Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 464/1089/11

провадження № 61-46316 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б.,

Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком та припинення права власності на частку нерухомого майна.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 5/6 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також Ѕ частини новозбудованого другого поверху цього будинку. ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , є власником 1/6 частини зазначеного житлового будинку та Ѕ частини новозбудованого другого поверху.

Посилаючись на те, що між співвласниками не досягнуто згоди щодо порядку користування зазначеним житловим будинком, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визначити його та ОСОБА_2 ідеальні частки в житловому будинку в цілому, виходячи з того, що його загальна ідеальна частка будинку становить 5/6, а ОСОБА_2 - 1/6; визначити порядок користування приміщеннями житлового будинку з урахуванням розміру часток співвласників, а саме: виділити йому житлові приміщення, розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , а саме: приміщення 1-1, площею

9,9 кв. м; приміщення 1-2, площею 8,1 кв. м; приміщення 1-3, площею 4,6 кв. м; приміщення 1-4, площею 8,8 кв. м; приміщення 1-5, площею 10,8 кв. м; приміщення 1-6, площею 19,4 кв. м; приміщення 1-7, площею 19,6 кв. м; приміщення 1-8, площею 11,8 кв. м; виділити ОСОБА_2 житлові приміщення, розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , а саме: приміщення 1-13, площею 15,10 кв. м; приміщення 1-16, площею 11,6 кв. м; інші житлові приміщення другого поверху, зокрема приміщення: 1-9, площею

7,2 кв. м; 1-10, площею 11,4 кв. м; 1-11, площею 4,7 кв. м; 1-12, площею 7,3 кв. м, залишити у загальному користуванні сторін; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частини сараю за літ. Б, площею 28,20 кв. м, та на 1/6 частини гаража за літ. В, площею 45,8 кв. м.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про залишення без розгляду позовних вимог щодо припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частини сараю за літ. Б, площею 28,20 кв. м, та на 1/6 частини гаража за

літ. В, площею 45,8 кв. м.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності на 1/6 частку сараю та 1/6 частку гаражу, що розташовані на території домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 , залишено без розгляду, інші вимоги задоволено частково.

Визначено, що ідеальна частка ОСОБА_1 у будинку за адресою:

АДРЕСА_1 становить 71/100.

Визначено, що ідеальна частка ОСОБА_2 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 29 /100.

Визначено порядок користування будинком за адресою:

АДРЕСА_1 :

- у користування ОСОБА_1 виділено приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку та мають загальну площу 92,1 кв. м, а саме: приміщення 1-1, площею 9,9 кв. м; приміщення 1-2, площею 8,1 кв. м; приміщення 1-3, площею 4,6 кв. м; приміщення 1-4, площею 8,8 кв. м; приміщення 1-5, площею 10,8 кв. м; приміщення 1-6, площею 19,4 кв. м; приміщення 1-7, площею 19,6 кв. м; приміщення 1-8, площею 11,8 кв. м.

- у користування ОСОБА_2 виділено приміщення, що розташовані на другому поверсі будинку, загальною площею 42,1 кв. м, а саме: приміщення 1-14, площею 14,1 кв. м; приміщення 1-15, площею 28,0 кв. м;

- інші приміщення, що розташовані на другому поверсі житлового будинку, залишено в загальному користуванні сторін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення ідеальних часток співвласників в житловому будинку мотивовано тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , яка була власником частки в житловому будинку та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач прийняв спадщину, але свідоцтво про право на спадщину на час ухвалення рішення не отримав, а тому суд дійшов висновку про необхідність визначення ідеальної частки в житловому будинку позивача та матері відповідача - ОСОБА_3 , оскільки суд не має права визнавати за ОСОБА_2 право власності на частку будинку, що належала померлій. Визначаючи розмір ідеальних часток, суд виходив з того, що загальна площа першого поверху - 92,1 кв. м, частка позивача становить 5/6, матері відповідача 1/6, загальна площа другого поверху становить 51,9 кв. м (144,0 кв.м - 92,1 кв. м = 51,9 кв. м), на який частки позивача та матері відповідача є рівними, по Ѕ за кожним. Загальна площа першого поверху житлового будинку, що припадає на частку позивача, становить 76,75 кв. м (92,1 кв. м / 6 х 5 =

76,75 кв. м), загальна площа другого поверху, що припадає на частку позивача, становить 25,95 кв. м (51,9 кв. м / 2 = 25,95 кв. м). Загальна площа першого поверху житлового будинку, що припадає на частку матері відповідача, становить 15,35 кв. м (92,1 кв.м / 6 = 15,35 кв. м), загальна площа другого поверху, що припадає на частку матері відповідача, становить 25,95 кв. м

(51,9 кв. м / 2 = 25,95 кв. м). Загальна площа всього будинку після реконструкції, що припадає на частку позивача, становить 102,7 кв. м (76,75 кв. м + 25,95 кв. м = 102,7 кв. м), загальна площа, що припадає на частку матері відповідача, становить 41,3 кв. м (15,35 кв. м + 25,95 кв. м = 41,3 кв. м). При визначенні ідеальних часток суд першої інстанції не ураховував площу житлового будинку в розмірі 48,4 кв. м, оскільки вона була добудована самовільно без отримання належних дозволів та не зареєстрована у передбаченому законом порядку. Ураховуючи, що 102,7 кв. м відповідає 71,32 процентам житлового будинку, а 41,3 кв. м відповідає 28,68 процентам житлового будинку, суд дійшов висновку, що ідеальна частка позивача становить 71/100, ідеальна частка матері відповідача - 29/100. Суд відхилив доводи відповідача про те, що у реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначена неправильна загальна площа будинку, оскільки відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно загальна площа будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 становить 144 кв. м, а тому саме така площа будинку повинна бути після його реконструкції на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від

15 червня 1993 року № 155, зі змінами, внесеними розпорядженням Галицької районної адміністрації від 25 лютого 2000 року № 179.

Визначаючи порядок користування будинком, що є об`єктом спільної часткової власності позивача та померлої матері відповідача, суд виходив з того, що позивач фактично користується першим поверхом будинку, а відповідач, як правонаступник ОСОБА_3 , користується другим поверхом. Частка позивача у натуральному виразі становить 102,7 кв. м загальної площі будинку, що приблизно відповідає площі першого поверху. Частка матері відповідача у натуральному виразі становить 29/100, що відповідає 41,3 кв. м загальної площі, що відповідає розміру кімнат розташованим на другому поверсі, площею

14,1 кв. м та 28,0 кв. м, а тому суд вважав, що позивачеві належить виділити в користування усі приміщення, які перебувають на першому поверсі будинку, а відповідачеві - кімнати на другому поверсі, площею 14,1 кв. м та 28,0 кв. м, решту приміщень будинку залишити у спільному користуванні сторін.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 липня

2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 158,00 грн та повернуто ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1 159,61 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року в частині визначення ідеальних часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , визначення порядку користування зазначеним будинком та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування будинком скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня

2016 року залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування будинком скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони є співвласниками спірного будинку. Співвласники майна, яке перебуває у спільній часткові власності, мають право на поділ спільного майна, визначення частки у спільному майні та визначення порядку користування спільним майном.

Первинно свідоцтво про право власності на будинок, який складався із шести приміщень, загальною площею 74,9 кв. м, житлова площа 61,6 кв. м, було видано ОСОБА_5 на підставі рішення Ленінського виконкому від 22 жовтня

1965 року № 492. Розпорядженням Галицької районної адміністрації від

15 червня 1993 року №155 затверджено висновок міжвідомчої комісії про добудови будинків від 17 січня 1993 року № 1-3, яким визнано технічно можливим провести надбудову другого поверху, після якої будинок

АДРЕСА_1 буде складатися з шести житлових кімнат, площею 10,8 кв. м,

14,4 кв. м, 19,6 кв. м, 10,8 кв. м, 19,6 кв. м, 14,4 кв. м; кухонь, площею 7,7 кв. м,

7,7 кв. м; ванних кімнат, площею 2,8 кв. м та 2,8 кв. м, туалетів, площею 1,5 кв. м, 1,5 кв. м, коридорів, площею 8,0 кв. м, 7,2 кв. м, 8,0 кв. м, 7,2 кв. м. Станом на

20 червня 1997 року у будинку були проведені роботи з його реконструкції, які вплинули на його загальний вигляд та розмір приміщень, однак у новому стані будинок в експлуатацію введений не був, свідоцтво про право власності на такий будинок не видавалось, проведене в будинку перепланування не відповідає розпорядженнюГалицької районної адміністрації від 15 червня

1993 року №155.

В подальшому були проведені додаткові роботи з реконструкції житлового будинку, внаслідок яких станом на 16 грудня 2004 року та на час ухвалення рішення житловий будинок складався з: приміщення першого поверху: приміщення 1-1, площею 9,9 кв. м (коридор), приміщення 1-2, площею 8,1 кв. м (кухня), приміщення 1-3, площею 4,6 кв. м (вбиральня поєднана з ванною); приміщення 1-4, площею 8,8 кв. м (коридор), приміщення 1-5, площею 10,8 кв. м (житлова кімната), приміщення 1-6, площею 19,4 кв. м (житлова кімната), приміщення 1-7, площею 19,6 кв. м (житлова кімната), приміщення 1-8, площею 11,8 кв. м (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення 1-9, площею 7,2 кв. м (коридор), приміщення 1-10, площею 11,4 кв. м (кухня), приміщення 1-11, площею 4,7 кв. м (вбиральня поєднана з ванною), приміщення 1-12, площею 7,3 кв. м (коридор), приміщення 1-13, площею 15,1 кв. м (житлова кімната), приміщення 1-14, площею 14,1 кв. м (житлова кімната), приміщення

1-15, площею 28,0 кв. м (житлова кімната), приміщення 1-16, площею 11,6 кв. м (житлова кімната). Однак, приміщення 1-1, 1-2, 1-3 першого поверху та приміщення другого поверху будинку у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняті, свідоцтво про право власності на житловий будинок з врахуванням наявності таких приміщень не видавалося, а тому зазначені приміщення є самовільно влаштованими, а відтак не можуть виступати об`єктами цивільних прав та обов`язків, як частини житлового будинку.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, апеляційний суд вказав на помилковість виданого витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року №6545547, в якому вказано, що житлова площа будинку складає 89,6 кв. м, а загальна - 144 кв. м, а також на помилкове зазначення площі будинку в договорі дарування 4/6 частин житлового будинку від 22 лютого 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Ураховуючи, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від

10 листопада 2008 року у справі №22ц-1875/08 визнано право власності по Ѕ частині на новозбудований другий поверх спірного будинку за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку, що визначенню порядку користування підлягає будинок, що складається із приміщень першого поверху 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площами відповідно 8,8 кв. м, 10,8 кв. м, 19,4 кв. м, 19,6 кв. м, 11,8 кв. м, відповідно до належних сторонам часток ( ОСОБА_1 - 5/6, ОСОБА_2 - 1/6), та з приміщень другого поверху 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, площами відповідно 7,2 кв. м, 11,4 кв. м, 4,7 кв. м, 7,3 кв. м, 15,1 кв. м, 14,1 кв. м,

28,0 кв. м, 11,6 кв. м, відповідно до належних кожному із співвласників по 1/2 частці.

Однак, апеляційний суд вважав неможливим визначення порядку користування спірним будинком між двома співвласниками за запропонованими сторонами та у висновку судової експертизи варіантами, оскільки вони враховують самовільно влаштовані приміщення, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав, а відтак не можуть ураховуватися при визначенні порядку користування спірним житловим будинком.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від

10 червня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що надбудова другого поверху та перепланування спірного будинку було здійснено самочинно, апеляційний суд не звернув увагу, що такі роботи були проведені на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від 15 червня 1993 року №155, в результаті проведення внутрішнього перепланування загальна площа приміщень, зазначена в розпорядженні, не змінилась та становить 144 кв. м. Житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований і введений в експлуатацію ще у 1965 році, а наступні добудови та переобладнання будинку оформлялися шляхом внесення змін до технічного паспорту будинковолодіння без видачі нового свідоцтва про право власності. З огляду на наведене, необгрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що будинок, з урахуванням проведених у ньому будівельних робіт, не був введений в експлуатацію, а відтак сторони не набули право власності на добудовані приміщення. Крім того, право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на новозбудований другий поверх спірного будинку визнано рішенням Апеляційного суду Львівської області від

10 листопада 2008 року у іншій справі. Висновок апеляційного суду про помилковість витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року та помилкове зазначення у договорі дарування від 22 лютого

2005 року площі житлового будинку є безпідставними, оскільки державна реєстрація житлового будинку, площею 144 кв. м, відповідачем у судовому порядку не була оскаржена та не скасована на день ухвалення рішення апеляційним судом, а посилання апеляційного суду на наявність помилок в договорі дарування свідчать про вихід суду за межі позовних вимог. Вважав, що для визначення порядку користування приміщеннями житлового будинку не потрібні спеціальні знання, оскільки він просив визначити за ним право користування приміщеннями першого поверху з окремим входом відповідно до належних йому 5/6 часток в житловому будинку, а відповідачу - приміщення другого поверху з окремим входом, що відповідає належній йому 1/6 частці житлового будинку.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він зазначав, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є необгрунтованими та такими, шо направлені на введення суду в оману, оскільки відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 28 грудня 1982 року, ОСОБА_3 належить 1/6 частина будинку, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 61.6 кв. м, та кухні, а також на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року Ѕ новозбудованого другого поверху, загальною площею 99,4 кв. м. Спір щодо визнання права власності на житловий будинок, зокрема за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на перший поверх будинку був предметом судового розгляду, за наслідками якого рішенням Сихівського районного суду міста Львова від

19 травня 2008 року, залишеного у цій частині без змін рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року, ОСОБА_1 відмовлено у визнанні права власності на приміщення першого поверху житловогобудинку

АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного, вважав, що рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 1960 року було завершено будівництво та введено в експлуатацію житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 52,9 кв. м, забудовник - ОСОБА_5 .

Рішенням Ленінської районної ради депутатів трудящих від 22 жовтня 1965 року визнано право власності ОСОБА_5 на зазначений будинок, а 30 жовтня 1965 року видано свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

Після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , що складався з чотирьох кімнат, площею 61,6 кв. м, та кухні, з відповідною частиною господарських споруд (сараю, криниці, вбиральні, гаражу), успадкували дружина померлого -

ОСОБА_6 і діти: - ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 . Таким чином, після смерті ОСОБА_5 позивач набув право власності на будинок в порядку спадкування на 1/6 частку будинку, мати позивача - ОСОБА_6 - на 4/6 частки будинку, мати відповідача - ОСОБА_3 - на 1/6 частки будинку.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 15 червня 1993 року

№ 155, зі змінами внесеними розпорядженням Галицької районної адміністрації від 25 лютого 2000 року № 179, позивачу та матері відповідача - ОСОБА_3 дозволено реконструкцію будинку, за наслідками проведення якої загальна площа будинку повинна становити 144 кв. м. Після проведення надбудови та відповідного перепланування будинок повинен був складатись з: шести житлових кімнат, площею: 10,8 кв. м, 14,4 кв. м, 19,6 кв. м, 10,8 кв. м, 19,6 кв. м,

14,4 кв. м, кухонь, площею 7,7 кв. м, 7,7 кв. м; ванн, площею 2,8 кв. м, 2,8 кв. м; туалетів, площею 1,5 кв. м, 1,5 кв. м; коридорів, площею 8 кв. м, 7,2 кв. м, 8 кв. м,

7,2 кв. м.

Відповідно до поверхового плану будинку станом на червень 1997 року будинок є двоповерховим. Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку від 26 червня 1997 року житлова площа першого поверху (4 кімнати) становить 61,6 кв. м; підсобні приміщення мають площу 30,5 кв. м з урахуванням площі кухні (7,2 кв. м). Загальна площа другого поверху становить 56 кв. м, з яких 38,3 кв. м - житлова (3 кімнати) і 17,7 кв. м - площа коридорів.

Станом на 16 грудня 2004 року та на час розгляду справи судом першої інстанції житловий будинок складався з: приміщення першого поверху: приміщення під літерою 1-1, площею 9,9 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-2, площею

8,1 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-3, площею 4,6 кв. м (вбиральня поєднана з ванною); приміщення під літерою 1-4, площею 8,8 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-5, площею 10,8 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-6, площею 19,4 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою

1-7, площею 19,6 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-8, площею

11,8 кв. м (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення під літерою 1-9, площею 7,2 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-10, площею 11,4 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-11, площею 4,7 кв. м (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12, площею 7,3 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-13, площею 15,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14, площею 14,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою

1-15, площею 28,0 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16, площею 11,6 кв. м (житлова кімната).

Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 654547 від 18 лютого 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є власниками 1/6 частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , кожен, ОСОБА_6 є власником 4/6 часток зазначеного будинковолодіння. У розділі опис об`єкта зазначено, що будинок складається з шести кімнат та двох кухонь (розпорядження № 155 від 15 червня 1993 року); самовільно обладнано дві житлові кімнати, площею 40,8 кв. м; самовільне будівництво здійснено ОСОБА_1 (довідка ЛКП «Хуторівка» № 61 від 09 лютого 2005 року). Розмір житлової площі 89,6 кв. м, загальна площа 144 кв. м.

Які саме кімнати становлять площу 40,8 кв. м не визначено, загальна площа будинку після самочинного переобладнання не відповідає площі будинку, що була до цього з урахуванням площ, облаштування яких дозволено розпорядженням Галицької районної адміністрації від 15 червня 1993 року №155, зі змінами, внесеними розпорядженням Галицької районної адміністрації від 25 лютого 2000 року № 179.

З повідомлення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 7250 від 05 грудня 2007 року, наданого на заяву ОСОБА_2 убачається, що у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року не вказана площа надбудови, оскільки такий Витяг наданий для дарування 4/6 частин будинку без урахування самовільного будівництва. Площа надбудови становить 122,8 кв. м. Дана інформація не узгоджується із наявним в матеріалах інвентаризаційної справи технічним паспортом будинку станом на 16 грудня 2004 року та експлікацією приміщень до плану, з яких вбачається, що площа першого поверху становить 93 кв. м, площа другого поверху - 99,4 кв. м.

22 лютого 2005 року ОСОБА_6 , на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_1 належні їй 4/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно якого житлова площа будинку становить 89,6 кв. м, загальна площа - 144 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі: надбудова з шлакобетону - «А-2», сарай зі шлаку - «Б», цегляний гараж - «В», цегляна вбиральня - «Г», колодязь з бетонного кільця - «К», огорожа з металевої сітки «№1», металеві ворота «№2», замощення з асфальтобетону «№1».

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року визнано право власності позивача та матері відповідача - ОСОБА_3 на новозбудований другий поверх будинку АДРЕСА_1 по 1/2 частки за кожним.

05 березня 2010 року державний реєстратор відмовив ОСОБА_1 у видачі витягу про реєстрацію права власності на другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 .

07 червня 2011 року державним реєстратором відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на 1/2 частину другого поверху спірного будинку на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від

10 листопада 2008 року.

02 лютого 2015 року державним реєстратором відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на спірний будинок, яке він просив здійснити з урахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від

10 листопада 2008 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

З аналізу зазначеної правової норми слідує, що вона регулює порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу у натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. При установленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається у користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки у праві спільної власності на нього. Виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки установлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість, водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування встановлюється судом.

При здійсненні права власності щодо спільного майна потрібно ураховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє у користування сторонам спору частки в натурі, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від ідеальних часток у зв`язку з неможливістю забезпечити дотримання їх точності. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, а відтак не порушує їх прав як власників цього майна.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

За змістом статей 316 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, а тому здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, а тому виключає це майно з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі Методичні рекомендації), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій), а відтак правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Зазначене дає підстави для висновку про неможливість встановлення судом порядку користування об`єктами нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 20 червня 1997 року у спірному житловому будинку були проведені роботи з його реконструкції, які вплинули на загальні розміри та наявні у ньому приміщення, зокрема співвласниками було демонтовано приміщення 1-1 тамбур, 5,8 кв. м, та облаштовано три приміщення 1-1, площею 9,9 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-2, площею 7,2 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-3, площею

4,6 кв. м (санвузол), а також за рахунок внутрішнього демонтажу кухонної плити збільшилась площа приміщення 1-4 з 7,5 кв. м до 8,8 кв. м та частково облаштовано частину приміщень другого поверху.

Згідно пункту 1.6. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від

13 грудня 1995 року № 56, які були чинними на час завершення робіт з реконструкції житлового будинку у 1997 році (далі Правила), державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти, які закінчені будівництвом та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування та при наявності матеріалів інвентаризації.

Відповідно до пункту 4.1. Правил, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним у додатку №12, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна при наявності акта про право власності або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та при наявності акта державної комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття житлового будинку в експлуатацію після проведення будівельних робіт та оформлення права власності на житловий будинок, з урахуванням проведених у ньому перебудов станом на червень 1997 року.

В подальшому в житловому будинку були проведені додаткові будівельні роботи, внаслідок яких станом на 16 грудня 2004 року (та на час розгляду справи) житловий будинок складався з: приміщення першого поверху: приміщення під літерою 1-1, площею 9,9 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-2, площею 8,1 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-3, площею 4,6 кв. м (вбиральня поєднана з ванною); приміщення під літерою 1-4, площею 8,8 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-5, площею 10,8 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-6, площею 19,4 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-7, площею 19,6 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою

1-8, площею 11,8 кв. м (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення під літерою 1-9, площею 7,2 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-10, площею 11,4 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-11, площею 4,7 кв. м (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12, площею 7,3 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-13, площею 15,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14, площею 14,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15, площею 28,0 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою

1-16, площею 11,6 кв. м (житлова кімната).

Відповідно до пункту 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (далі Тимчасове положення), яке було чинним на час перепланування деяких приміщень першого поверху та добудови приміщень другого поверху житлового будинку (2004 рік), реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Згідно пункту 6.1. Тимчасового положення оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачою свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття житлового будинку в експлуатацію після проведення у ньому реконструкції та переобладнання та оформлення права власності на житловий будинок, з урахуванням проведених у ньому перебудов станом на грудень 2004 року.

Таким чином, встановивши, що приміщення 1-1, 1-2, 1-3 першого поверху житлового будинку у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняті, свідоцтво про право власності на будинок з урахуванням відповідних перепланувань та змін не видавалось, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що такі приміщення слід вважати самочинним будівництвом.

Доводи касаційної скарги про те, що наступні добудови чи переобладнання житлового будинку, здійснені після введення його в експлуатацію у 1965 році, оформлюються шляхом внесення змін до технічного паспорту будинковолодіння без видачі нового свідоцтва про право власності, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що такі добудови та переобладнання житлового будинку є самочинним будівництвом, є неспроможними, оскільки грунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.

Посилання в касаційній скарзі на безпідставність висновків суду апеляційної інстанції про помилковість видачі Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року та помилковість зазначеної в договорі дарування від 22 лютого 2005 року площі житлового будинку, є необгрунтованими з огляду на наступне.

З системного аналізу положень Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна № 127, затвердженої наказом Держбуду України 24 травня 2001 року, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (зі змінами внесеними наказом від 28 січня 2003 року № 6/5), які були чинними на час виготовлення витягу від 18 лютого 2005 року, в опис об`єкта, як і в технічний паспорт входить фактичний стан об`єкта нерухомості, який не впливає на правовий характер правовстановлюючого документа на нерухоме майно.

Зазначення у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року фактичного стану спірного будинку не свідчить про державну реєстрацію спірного об`єкта нерухомості у розмірах, які зазначено у витягу, який не вносить змін у правовстановлюючі документи на таке майно, а саме: свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 лютого 1984 року, де зазначено, що будинок складається з чотирьох кімнат житловою площею

61,6 кв. м і кухні; до будинку відносяться господарські будівлі.

Таким чином, посилання заявника на Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року, як на обставину, що підтверджує оформлення права власності на житловий будинок з урахуванням проведених в ньому переобладнань та добудов є неспроможними з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів прийняття будинку в експлуатацію з урахуванням проведених у ньому перепланувань та змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всесторонньо встановивши обставини справи та характер спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком.

Доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко