Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.07.2019 року у справі №608/401/18

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 608/401/18-ц

провадження № 61-13122св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей Чемеровецької районної державної адміністрації Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області

від 26 грудня 2018 року у складі судді Яковець Н. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Костів О. З.,

Сташків Б. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Чемеровецької районної державної адміністрації Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 25 червня 2011 року до 12 жовтня

2015 року з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Починаючи з 2014 року відповідач уникає участі у вихованні і зустрічах із дитиною, близько двох років не приїжджає до дитини, її життям не цікавиться.

Дитина його зовсім не знає. Також відповідач намагався викрасти сина, що спричинило дитині сильну душевну травму. При дитині відповідач постійно принижував та наносив тілесні ушкодження позивачу. Батько не знає та не цікавиться здоров'ям сина, який часто хворіє перинотальним ураженням ЦНС, не піклується про дитину.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина - ОСОБА_4.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 грудня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини є крайнім заходом, а тому в цьому випадку є недоречним, оскільки, ні матеріали справи ні доводи позивача, її представника та свідків не містять жодних переконливих доказів, які б давали підстави характеризувати відповідача з негативної сторони або його подальше небажання виконувати свої батьківські обов'язки.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт ухилення відповідача від виконання, покладених на нього батьківських обов'язків, а тому, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 15 травня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не доведено, що ним вчинялись будь-які активні дії на підтвердження своїх намірів приймати участь у житті дитини, активна дієва позиція відповідача відсутня. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про дійсність таких намірів, відповідачем не надано.

Суди першої та апеляційної інстанцій знехтували захистом найкращих інтересів дитини, не застосували закон, який підлягав застосуванню, не звернули увагу на винну поведінку відповідача та не попередили його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Крім того, відповідач ухиляється від сплати аліментів.

У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Із 25 червня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Чортківського районного суду від 12 жовтня 2015 року.

У цьому шлюбі народив син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1.

Згідно з психологічним обстеженням ОСОБА_4 від 05 березня 2018 року, проведеного психологом ОСОБА_8, дитині рекомендовано психокорекційні заняття, уникнення стресових ситуацій та заняття з логопедом.

Рішенням засідання комісії з питань захисту прав дитини від 18 листопада 2015 року № 2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, після розлучення його батьків із матір'ю ОСОБА_9.

Рішенням засідання комісії з питань захисту прав дитини від 18 листопада 2015 року № 3 про встановлення часу та місця зустрічей ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_4, встановлено побачення ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_4 кожної суботи або неділі місяця з 10 год 00 хв до 18 год 00 хв за місцем проживання малолітньої дитини у присутності його матері ОСОБА_9.

Із висновку про результати розгляду заяви ОСОБА_2 за фактом ненадання зустрічей з сином ОСОБА_4 від 27 червня 2016 року та з висновків про результати розгляду заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2016 року з приводу того, що його колишня дружина не вказує місце перебування їх спільного сина вбачається, що ОСОБА_2 позбавлений права на спілкування із сином.

У своїх висновках за матеріалами перевірки від 27 червня 2016 року, від 16 січня

2017 року дільничним офіцером поліції Чемеровецького ВП Городоцького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області рекомендовано ОСОБА_2 звернутися до Чемеровецького районного суду для вирішення питання по суті.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Чемеровецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 20 червня 2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина -

ОСОБА_4 орган опіки та піклування вважає, що не є доцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_4.

Відповідно до характеристик комунального підприємства "Чортків Дім" та начальника Гусятинського відділення поліції Підволочиського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, ОСОБА_2 за місцем проживання та за місцем роботи характеризується позитивно.

Згідно з довідкою про доходи від 23 квітня 2018 року за № 231 вбачається, що ОСОБА_2 з жовтня 2017 року по березень 2018 року сплатив аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у сумі 14 413,18 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, із якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не доведено, що ним вчинялись будь-які активні дії на підтвердження своїх намірів приймати участь у житті дитини, активна дієва позиція відповідача відсутня так і доводи про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про дійсність таких намірів, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій знехтували захистом найкращих інтересів дитини, не застосували закон, який підлягав застосуванню, не звернули увагу на винну поведінку відповідача та не попередили його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик