Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.01.2019 року у справі №2-215/11
Постанова ВП ВС від 20.03.2018 року у справі №2-215/11
Постанова ВП ВС від 20.03.2018 року у справі №2-215/11

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-215/11

провадження № 61-46492св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі (кожен за окремим позовом): ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватне підприємство "Борей-таксі ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліпат-Інвест", комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, приватне підприємство "ЮС-Центр", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю "А. О. Бастіон", Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічний центр домофонізації Цифрал-Сервіс",

треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітком", ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2018 року в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2000 року ОСОБА_18 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_19, у якому просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С. А. 03 листопада 1998 року, що зареєстроване в реєстрі за № 3с-619 на ім'я ОСОБА_20 та ОСОБА_19 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_21 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2000 року позов задоволено.

Ухвалою цього ж суду від 28 липня 2008 року вищезазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами.

Як правонаступник померлого ОСОБА_18 до участі у справі залучений його син - ОСОБА_1, який з урахуванням заяв про зміну й уточнення позову та про залишення частини позовних вимог без розгляду просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 листопада 1998 року, реєстровий № 3с-619, видане Шостою київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_20 та ОСОБА_19 у спадковій справі № 164/97, у частині визнання за ОСОБА_19 права на спадкування за законом 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 11 лютого 1994 року за № 531, та зареєстрована в Київському бюро технічної інвентаризації 17 лютого 1994 року за № 4662;

- визнати недійсною заяву від 16 січня 2001 року, подану ОСОБА_20 до Шостої київської державної нотаріальної контори, про скасування заповіту від 23 грудня 1999 року.

ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_21. Своїм заповітом від 27 січня 1994 року ОСОБА_21 заповідав ОСОБА_19 лише автомобіль. З огляду на те, що ОСОБА_20 на час смерті свого чоловіка ОСОБА_21 проживала разом з ним у належній їм та ОСОБА_18 квартирі, то вона відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) прийняла спадщину, оскільки у встановлений статті 549 Цивільного кодексу шестимісячний строк не подавала заяви про відмову від спадщини. Але 03 листопада 1998 року Шоста київська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_20 та ОСОБА_19 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_21 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 з порушенням вимог статей 529, 548, 549 ЦК УРСР, а тому воно має бути визнане недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_20 (баба позивача ОСОБА_18). Хоча ОСОБА_20 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року і скасувала свій попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, Шоста київська державна нотаріальна контора направляла як на вимогу суду, так і позивачу до відома, відомості про те, що в Спадковому реєстрі зареєстрований лише один заповіт ОСОБА_20 від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_19

ОСОБА_20 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року скасувала попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, а відповідно до вимог частини 2 статті 544 ЦК УРСР заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Оскільки заповітом від 23 грудня 1999 року ОСОБА_20 змінила особу, на користь якої вона заповіла своє майно, то цей заповіт повністю скасував попередній її заповіт від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_19.

При цьому нотаріальна контора повідомила, що заповіт ОСОБА_20 від 23 грудня 1999 року за реєстровим № 8-10744 скасовано на підставі її заяви від 16 січня 2001 року за реєстровим № 2-111. Однак підпис, вчинений на цій заяві від імені ОСОБА_20, не є її підписом, оскільки в цей час ОСОБА_20 перебувала в смт.

Немішаєвому Бородянського району Київської області.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши, змінивши та доповнивши позовні вимоги, остаточно просив:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_20 на ім'я ОСОБА_18 від 23 грудня 1999 pоку; визнати за померлим ОСОБА_19 і ОСОБА_20 пріоритет зареєстрованих прав власності на частки квартири АДРЕСА_1 над іншими незареєстрованими правами станом на момент відкриття спадщини ОСОБА_18;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом як 1/18 частину після смерті ОСОБА_19 та 5/18 частин після смерті ОСОБА_20;

- визначити відповідальність ОСОБА_1, ОСОБА_3, Приватного підприємства "Борей-таксі" (далі - ПП "Борей-таксі"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фронт" (далі - ТОВ "Фронт"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліпат-інвест" (далі - ТОВ "Ліпат-інвест "), Приватного підприємства "ЮС-Центр" (далі - ПП "ЮС-Центр"), які спільно завдали шкоди ОСОБА_2, у частці відповідно до ступеня вини кожного;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", ПП "ЮС-Центр" на користь ОСОБА_2 за погіршення 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 частини після смерті ОСОБА_19 та 5/18 частин після смерті ОСОБА_20) у розмірі 172 606,67 грн;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", ПП "ЮС-Центр" на користь ОСОБА_2 упущену вигоду від здачі в оренду належної йому на праві власності за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 з 15 червня 2004 року по 14 січня 2010 року 153 892,10 грн доходів, 51 736,24 грн - інфляційних втрат, 10 734,18 - суми 3 % річних, а загалом 216 362,52 грн;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 неодержану орендну плату за 3 місяці авансом у розмірі 11 864,85 грн як еквівалент 1 500,00 доларів США;

- перевести в солідарному порядку на ОСОБА_1, ОСОБА_3, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", ПП "ЮС-Центр" обов'язок сплати йому за прострочення передачі квартири в оренду за договором оренди квартири від 30 жовтня 2007 року і стягнути з них у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення орендних платежів у розмірі 345 504,43 грн як еквівалент 43 680 доларів США;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", ПП "ЮС- Центр" на користь ОСОБА_2 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у солідарному порядку передати ОСОБА_2 сімейний фотоальбом, що належав ОСОБА_20;

- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ПП "ЮС-Центр" на користь ОСОБА_2 реальні збитки у розмірі 10 752,69 грн згідно з поданим розрахунком;

- захистити цивільний матеріальний інтерес ОСОБА_2, встановивши станом на час звернення ОСОБА_2 до суду з позовом і розгляду цієї справи юридичний факт вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 123 468,04 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 еквівалент матеріальної компенсації - грошову компенсацію за 1/3 частини вказаної вище квартири, що належить ОСОБА_2 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року, в розмірі 986 818,13 грн;

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що належить йому за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 pоку, яке було зареєстровано 14 червня 2004 року Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (далі - КП "Київське МБТІ");

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати в розмірі 5 231,65 грн, а також судові та всі інші витрати, пов'язані з розглядом цієї цивільної справи;

- установити такий порядок виконання рішення в цій справі, яким зобов'язати КП "Київське МБТІ" припинити право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року (реєстраційний напис від 14 червня 2004 року) за ОСОБА_2 не раніше отримання на його користь з ОСОБА_1 грошових сум у розмірі 986 818,13 грн та 5 231,65 грн з усіма іншими, покладеними на нього витратами в цій справі;

- покласти на відповідачів у солідарному порядку всі витрати, пов'язані з розглядом цієї цивільної справи;

- стягнути на користь ОСОБА_2 в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю "А. О. Бастіон" (далі - ТОВ "А. О. Бастіон"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр домофонізації "Цифрал-сервіс" (далі - ТОВ "Технічний центр домофонізації "Цифрал-сервіс "), ПП "ЮС-Центр" реальні збитки в розмірі 28 800,00 грн та 115 200,00 грн упущеної вигоди.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_21 його спадщина була прийнята двома з трьох спадкоємців - дружиною ОСОБА_20 і сином, його батьком ОСОБА_19 ОСОБА_20 прийняла спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, а ОСОБА_19 прийняв спадщину, фактично вступивши в управління спадковим майном - автомобілем ЛуАЗ, належним ОСОБА_21.

Позивач указував на те, що третій спадкоємець ОСОБА_21 - його син ОСОБА_18 спадщини не приймав, оскільки заяви про прийняття спадщини у встановлений статтею 549 ЦК УРСР строк нотаріусу не подавав, в управління спадковим майном не вступав та не міг проживати у спірній квартирі і прийняти спадщину в 1994 році.

Крім того, з вини відповідачів позивач тривалий час був позбавлений можливості використовувати за призначенням належну йому власність у вигляді 1/3 частини спірної квартири, що призвело до заподіяння йому збитків та шкоди в розмірі, зазначеному в позові, неодержання ним доходів, заподіяння моральних страждань.

Унаслідок протиправних дій відповідачів у нього виник обов'язок перед третіми особами зі сплати останнім пені з умовами укладених з третіми особами договорів, тому зазначений обов'язок повинен бути перенесений на відповідачів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С. А. 3 листопада 1998 року на ім'я ОСОБА_20 та ОСОБА_19 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_21 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", КП "Київське МБТІ ", ПП "ЮС-Центр", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ "А. О. Бастіон", ТОВ "Технічний центр домофонізації "Цифрал-сервіс", за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ТОВ "Елітком", ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частки квартири, визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку коштів за погіршення частки, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, припинення права власності, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 3с-619, не було враховано право іншого сина померлого ОСОБА_21 - ОСОБА_18 на успадкування 1/9 частини квартири АДРЕСА_1, яка загально складалася із 1/3 частини квартири, що належала спадкодавцю, а тому дійшов висновку про визнання недійсним зазначеного свідоцтва. Так, ОСОБА_2 мав право на спадщину в розмірі 1/9 частини, що належала померлому батьку, і в розмірі 2/9 частин у порядку спадкування за правом представлення, оскільки його померлому батьку (ОСОБА_19) мало належати 2/9 частини від спадкової маси у розмірі 4/9 частин у праві власності на квартиру ОСОБА_20 (його матері), а всього ОСОБА_2 мав право успадкувати 1/3 частину спірної квартири. ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року належала 1/3 частина спірної квартири. Разом з тим ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги після смерті свого батька мав право на спадщину в розмірі 4/9 частин, які належали його померлому батьку у спірній квартирі, а також на 2/9 частини при спадкуванні після померлої ОСОБА_20 (його бабусі) за правом представлення відповідно до вимог статті 1266 ЦК України, тобто загальна частка, яку за законом мав успадкувати ОСОБА_1, становила 2/3 частини квартири.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_20 на ім'я ОСОБА_18 від 23 грудня 1999 року та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви ОСОБА_20 від 16 січня 2001 року про скасування заповіту від 23 грудня 1999 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, узяв до уваги висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 15 лютого 2013 року № 11887/11888/12-32, оскільки він виготовлений з урахуванням положень пункту 3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та вимогам Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 січня 1998 року. Крім того, ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження позовних вимог.

Постановою Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 18 березня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 16 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 549 ЦК УРСР та статті 1266 ЦК України, - відмовлено.

Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

У травні 2016 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що постановою Верховного Суду України від 06 квітня 2013 року встановлено, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_20 відповідно до статті 1266 ЦК України, а тому справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 було вирішено за заявою особи, яка не є правонаступником (спадкоємцем) ОСОБА_20, а відтак і оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 листопада 1998 року жодним чином не порушувало і не могло порушувати його права та інтереси як позивача, що в свою чергу, на думку ОСОБА_2 є підставою для відмови йому в позові, а тому вважає, що вказана нововиявлена обставина є істотною для перегляду судового рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими в розумінні положень статті 423 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд розглянув справу та вирішив заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у відсутність заявника, не повідомленого належним чином. При цьому, залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м.

Києва від 30 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що викладені в заяві обставини не можуть вважатися нововиявленими в розумінні вимог статті 423 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України мав встановити обставини, від встановлення яких ухилився суд першої інстанції, і визначити відповідно до них правовідносини: чи є ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_20, та чи були порушені його права, якщо він не є таким, про що зазначено в постанові ВСУ від 06 квітня 2016 року, на відмінність від судових рішень нижчестоящих інстанцій, чи є вказана обставина істотною у тому контексті, що якщо ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_20, то ніякі його права свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 листопада 1998 року в частині його видачі ОСОБА_20 (його бабусі) не могли бути порушені взагалі, що у свою чергу є безумовною підставою для відмови в позові. Крім того, мотивувальна частина оскаржуваної постанови в порушення вимог пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України, не містить ані встановлених обставин, про які вказано вище, ані їх правової оцінки. Замість цього, суд апеляційної інстанції чомусь послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2018 року, яка прийнята за наслідками розгляду його заяви про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковою (виключною) обставиною. Суд апеляційної інстанції ухилився від процесуальних обов'язків і лише з формальної підстави відмовив у задоволенні його заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Також суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 425 ЦПК України не наділений повноваженнями розглядати по суті заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції, а мав розглянути лише скаргу за наслідками ухвали про відмову в її задоволенні, тому після скасування ухвали від 18 грудня 2017 року, апеляційний суд відповідно до статті 379 ЦПК України мав постановити ухвалу про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (з відповідними висновками та правовою оцінкою доводів).

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду пояснення з приводу обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С. А. 3 листопада 1998 року на ім'я ОСОБА_20 та ОСОБА_19 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_21 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Борей-таксі", ТОВ "Фронт ", ТОВ "Ліпат-інвест ", КП "Київське МБТІ ", ПП "ЮС-Центр", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ "А. О. Бастіон", ТОВ "Технічний центр домофонізації "Цифрал-сервіс", за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ТОВ "Елітком", ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частки квартири, визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку коштів за погіршення частки, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, припинення права власності, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 18 березня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 16 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 549 ЦК УРСР та статті 1266 ЦК України, - відмовлено.

10 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява

ОСОБА_2 про перегляд судових рішень у справі № 2-215/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 355 ЦПК у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку зі встановленням Європейським судом з прав людини порушень Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначеної справи судом.

24 січня 2018 року вказану заяву було передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини 2 статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною 2 статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424, 426 ЦПК України.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини 2 статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Для перегляду судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами, суд повинен враховувати не тільки ту обставину, що заявнику не було відомо про них, а й те, що такі обставини не могли бути йому відомі на час розгляду справи.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, №69529/01, §27,28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Разом із тим, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами має здійснюватись із дотриманням вимог статей 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429 ЦПК України, які визначають підстави і порядок перегляду, коло суб'єктів звернення із заявою про перегляд судових рішень, об'єкти перегляду, а також компетенцію (процесуальні повноваження) судів, які здійснюють такий перегляд.

Отже, за чітким змістом частини 1 статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частини 1 статті 425 ЦПК України, подається до суду, який ухвалив судове рішення.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими частин 2 та 3 статті 429 ЦПК України для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд після скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і ухвалення судом першої інстанції рішення має перевірити його законність не тільки по суті, а й щодо наявності нововиявлених обставин та прийняти рішення за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до положень статті 374 ЦПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції повинен виходити із того, що за відсутності нововиявлених обставин, суд першої інстанції мав постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тому незалежно від форми процесуального документу (ухвала чи постанова), яку суд першої інстанції постановив з порушенням норм процесуального права (за відсутності нововиявлених обставин), суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень повинен скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до повноважень якого у цій справі віднесено вирішення питання про розгляд заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по суті.

Нормами ЦПК не передбачено права суду апеляційної інстанції постановляти ухвалу про задоволення такої заяви чи відмови у її задоволенні.

Аналогічний по суті висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 2-190/2011 (провадження № 61-35193св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 755/21917/14-ц (провадження № 61-24916св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 200/9663/16-ц (провадження № 61-18061св19).

Оскільки, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції допустив порушення порядку вирішення вказаного процесуального питання та вийшов за межі своїх повноважень, тому оскаржену постанову необхідно скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2018 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ю. Мартєв

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

С. П. Штелик