Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2020 року у справі №320/5083/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 320/5083/17

провадження № 61-4493св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Колодіної Л. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кочеткової І. В.,Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

В обґрунтування позову зазначила, що вона та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1.

Вказала, що їй належить 2/3 частки вказаного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 1 жовтня 1987 року.

ОСОБА_2 належить 1/3 частка вказаного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року.

Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м.

Рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року та рішенням Мелітопольського міського народного суду від 3 січня 1990 року співвласниками визначено порядок користування житловим будинком і земельною ділянкою.

ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 без її згоди самовільно збудувала на земельній ділянці загального користування тамбур, який створює незручності, затіняє кімнату, унеможливлює під'їзд транспорту до належної їй частки будинку.

Тому просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні 2/3 частками житлового будинку АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 248 кв. м шляхом знесення самовільно побудованого тамбура, розташованого на земельній ділянці загального користування.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували факт здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва та порушення внаслідок здійснення цього будівництва прав позивача щодо користування земельною ділянкою.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

6 березня 2020року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 та у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м.

ОСОБА_1 набула право власності на 2/3 частки вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 1 жовтня 1987 року, ОСОБА_2 - на 1/3 частку будинку з надвірними будівлями і спорудами, до складу яких входить спірний тамбур, на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року.

Рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року визначено порядок користування земельною ділянкою і житловим будинком та зобов'язано одного із співвласників здійснити перебудову у виділеній йому частці будинку та облаштувати згідно дозволу архітектури міста тамбур розміром 1,5 м х на 2,8 м.

Рішенням Мелітопольського міського народного суду від 3 січня 1990 року зобов'язано співвласника 1/3 частки привести будівлю у відповідність до рішення Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року розміром 1,5 м х 2,8 м та змінено конфігурацію земельної ділянки згідно план-схеми від 15 грудня 1989 року в тих же розмірах, визначених рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 попереднім співвласником здійснені всі перебудови і прибудови у відповідності із судовими рішеннями і введені в експлуатацію.

Вказана обставина установлена судами першої та апеляційної інстанцій на підставі листа Мелітопольського міжміського бюро технічної інвентаризації від 29 серпня 1998 року, технічного паспорта на житловий будинок, складеного у жовтні 1998 року, згідно з яким площа спірного тамбура-1 становить 3,3 кв. м і має розміри 1,5 м х 2,7 м.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Вказана стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.

Судами попередніх інстанцій установлено, що, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на наявність самочинно збудованого ОСОБА_2 тамбура, який знаходиться на земельній ділянці загального користування, і створює незручності, затіняє кімнату, унеможливлює під'їзд транспорту до належної їй частки будинку.

Європейській суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини 7 статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що спірний тамбур облаштований на виконання рішення Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року та рішення Мелітопольського міського народного суду від 3 січня 1990 року і належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року, тому він не є самочинним будівництвом.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження своїх вимог, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд під час касаційного перегляду справи не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тому доводи касаційної скарги у цій частині не впливають на правильність рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання заявника на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, яким відступлено від висновку Верховного Суду, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

У вказаній справі Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для аналізу частини 7 статті 376 ЦК України та відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду за наслідками розгляду справ № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14.

Від жодних, викладених у постановах Верхового Суду висновків, Касаційний адміністративний суд при розгляді справи № 822/2149/18 не відступив.

Крім того, постанову у справі № 822/2149/18 Верховним Судом прийнято за інших установлених обставин справи, які не є тотожними із обставинами, установленими у даній справі.

Посилання заявника на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, також відхиляються касаційним судом, оскільки вказаним судовим рішенням визначено єдину умову для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за особою на підставі рішення суду. У даній постанові судом викладено позицію про необхідність розгляду такої категорії спорів з урахуванням положень частини 1 статті 376 ЦК України, а саме наявності в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук