставці, є невід`ємною складовою суддівського статусу, який, своєю чергою, передбачає належне та добросовісне здійснення суддею своїх повноважень.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата в постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 990/86/22.

З огляду на наведене Велика Палата не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що заява позивачки про звільнення її у відставку не була своєчасно розглянута відповідачем через недотримання ним Конституції України та процедури накладення дисциплінарного стягнення в порядку дисциплінарного провадження, бо оскаржувану ухвалу відповідач виніс на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

32. Отже, проаналізовані вище ключові доводи апеляційної скарги ВРП про протиправність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження та є достатніми для скасування цього рішення й ухвалення нового.

Звідси Велика Палата Верховного Суду не може визнати правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення ВРП не містить конкретних та обґрунтованих підстав та мотивів для звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

33. Інші доводи апеляційної скарги Ради не потребують детальної аргументації стосовно їхньої слушності чи безпідставності, оскільки вони частково отримали оцінку в цій постанові і на тлі вагомих факторів, які лягли в основу задоволення апеляційної скарги, не потребують наведення мотивів суду на їхнє відхилення чи прийняття.

34. Велика Палата вважає, що заперечення судді ОСОБА_2 не містять підстав для відмови в задоволенні апеляційної скарги ВРП, позаяк вони не спростовують правових висновків цієї постанови.

35. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).

На підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює рішення у разі неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права або через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, апеляційну скаргу ВРП треба задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 266, 292, 308, 310, 315, 317, 325 КодексуадміністративногосудочинстваУкраїни, Велика Палата

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

О. В. Кривенда