Постанова

Іменем України

16 травня 2019 року

м. Київ

справа № 467/404/17

провадження № 61-1053св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частку спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що у період 1998-2015 років ОСОБА_1 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період спільного проживання вони купували побутові товари для потреб сім'ї, 12 липня 2012 року придбали житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,1500 га та 0,0274 га за цією ж адресою. Зазначає, що після припинення сімейних відносин відповідач заперечує її право на частку спільного майна, у зв'язку із чим звернулась з вищевказаним позовом до суду.

На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2002 до 2015 року; поділити придбане майно шляхом виділення у власність їй та відповідачу по 1/2 частині житлового будинку та земельних ділянок площами 0,15 га та 0,0274 га, розташованих по АДРЕСА_1; виділити їй у власність телевізор "Soni", мікрохвильову піч "Samsung", морозильну камеру "Snaida", пилосос "Elektroluks", а відповідачу - дві дрелі - шуруповерти, бензопилу, водонагрівач побутовий електричний "Round", пральну машину "Washer Horol".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2017 року позовні вимоги в частині виділення позивачу у власність телевізора "Soni", мікрохвильової печі "Samsung", морозильної камери "Snaida", пилососу "Elektroluks", а також відповідачу - двох дрелей - шуруповертів, бензопили, водонагрівача побутового електричного "Round", пральної машини "Washer Horol" залишено без розгляду.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року (у складі судді Кологривої Т. М. ) позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт спільного проживання сторін однією сім'єю у зазначений період підтверджується належними та допустимими доказами. Оскільки між сторонами існували відносини, притаманні подружжю, вони спільно проживали, разом відпочивали на морі, разом були на родинних святах, виховували спільного сина, підшукували будинок для придбання, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тому наявні правові підстави для задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку спільного майна, місцевий суд виходив із того, що це майно набуте відповідачем хоча і за час спільного проживання, проте позивач не довела, що придбання спірного майна відбулося в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти та належність цього майна сторонам на праві спільної сумісної власності.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання права власності на частку спільного майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці земельних ділянок площею 0,1500 га, призначеної для обслуговування жилого будинку, та земельної ділянки площею 0,0274 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по АДРЕСА_1, за кожним.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині судове рішення залишено без зміни.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що спірні житловий будинок та земельні ділянки придбані сторонами під час спільного проживання однією сім'єю, тому є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя - сторін у справі. При визначенні частки кожного з сторін у спільному майні, виходив з правил статті 70 СК України щодо рівності цих часток.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду в частині позовних вимог щодо визнання права власності на частку спільного майна та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки треба довести за чиї кошти придбано майно.

Відповідач зазначає, що факт отримання ним в борг грошей у матері на придбання спірного будинку та земельних ділянок, підтверджується відповідними розписками, отже це майно є його особистою власністю. Позивач не довела що будинок був придбаний за спільні кошти, жодного доказу на підтвердження наявності спільних коштів на придбання будинку суду не надала.

Рішення апеляційного суду оскаржується в частині визнання права власності на частку спільного майна, в іншій частині позовних вимог провстановлення факту проживання однією сім'єю рішення апеляційного суду не оскаржується, у зв'язку із чим справа в цій частині Верховним Судом не переглядається в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не перебуваючи у шлюбі між собою та в іншому шлюбі, постійно проживали разом та підтримували сталі сімейні стосунки з 1998 року. Мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 12 липня 2012 року ОСОБА_2 придбано жилий будинок та земельні ділянки площею 0,1500 га та площею 0,0274 га на АДРЕСА_1, зареєстрованих на його ім'я.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши факт спільного проживання сторін за місцем проживання батьків відповідача, у найманому житлі, а потім у спірному будинку, а також спільного побуту, наявність взаємних прав на обов'язків, дійшов висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2015 року.

Частиною 2 статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 Частиною 2 статті 74 СК України.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частина 4 статті 368 ЦК України.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд апеляційної інстанції, установивши, що у вказаний позивачем період, а саме 12 липня 2012 року придбано спірні жилий будинок та земельні ділянки, які зареєстровані за відповідачем, дійшов правильного висновку про визнання жилого будинку та земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частці цього житлового будинку та земельних ділянок за кожним, оскільки сторони в період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2015 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо отримання ним в борг грошей у матері на придбання спірного будинку та земельних ділянок, і тому це майно є його особистою власністю, не заслуговують на увагу, оскільки надані відповідачем копії розписок про укладення його матір'ю договорів позики з третіми особами, не можуть бути достатньою підставою вважати будинок особистою власністю ОСОБА_2 При цьому апеляційним судом вірно зауважено, що інформації щодо мети отримання позики та передачі цих коштів на придбання нерухомості відповідачу розписки не містять.

Отже, апеляційний суд правильно застосував положення статті 60 СК України, врахував презумпцію спільності майна подружжя, звернув увагу на те, що тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності майна подружжя покладається на того з подружжя, хто її спростовує, та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині позовних вимог зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання права власності на частку спільного майна - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частці житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, за кожним, визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частці земельних ділянок площею 0,1500 га, призначеної для обслуговування жилого будинку, та земельної ділянки площею 0,0274 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по АДРЕСА_1, за кожним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

В. В. Пророк