Постанова

Іменем України

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 265/7986/15-ц

провадження № 61-37262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Никоненко Тетяна Василівна, Відділ реєстрації майнових прав юридичного департаменту Маріупольської міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року у складі судді Міхєєвої І.

М. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Маріупольського МНО) Никоненко Т. В., Відділ реєстрації майнових прав юридичного департаменту Маріупольської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та визнання договору недійсним, посилаючись на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 13 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором в сумі 2 124 567,88 грн та 608 269,61
доларів США. Під час розгляду вказаної справи було забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3, в тому числі на гаражі № 55,56,57,58,59,60,63,65,66,89,91,107,108,109,111, розташовані по АДРЕСА_1. В ході примусового виконання рішення суду 20 грудня 2011 року державним виконавцем проведено опис та арешт вказаних гаражів. Разом з тим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року було визнано право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 11 грудня 2012 року вказане рішення було скасоване Апеляційним судом Донецької області, однак державна реєстрація права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно не скасована та зазначені об'єкти нерухомого майна продовжують безпідставно знаходитися у власності ОСОБА_1. Крім того, 28 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_2, було укладено договір іпотеки № 2429, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського МНО Никоненко Т. В., предметом якого є спірні гаражі. Враховуючи викладене, ПАТ "ПУМБ" просило:

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гаражі № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що виникла на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року № 2-3757/2011;

- поновити запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про речові права на нерухоме майно, що існував до проведення вказаної державної реєстрації;

- визнати недійсним договір іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського МНО Никоненко Т. В. щодо передачі в іпотеку гаражів № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання недійсними відповідних записів у Державному реєстрі іпотек щодоукладення договору іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - щодо заборони на нерухоме майно, яка накладена відповідно до договору іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гаражі № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що виникла на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року № 2-3757/2011. Поновлено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про речові права на нерухоме майно, що існував до проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гаражі № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,91,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме - запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на гаражі № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що виникло на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 20 лютого 2007 року № 2-833/07. Визнано недійсним договір іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського МНО Никоненко Т. В., щодо передачі в іпотеку гаражів № 55,56,57,58,59,60,61,63,89,107,108,109,111, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Застосовано наслідки недійсності договору іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського МНО Никоненко Т. В., а саме: визнано недійсним запис в Державному реєстрі іпотек щодо укладення договору іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429, реєстраційний номер обтяження № 13303995; визнано недійсним запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони на нерухоме майно, яке накладено відповідно до договору іпотеки від 28 листопада 2012 року № 2429.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право власності на спірні об'єкти нерухомого майна (гаражі) зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2012 року. Однак зазначене майно продовжує перебувати у власності відповідача, оскільки його державна реєстрація не припинена. Крім того, за відсутності будь-яких правових підстав ОСОБА_1 передав спірні гаражі в іпотеку, про що свідчить укладений між ним та ОСОБА_4 договір іпотеки від 28 листопада 2012 року. За встановлених обставин справи позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню. Банк звернувся до суду з цим позовом 10 грудня 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності, початок перебігу якої слід обчислювати з дати ухвалення Апеляційним судом Донецької області рішення від 11 грудня 2012 року.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 02 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно обчислили позовну давність з дати ухвалення Апеляційним судом Донецької області рішення від 11 грудня 2012 року, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. Оскільки між ним та ПАТ "ПУМБ" не укладався договір іпотеки, то положення статті 12 Закону України "Про іпотеку" не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Записи в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не є правочинами, а тому вони не можуть бути визнанні недійсними в порядку застосування реституції. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року, за яким він набув у власність спірні об'єкти нерухомого майна, було скасовано 11 грудня 2012 року, тобто після укладення між ним та ОСОБА_4 договору іпотеки від 28 листопада 2012 року. Таким чином, на час вчинення оспорюваного правочину його сторони в повній мірі дотрималися вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У липні 2018 року ПАТ "ПУМБ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. ОСОБА_1 набув у власність спірні гаражі за рішенням суду та уклав договір іпотеки в той час, коли на це майно було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження з метою забезпечення виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПУМБ" кредитної заборгованості. Банк звернувся до суду з цим позовом в межах трирічної позовної давності, початок перебігу якої слід обчислювати з дати ухвалення Апеляційним судом Донецької області рішення від 11 грудня 2012 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне майно. Предметом іпотеки можуть бути лише об'єкти нерухомого майна, які належать іпотекодавцю на праві власності. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. На час укладення оспорюваного правочину предмет іпотеки перебував під арештом на підставі ухвали суду про забезпечення позову банку в іншій справі, а тому ОСОБА_1 як іпотекодавець діяв недобросовісно, позбавивши ПАТ "ПУМБ" можливості в майбутньому звернути стягнення на спірне майно під час примусового виконання рішення суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

19 липня 2018 року справа № 265/7986/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що у провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області перебувала цивільна справа № 2-355/11 за позовом ПАТ "ПУМБ" до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості. Ухвалою цього суду від 10 лютого 2011 року було забезпечено позов банку шляхом накладення арешту на належні відповідачу гаражі № 55,56,57,58,59,60,63,65,66,89,91,107,108,109,111, розташовані по АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 124 567,88 грн та 608

269,61 доларів США.

Станом на 15 грудня 2017 року виконавчий лист № 2-355/11, виданий на підставі вказаного рішення суду, перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Поряд з цим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2012 року у справі № 2-3757/11 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності задоволено.

Визнано дійсним укладений 13 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу гаражів № 55,56,57,58,59,60,63,65,66,89,91,107,108,109,111, розташованих по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані об'єкти нерухомого майна.

Однак рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2012 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ПАТ "ПУМБ" задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованою 19 травня 2016 року Юридичним департаментом Маріупольської міської ради Донецької області, станом на 19 травня 2016 року право власності на гаражі № 55,56,57,58,59,60,63,65,66,89,91,107,108,109,111, розташовані по АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2012 року.

Судами також встановлено, що 28 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського МНО Никоненко Т. В. за реєстровим № 2429, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів за договором позики від 28 листопада 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 в іпотеку гаражі № 55,56,57,58,59,60,63,65,66,89,91,107,108,109,111, розташовані по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 18 вересня 2017 року до участі у справі як співвідповідача залучено його правонаступника - ОСОБА_2.

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України.

Таким чином, відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

У постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15 та від 24 червня 2015 року у справі № 3-231гс15 викладено правовий висновок про те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) -офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав заявник подає органу державної реєстрації прав або нотаріусу, заяву та рішення суду, що набрало законної сили.

Водночас згідно з пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема у разі, якщо заява про скасування державної реєстрації прав подана неналежною особою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 в іпотеку спірне майно, не маючи на це законного права, оскільки перед цим він набув право власності на гаражі на підставі судового рішення, скасованого в подальшому як незаконного, яке не породжує жодних правових наслідків, що в сукупності свідчить про ненабуття ОСОБА_1 статусу власника нерухомого майна, яке було предметом іпотеки.

Таким чином, в даному випадку відсутня обов'язкова умова для дійсності договору іпотеки - підтвердження іпотекодавцем в майбутньому права на набуте ним у власність нерухоме майно.

За таких обставин суди дійшли правильного по суті висновку, що відсутність права власності на майно, передане в іпотеку, свідчить про невідповідність оспорюваного договору вимогам частини 1 статті 203 ЦК України, і відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України є підставою для визнання такого правочину - договору іпотеки від 28 листопада 2012 року -недійсним з моменту його укладення.

Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки його сторони в повній мірі дотрималися вимог статті 203 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання цього правочину недійсним.

При цьому, встановивши, що ОСОБА_1 набув у власність спірні гаражі на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, суди обґрунтовано скасували державну реєстрацію права власності за відповідачем на це майно, фактичним володільцем якого є ОСОБА_3.

Погоджуючись з такими висновками судів, Верховний Суд виходить з того, що матеріально-правовий інтерес ПАТ "ПУМБ", яке не є стороною оспорюваного правочину, полягає в тому, щоб спірне майно залишалося у володінні ОСОБА_3, оскільки на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист про стягнення з нього на користь банку кредитної заборгованості, в межах якого накладено арешт на належні боржнику об'єкти нерухомості.

Враховуючи те, що ПАТ "ПУМБ" не є власником спірного майна чи стороною оспорюваного правочину, а отже, в розумінні пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не наділений правами заявника на подання заяви про скасування запису в Державному реєстрі іпотек щодо укладення договору іпотеки та запису про заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, суди попередніх інстанцій дійшли правильно висновку, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного цивільного інтересу позивача є визнання таких записів недійними, враховуючи, що саме такий спосіб просив застосувати позивач.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно обчислили позовну давність з дати ухвалення Апеляційним судом Донецької області рішення від 11 грудня 2012 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності та правильно виходив з того, що перебіг позовної давності починається з моменту скасування судового рішення, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірні гаражі, оскільки саме з цього часу вказане майно повернулося у фактичне володіння ОСОБА_3, стосовно якого згідно з виконавчим документом банк має матеріально-правову заінтересованість у стягненні кредитної заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на належні боржнику об'єкти нерухомості.

Оскільки між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 не укладалися договори іпотеки, то Верховний Суд визнає помилковим посилання судів на положення частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Однак зазначені недоліки не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов