Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 552/993/17

провадження № 61-20317 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод»,

представник відповідача - Ясниська ОленаОлексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року у складі судді Миронець О. К., додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року у складі судді Миронець О. К. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_3звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (далі - ПАТ «Полтавський машинобудівний завод») про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 5 листопада 2013 року він працював формувальником машинного формування по 1-му розряду у ПАТ «Полтавський машинобудівний завод», його середньомісячна заробітна плата складала 2 214 грн 20 коп. За час роботи відповідачем виплачувалась заробітна плата з затримками. 24 червня 2014 року він звільнився з роботи на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням.

На день звільнення товариством не було виплачено йому компенсацію втрати частки заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та індексації заробітної плати, чим порушено його трудові права.

З урахуванням викладеного та заяви про зменшення позовних вимог ОСОБА_3 просив суд стягнути з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 червня 2014 року по 22 листопада 2016 року у розмірі 3 365 грн 58 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 365 грн 58 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_3 3 200 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з позивачем при звільненні роботодавцем не було проведено повного розрахунку. За час роботи ОСОБА_3 відповідач нараховував і виплачував заробітну плату, проте індексація та компенсація втрати частини заробітної плати проведені товариством лише 22 листопада 2016 року у розмірі 111 грн 27 коп. після проведення перевірки управлінням Держпраці у Полтавській області. Отже, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності з сумою, яка не була виплачена позивачу при звільненні. Позивач звернувся з позовом до суду у встановлений законодавством строк.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» відхилена, судові рішення суду першої інстанції залишені без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачу при звільненні відповідачем усіх належних йому сум виплачено не було, тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності з сумою, яка не була виплачена ОСОБА_3 при звільненні. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України позивачем строк звернення до суду з вказаною вимогою пропущено не було.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено встановлений законодавством тримісячний строк звернення до суду для вирішення трудового спору, оскільки відповідними доказами підтверджено, що про порушення прав йому стало відомо у вересні 2016 року, а з позовом він звернувся лютому 2017 року. Крім того, сума середнього заробітку не співмірна з сумою, яка не була виплачена ОСОБА_3 при звільненні.

У червні 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, відповідач не виплатив при звільненні усіх належних йому сум, тобто наявна вина відповідача у затримці розрахунку. Судами вірно визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що з 5 листопада 2013 року ОСОБА_3 працював формувальником машинного формування по 1-му розряду у ПАТ «Полтавський машинобудівний завод»

24 червня 2014 року він звільнився з роботи на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням.

ОСОБА_3 вказував про те, що на день звільнення товариством не було виплачено йому компенсацію втрати частки заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та індексації заробітної плати, чим порушено його права.

22 листопада 2016 року ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» перерахувало ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі, а саме виплатило індексацію та компенсацію втрати частини заробітної плати, у розмірі 111 грн 27 коп., що підтверджується платіжним дорученням.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 жовтня 2016 року № 6-1395 цс 16.

Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивачем встановлений законодавством строк звернення до суду пропущено не було, у тому числі з тих підстав, що відповідачем 22 листопада 2016 року було перераховано йому заборгованість по заробітній платі, а з позовом до суду ОСОБА_3 звернувся 22 лютому 2017 року, тобто у межах встановленого законодавством тримісячного строку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: № 6-837 цс 15 від 23 грудня 2015 року, № 6-113 цс 16 від 27 квітня 2016 року.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачу при звільненні відповідачем усіх належних йому сум виплачено не було, тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності з сумою, яка не була виплачена ОСОБА_3 при звільненні.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк