Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2019 року у справі №2-144/06

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-144/06

провадження № 61-10566св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року у складі суддів: Бараннік О. П., Посунся Н. Є., Красвітної Т. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Петропавлівська міжрайонна державна податкова інспекція,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання права власності, посилаючись на те, що 10 травня 2005 року Дніпропетровською філією спеціалізованого товариства з обмеженою відповідальністю «Мультимедіа Софт» в приміщенні Межівського районного управління юстиції проведені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1, яке складається з будівлі цементного складу інв. № 56, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Межівський райсількомунгосп» згідно рішення виконавчого комітету Межівської селищної ради № 35 від 25 лютого 2005 року; гаражу № 1 інв. № 77, гаражу № 3 інв. № 80, гаражу № 4 інв. № 79 та красного куточку інв. № 49.

Посилаючись на те, що відповідно до протоколів проведення прилюдних торгів саме вона стала покупцем будівлі цементного складу № 1, інв. № 56, гаражу № 1 інв. № 77, гаражу № 3 інв. № 80, гаражу № 4 інв. № 79 та красного куточку інв. № 49, виконавши тим самим всі істотні умови щодо придбання зазначеного майна та своєчасно сплативши за нього кошти, просила визнати за нею на придбане майно право власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на майно, а саме: будівлю цементного складу № 1, інвентаризаційний номер № 56; гараж № 1, інвентаризаційний номер № 77; гараж № 3, інвентаризаційний номер № 80; гараж № 4, інвентаризаційний номер № 79; червоний куточок, інвентаризаційний номер № 49, яке розташоване по АДРЕСА_1.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 на законних підставах придбала спірне майно, але не може ним розпорядитися на свій розсуд, так як договір купівлі-продажу вищезазначеного майна нотаріально не посвідчений.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року скасовано та ухвалено нове про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідноТимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 після повного розрахунку покупця за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. В акті зазначаються: ким, коли і де проводилися прилюдні торги; коротка характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця; сума, внесена переможцем торгів за придбане майно; прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса; дані про правовстановлювальні документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлювального документа, ким виданий, посвідчений (для нотаріусів указувати прізвище, ім'я та по батькові, назви державної нотаріальної контори, нотаріального округу), дата видачі, посвідчення, № за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації. Після чого затверджений акт державний виконавець видає покупцеві, копія акта надсилається стягувачеві, боржникові та спеціалізованій організації, і на підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Однак, зважаючи на те, що судом при прийнятті рішення по суті спору на вищевикладені обставини не було звернуто ніякої уваги, як і на те, що за вказаним Положенням у судовому порядку вирішуються лише спори щодо реалізації нерухомого майна, яких в дійсності на момент звернення позивача до суду не було, рішення за таких обставин не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що він є власником спірних нежитлових приміщень, які він придбав у ОСОБА_3, а ОСОБА_3 в свою чергу у ОСОБА_2 Він заявляв в апеляційному суді клопотання про залучення його до участі у справі, проте апеляційний суд не розглянув вказане питання та ухвалив рішення, що впливає на його права та обов'язки. Апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не була учасником судового процесу в суді першої інстанції, проте не дослідив, яким чином оскаржуване рішення порушує права та обов'язки ТОВ «Межівський райсількомунгосп». Крім того, суд не навів обґрунтування причин поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції встановив, що 10 травня 2005 року Дніпропетровською філією спеціалізованого товариства з обмеженою відповідальністю «Мультимедіа Софт» в приміщенні Межівського районного управління юстиції проведені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1, яке складається з будівлі цементного складу інв. № 56, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Межівський райсількомунгосп» згідно рішення виконавчого комітету Межівської селищної ради № 35 від 25 лютого 2005 року; гаражу № 1 інв. № 77, гаражу № 3 інв. № 80, гаражу № 4 інв. № 79 та красного куточку інв. № 49.

Відповідно до протоколів проведення прилюдних торгів ОСОБА_2 є покупцем будівлі цементного складу № 1, інв. № 56, гаражу № 1 інв. № 77, гаражу № 3 інв. № 80, гаражу № 4 інв. № 79 та красного куточку інв. № 49.

Останнім набувачем вказаного майна на підставі договорів купівлі-продажу від 03 грудня 2013 року є ОСОБА_1 згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Оскаржуваним рішенням апеляційного суду скасовано правову підставу виникнення права власності на спірне ма йно у попереднього набувача - ОСОБА_2, а тому таким рішенням вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_1, касаційну скаргу якого касаційний суд прийняв до розгляду у відповідності із процесуальним законодавством.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року у справі про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне майно у серпні 2016 року оскаржило ТОВ «Межівський райсількомунгосп», обґрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження тим, що колишній керівник товариства не виконувала вимоги постанови господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2013 року у справі про банкрутство ТОВ «Межівський райсількомунгосп» щодо передачі документації банкрута ліквідатору.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції Україниє складовою права кожної особи на звернення до суду.

Згідно статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (частини перша та друга статті 73 ЦПК України 2004).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99,пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) (пункт 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року, апеляційний суд в ухвалі від 12 серпня 2016 року вказав, що, розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку, суд вважає, що строк може бути поновлено, не навівши будь-якої мотивації.

Разом із тим, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, апеляційний суд, у порушення вказаних вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (10 років) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 фактично оскаржує ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 12 серпня 2016 року, якою поновлено ТОВ «Межівський райсількомунгосп» строк на апеляційне оскарження, а згідно положень частини другої статті 293 ЦПК України в редакції 2004 року заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути включені до касаційної скарги на рішення суду.

За таких обставин, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, за змістом частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду апеляційної скарги) право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує відповідні права та обов'язки, якими такі особи наділені, завдає шкоди таким особам, що виражається в несприятливих наслідках для них.

Прийнявши до розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Межівський райсількомунгосп» на рішення суду першої інстанції у справі, апеляційний суд не дослідив обставини порушення прав товариства вказаним рішенням суду та не зазначив в ухваленому рішенні, яким саме чином суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки ТОВ «Межівський райсількомунгосп».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2016 року скасувати.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик