ПостановаІменем України14 квітня 2021 рокум. Київсправа № 754/11747/18провадження № 61-22947св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Висоцької В. С.,суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В, Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_6,позивач - ОСОБА_7,відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник Костянтин Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,ВСТАНОВИВ:ОПИСОВА ЧАСТИНАКороткий зміст позовних вимогУ серпні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року, та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартируАДРЕСА_1. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відповідачем ОСОБА_4 після отримання рішення апеляційного суду, 23 березня 2016 року було відчужено зазначену квартиру на користь ОСОБА_7, яка, в свою чергу, 19 липня 2017 року продала її ОСОБА_5.Таким чином, останнім набувачем спірної квартири стала відповідачка ОСОБА_5ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_5.
У жовтні 2018 року третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_7 подано позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя.На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_7 зазначила, що04 березня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, а також нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. Надалі, згідно з договором купівлі-продажу від 23 березня 2016 року № 1666 ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7. В свою чергу, ОСОБА_7 відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року продала зазначену квартиру ОСОБА_5, яка на цей час є власником квартири.ОСОБА_7 вважала, що ухвалене Верховним Судом рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання права власності за ОСОБА_4, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.ОСОБА_7 просила визнати за нею право іпотекодержателя згідно з договором
від 04 березня 2018 року реєстровий № 193 про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року за реєстровим № 313, укладеним між Акціонерним Банком "Таврика" та ОСОБА_8, щодо предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, загальною площею96,40 кв. м, житловою площею 46,20 кв. м.Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року прийнято позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя в одне провадження з основним позовом.11 грудня 2018 року до суду надійшла заява від представника ОСОБА_7 про доповнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до яких позивачка просила поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку, а саме відомості про суб'єктів іпотеки та особу Іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1, зазначити ОСОБА_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 у графі "Іпотекодержатель".Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна - відмовлено.У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя - відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не підтверджено належними правовстановлюючими документами їх право власності на всю квартиру АДРЕСА_1, ними не враховано при зверненні до суду інтереси співвласника (згідно з документами про спадщину) ОСОБА_9, при цьому не був оспорений і той факт, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалення Верховним Судом рішення про відмову у задоволенні позову щодо визнання права власності за ОСОБА_4, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Також суд вказав, що ухвалення Верховним Судом рішення про відмову у задоволенні позову не спростовує не тільки презумпцію правомірності договору іпотеки, але й інших договорів, укладених сторонами. На даний час право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру не скасовано, вона є добросовісним набувачем, а тому суд вважав, що підстав для задоволення позову третьої особи із самостійними вимогамиОСОБА_7 немає.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна, а також у частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя скасовано.Провадження у справі № 754/11747/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру та витребування майна, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя закрито.Закриваючи провадження у справі № 754/11747/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру та витребування майна та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто ще до звернення до суду з позовними вимогами, а згідно з правовою позицєю Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц (провадження № 61-2717св18), процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті
55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі. Цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість звернення з позовом до померлої особи.Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна задоволено частково.Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1, та по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3.В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року залишено без змін.Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.Власник з дотриманням вимог статей
387,
388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги23 грудня 2019 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували строки позовної давності, про застосування яких було заявлено представником відповідача. Сам по собі факт ухвалення Верховним Судом постанови від 18 квітня 2018 року, яка стала матеріальною підставою позову, не можна вважати початком перебігу строку позовної давності. Позивачі не мають права на витребування спірного майна, оскільки вони не були його власником, а отже, віндикація за заявою позивачів щодо спірної квартири неможлива як правовий механізм. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири.Доводи інших учасників справи15 лютого 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через засоби поштового зв'язку подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
26 лютого 2020 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить розглянути та задовольнити заяву про застосування строків позовної давності, касаційну скаргу задовольнити.05 червня 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через засоби поштового зв'язку подали до Верховного Суду додаткові уточнені пояснення до відзиву, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у ціій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду міста Києва.У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами01 лютого 2008 року між Акціонерним банком "Таврика", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Таврика ", та ТОВ "Полібудсервіс Плюс" укладений договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 11-08-КЛ, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 300 000,00 грн строком до 29 січня 2010 року зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами.Додатковою угодою від 11 березня 2008 року № 1 банк переоформив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітами у сумі 1 300 000,00 грн та 885 000,00 Євро зі сплатою за користування кредитними коштами 19 % річних у гривні та 13 % річних у Євро.Додатковою угодою від 14 травня 2008 року № 2 змінено розмір процентної ставки на 20 % річних у гривні та 14 % у Євро.Додатковою угодою від 04 липня 2008 року № 4 банк переоформив позичальнику мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютну невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у сумі, еквівалентній 15
100000,00 грн.
Згідно з додатковою угодою з 04 липня 2008 року кредитні кошти надаються у доларах США; за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 20 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 14 % річних у Євро.Додатковою угодою від 29 вересня 2008 року № 5 змінено розміри процентних ставок на 23 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 15 % річних у Євро.Додатковою угодою від 09 жовтня 2008 року № 8 змінено розміри процентних ставок на 24 % річних у гривні, 18,5 % річних у доларах США та 16 % річних у Євро.Додатковою угодою від 28 листопада 2008 року № 15 змінено розміри процентних ставок на 25 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 16 % річних у Євро.Додатковою угодою від 31 липня 2009 року № 20 банк переоформив позичальнику мультивалютну невідновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютний кредит у сумі 3 153 000,00 грн, 1 386 511,12 доларів США та 814 200,00 Євро.
01 лютого 2008 року між Акціонерним банком "Таврика" (іпотекодержатель) та ОСОБА_8 (іпотекодавець) укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 313.Відповідно до умов цього договору для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року № 11-08-КЛ з усіма змінами і доповненнями до нього, іпотекодавець передав іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2005 року, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 02 червня 2005 року за № 9754.Відповідно до пункту 6.4 іпотечного договору сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя в рахунок виконання боргових зобов'язань позичальника за кредитним договором. Перехід права власності на предмет іпотеки здійснюється в порядку статті 37 Закону України "
Про іпотеку". Іпотекодержатель надсилає позичальнику іпотечне повідомлення з вказівкою про загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань. У випадку непогашення позичальником боргових зобов'язань у строк, передбачений в іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов'язань, вказаному в іпотечному повідомленні. Оцінка предмета іпотеки здійснюється суб'єктом оціночної діяльності, визначеним іпотекодержателем. При цьому така обумовленість, яка визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.Банк виконав зобов'язання за кредитним договором та надав позичальнику кредит.ІНФОРМАЦІЯ_2 іподекодавець ОСОБА_8 помер. Спадщину, до складу якої входить передана в іпотеку квартира, прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яким державним нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину.
Позичальник зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 09 грудня 2013 року прострочена заборгованість за кредитом становить 14 594 273,67 грн.Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 910/25005/13 стягнено з ТОВ "Полібудсервіс Плюс" на користь ПАТ "Банк "Таврика" заборгованість за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року № 11-08-КЛ станом на 20 грудня 2013 року у розмірі 14 594 795,23 грн.За договорами про відступлення права вимоги від 26 лютого 2015 року № 10/260215 та № 26/02/15, укладеними відповідно між ПАТ "Банк "Таврика" і ТОВ "Кредекс Фінанс" та ТОВ "Кредекс Фінанс" і ОСОБА_4, до ОСОБА_4 перейшло право вимоги до позивачів за вказаним кредитним договором та договором іпотеки.Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки позовні вимоги задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на квартиру за ОСОБА_404 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_4 відступає ОСОБА_7 своє право вимоги за кредитним договором від 01 лютого 2008 року з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є невід'ємною частиною, укладеним між ПАТ "Банк "Таврика" та ТОВ "Полібудсервіс плюс".
Крім того, 04 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 відступив, а ОСОБА_7 прийняла усе та будь-яке належне ОСОБА_4 право вимоги за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року, включаючи право звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2015 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, третя особа: ТОВ "Полібудсервіс плюс", про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено.У рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року № 11-08-КЛ, яка станом на 09 грудня 2013 року становить 14 594 237,67 гривень звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,20 кв. м, яка належить на праві власності в порядку спадкування за законом:- ОСОБА_1 в розмірі 1/5 частини квартири;- ОСОБА_2 у розмірі 1/8 частини квартири;
- ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини квартири;- ОСОБА_9 у розмірі 1/8 частини квартири;після смерті іпотекодавця ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, за ціною, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності - в розмірі 1
454551,88 грн. шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1.23 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
19 липня 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.Таким чином, на момент звернення до суду з цим позовом власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року скасовано, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено.У своїх позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_5, зважаючи на те, що ними було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру, судове рішення, яким визнано право власності за ОСОБА_4, скасовано, а тому є всі підстави для визнання за ними права власності та витребування майна з незаконного володіння відповідачки.Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей
387,
388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Також вважав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності іпотекодержателя на нього, оскільки такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є позасудовим способом захисту прав іпотекодержателя; застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється або шляхом проведення прилюдних торгів або шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "
Про іпотеку".МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНАПозиція Верховного Суду08 лютого 2020 року набрав чинності
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами
ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, врахувавши аргументи у додаткових поясненнях на відзив, Верховний Суд дійшов таких висновків.Положеннями частини
2 статті
389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Вимогами частин
1 та
2 статті
400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в частині позовних вимог
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про витребування майна.Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в іншій частині, а тому відповідно до правил частини
1 статті
400 ЦПК України постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваУ частинах
1 ,
2 та
5 статті
263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній його частині відповідає.Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
щодо права у ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на звернення до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володінняЗгідно зі статтею
1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.На підставі частини
5 статті
1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.Статтею
396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29
ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.При цьому необхідно враховувати, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29
ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина
2 статті
1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею
388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15).
Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями
387 та
388 ЦК України.Статтею 23 Закону України "
Про іпотеку" визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим положеннями Закону України "
Про іпотеку" не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, прийняття у спадщину спадкового майна, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало спадкодавцю в силу закону.щодо оцінки підстав для задоволення віндикаційного позовуВідповідно до положень статті
387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.Згідно з частиною
1 статті
388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею
388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина
3 статті
388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини
1 -
3 статті
388 ЦК України).У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 зроблено висновок про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина
1 статті
321 ЦК України).Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття
1 Першого протоколу до
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).Дійшовши висновку про те, що належна спірна квартира вибула з володіння спадкодавця на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, а тому вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачі мають право на захист порушених прав шляхом витребування від відповідача цього майна.
щодо строків позовної давностіПозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття
256 ЦК України).Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті
267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).Відповідно до частини
1 статті
261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.Відповідно до частини
4 статті
263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року, зокрема, зазначено, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті
261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.Відповідно до частини
1 статті
261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.У постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-866цс16 зроблено висновок про те, що "..з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення".Таким чином, установлено, що про порушене своє право позивачі дізналися з моменту скасування судового рішення, ухваленого щодо спірного майна, а тому підстав для застосування строків позовної давності немає, оскільки такі є непропущеними, з огляду на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-866цс16, підстав для відступу від якої Верховний Суд не має.Не зазначення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційним судом щодо клопотання про застосування строків позовної давності, не призвело до неправильного вирішення справи, а згідно з правилами частини
2 статті
410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на власне тлумачення заявником норм матеріального права.Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті
400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт
1 статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (
Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах
"Пономарьов проти України",
"Рябих проти Російської Федерації", та
"Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Висновки за результатом розгляду касаційної скаргиЗгідно із частиною
1 статті
410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про витребування майна - без змін.Керуючись статтями
400,
409,
410,
416,
419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник Костянтин Анатолійович, залишити без задоволення.Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий В. С. ВисоцькаСудді: А. А. Калараш
І. В. ЛитвиненкоЄ. В. ПетровО. С. Ткачук
Пошук
page
telegram
viber
youtube