Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/64382/17

провадження № 61-9229св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня

2021 року у складі Матвійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", акціонерне товариство, банк), в якому, збільшивши позовні вимоги (заява

від 16 березня 2020 року), просив стягнути з відповідача вклад у сумі

20 000,00 дол. США та заборгованість за процентами в розмірі

27 512,90 дол. США.

Вимоги обґрунтовано тим, що 12 травня 2008 року між ним та відповідачем укладено договір банківського вкладу SAMDN01000703493092 на суму

20 000,00 дол. США, за яким банк зобов'язався нараховувати 11 % річних. Умовами договору передбачено його пролонгацію, договір пролонговано кілька разів.

14 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів відповідно до договору вкладу від 12 травня 2008 року

зі сплатою процентів, однак 20 жовтня 2017 року отримав відповідь, що у зв'язку з невизначеністю на теперішній час статусу території Кримського півострова

та її правового режиму, а також у зв'язку з відсутністю визначених законодавством особливостей діяльності держаних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують

на теперішній час на території Автономної Республіки Крим (далі - АРК), банк призупинив обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського відділення ПАТ
КБ "ПриватБанк".

Відповідач на вимогу позивача не виконав умови договорів, що є неналежним виконанням ПАТ КБ "ПриватБанк" своїх договірних зобов'язань із своєчасного

і належного повернення банківських вкладів (грошових коштів), сум нарахованих відсотків, та порушенням умов цих договорів і законодавства України.

У зв'язку з викладеним просить стягнути з відповідача на його користь суму вкладу та проценти за період з 12 травня 2008 року до 16 березня 2020 року.

Одночасно вказує, що з 12 травня 2008 року до 10 жовтня 2010 року проценти частково виплачувались, а залишок невиплачених процентів становить

6 766,60 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року позов задоволено.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу в розмірі 20 000,00 дол. США та проценти в розмірі 27 512,90 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам цивільного законодавства відповідач не повернув позивачу суму вкладу разом

з нарахованими процентами, чим порушив умови укладеного між ними договору банківського вкладу та право позивача вільно розпоряджатися власними коштами.

Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 заявив вимоги до належного відповідача, оскільки відповідачем не надано, а судом не здобуто доказів згоди кредитора на переведення боргу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року змінено в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 процентів, зменшено їх розмір з 27 512,90 дол. США до 22 020,93 дол. США; визначено загальну суму стягнення в розмірі 42 020,93 дол. США.

Рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" судового збору, зменшено його розмір з 10 510,00 грн до 7 472,57 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо обов'язку банку виконати умови укладеного з позивачем договору вкладу щодо повернення суми вкладу.

Вважав, що оскільки договір між сторонами укладено у письмовій формі, він містить умови про двостороннє волевиявлення сторін, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні

до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до умов договору (пункт 16 договору) у разі його розірвання до закінчення строку проценти нараховуються за ставкою "до запитання", тому сума стягнутих судом першої інстанції процентів підлягає перерахуванню виходячи з наданої банком інформації про те, що з 04 травня 2017 року процентна ставка за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "до запитання" становить 0,01 %.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк", діючи в особі представника Кахраманова Р.

Н., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, АТ КБ "ПриватБанк" посилається

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Особа, яка подає касаційну скаргу, вказує також на те, що АТ КБ "ПриватБанк"

не є належним відповідачем за вимогами позивача, оскільки борг переведено

на ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги такі доводи банку та надані на їх підтвердження докази.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1, подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на безпідставність доводів щодо заміни сторони

у зобов'язанні.

Щодо стягнення процентів зазначає, що подання заяви про повернення вкладу не свідчить про розірвання договору, оскільки згідно з пунктом 13 договору

він припиняється внаслідок виплати всіх сум за ним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з Печерського районного суду

м. Києва.

Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Печерського районного суду

м. Києва від 25 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 12 травня 2008 року між ОСОБА_1

та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір № SAMDN01000703493092 банківського вкладу з можливістю поповнення (вклад "Депозит VIP"), за умовами якого ОСОБА_1 здійснив вклад у сумі 20 000 дол. США, на який нараховувалось 11 % річних, на строк до 12 травня 2009 року, з неодноразовим продовженням

на 1 рік, якщо клієнт не заявить про повернення вкладу. На підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок надано копію квитанції від 12 травня 2008 року № 91598708.

Пунктом 7 договору банківського вкладу передбачено, що у разі, якщо у строк

не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявить банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один строк, вказаний у таблиці 1 цього договору. Строк дії вкладу продовжується неодноразово без явки вкладника

до банку. При цьому обрахування нового строку вкладу починається

з наступного дня після дати закінчення попереднього строку вкладу.

14 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про розірвання договору та повернення депозиту з відсотками.

Також судом встановлено, що 17 листопада 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір про переведення боргу за депозитним договором (з урахуванням додаткової угоди від 18 листопада 2014 року та електронного додатку № 1 (перелік депозитних договорів

та договорів банківського обслуговування).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено,

що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках

у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно

до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична

чи юридична особа, що користується послугами банку.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі

на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною 1 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною 2 статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі,

що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого, крім розміру стягуваних процентів, погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, обґрунтовано виходив з того, що банк зобов'язаний повернути вкладнику суми депозитного вкладу, внесеного ним згідно з умовами договору, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги про стягнення суми вкладу і процентів за договором

є обґрунтованими.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру нарахованих процентів, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у разі розірвання договору до закінчення його строку (заяву про повернення коштів подано

14 вересня 2017 року, тоді як договір вкладу було в черговий раз пролонговано 12 травня 2017 року строком на один рік) проценти нараховуються за ставкою "до запитання", що передбачено пунктом 16 договору. Згідно з наданими банком відомостями з 04 травня 2017 року відсоткова ставка за депозитними вкладами для фізичних осіб за вкладами "до запитання" становить 0,01 %.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року товариство уклало договір з ТОВ ФК "Фінілон", відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів,

є безпідставними з огляду на таке.

АТ КБ "Приватбанк" вказує, що згода кредиторів отримана шляхом

їх приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розміщених

на сайті банку. При цьому відповідно до наданого витягу пунктом 1.1.7.59 Умов та Правил визначено, що згода клієнта отримується за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України).

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше

не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода:

а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до Стаття 520 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Стаття 520 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в рішенні обґрунтовано вказав, що для кредитора має суттєве значення особа боржника, оскільки від цього залежить забезпечення зобов'язання такими критеріями,

як платоспроможність, добросовісність та надійність контрагента.

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або

в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом

не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони

до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Натомість із депозитного договору не убачається, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами, а з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №), у якій зазначено, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статтею 521 ЦК України.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора

у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований

в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше

не встановлено законом.

З огляду на те, що договір АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено

у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18),

на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій касаційна скарга банку не містить.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні банком норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції, до того ж ці доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином

їх спростував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження у цій справі відповідно

до пункту 4 частини 1 статті 396 ЦПК України, вказуючи про правильність висновку судів попередніх інстанцій про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає

за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Оскільки подана АТ КБ "ПриватБанк" касаційна скарга мотивована іншими підставами, ніж відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою банку задоволенню

не підлягає.

Щодо поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

Згідно із частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року було зупинено

до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого представником ОСОБА_2, про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва

від 25 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року

у не скасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року

у не скасованій частині та постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року поновити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська