Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №761/30658/15

Постанова

іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 761/30658/15-ц

провадження № 61-213св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А.,

суддів: Карпенко С.О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Ступак О.В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,- Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Осаулова А.А., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року, ухвалене у складі суддів Головачова Я.В., Шахової О.В., Поливач Л.Д.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 12 червня 2015 року по 20 жовтня 2015 року у розмірі 108 329,52 грн.

Позов мотивовано тим, що вона працювала у відповідача на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи. 1 квітня 2015 року відповідач видав наказ № 105-к 3-2, яким її звільнив з роботи з 6 квітня 2015 року на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України. Ознайомившись з розрахунком сум при звільнені, позивач виявила, що із її заробітної плати незаконно утримано за січень 2015 року 618,95 грн та щомісячну премію за лютий у розмірі 317,3 грн, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року, позов задоволено частково та стягнуто на її користь 936,25 грн, з яких: залишок окладу за січень 2015 року у сумі 618,95 грн, премія за лютий 2015 року у сумі 317,7 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно до стягненої суми з 07 квітня до 12 червня 2015 року включно у розмірі 27 233,8 грн. Фактично на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року позивачу перераховано відповідачем 22 047,82 грн 20 жовтня 2015 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 вересня 2015 року по 20 жовтня 2015 року включно у сумі 19 790,97 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у день виникнення обов'язку зі сплати коштів позивачу не було її виплачено у повному обсязі та не доведено відсутність його вини у невиплаті таких коштів. Врахувавши встановлений Шевченківським районним судом м. Києва у рішенні від 12 червня 2015 року розмір середнього заробітку позивача у сумі 1 041,63 грн, а також набрання цим рішенням законної сили 23 вересня 2015 року, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2015 року до 20 жовтня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України»відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 329,52 грн. та у дохід держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 274,9 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про порушення прав позивача, початком періоду нарахування середнього заробітку визначив момент встановлення порушення права позивача, а не день набрання рішенням суду, яке встановлює факт порушення права, законної сили. Суд виходив з того, що невиконання рішення про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

У касаційній скарзі, поданій 14 березня 2016 року, ДП «Адміністрація морських портів України» просить скасувати рішення суду першої інстанції і рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, заявник посилається на те, що у трудових спорах пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду, коли позивач не обґрунтовує поважності пропуску такого строку, є підставою для відмови у позові. Вказуючи на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 761/11058/15-ц, заявник зазначає, що строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору закінчився 12 вересня 2015 року, а позивач звернувся з позовом до суду 20 жовтня 2015 року, тобто строк звернення пропустив.

Також заявник зазначає, що за наявності спору про виплату сум звільненому працівникові (існування якого підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 761/11058/15-ц), розмір відшкодування визначається органом, що розглянув спір, тобто судом. У такому випадку, як вважає заявник, частина друга статті 117 КЗпП України не передбачає виплати середнього заробітку за період до фактичного розрахунку, що підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

Крім того, заявник зазначає, що резолютивні частини оскаржуваних рішень не містять вказівки про те, чи враховано податки, збори та обов'язкові платежі у стягнутих сумах .

Відкрито касаційне провадження ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року.

Призначено справу до судового розгляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року.

Відповідно до пункту шостого розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач надіслала суду письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, у яких вважає доводи, викладені у касаційній скарзі, необґрунтованими та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Вивчивши матеріли цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працювала на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи в ДП «Адміністрація морських портів України». 1 квітня 2015 року відповідачем видано наказ № 105-к 3-2, за яким її звільнено з роботи з 6 квітня 2015 року на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року у справі № 761/11058/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року,позов ОСОБА_4 до ДП «Адміністрація морських портів України» про стягнення грошових коштів, утриманих із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 936,25 грн, з яких залишок з окладу за січень 2015 року у сумі 618,95 грн, премія за лютий 2015 року у сумі 317,7 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно до вказаної суми за період з 7 квітня 2015 року до 12 червня 2015 року у розмірі 27 233,8 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

19 жовтня 2015 року відповідачем частково виконано зазначене рішення суду, а саме виплачено на картковий рахунок позивача 22 047,82 грн, а 3 грудня 2015 року додатково виплачено 6 122,23 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із довідкою, наданою ДП «Адміністрація морських портів України», середньоденний заробіток ОСОБА_4 з урахуванням усіх виплат складає 1 041,63 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що остаточний розрахунок на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року проведений відповідачем 03 грудня 2015 року, проте вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період у суді першої інстанції позивачем заявлена не була.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту порушення його права до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 12 червня 2015 року по 20 жовтня 2015 року, яка становить 108 329, 52 грн, обмеживши період нарахування межами заявлених позовних вимог.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

При цьому суд відхиляє посилання заявника на рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини не здійснював тлумачення статті 117 КЗпП України та лише констатував можливість двоякої дії цієї статті, вказавши при цьому, що, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство.

Оскільки фактичний розрахунок з позивачем здійснено 03 грудня 2015 року, а з цим позовом позивач звернулась 21 жовтня 2015 року, колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Крім того, посилання заявника на відсутність вказівки у резолютивній частині судового рішення про те, чи враховано судом податки, збори та обов'язкові платежі, не є підставою для скасування судового рішення.

Підстав перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції суд не вбачає, так як це рішення скасоване рішенням апеляційної інстанції, законність та обґрунтованість якого встановлена.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Стрільчук

Судді: С.О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

О.В.Ступак

Г.І. Усик