Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1275/04

провадження № 61-1528св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

Курило В.П.,

учасники справи: заявник- ОСОБА_2, представник заявника- ОСОБА_3, особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_4, державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року у складі судді Супрун Г. Б. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року у складі суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.

В С Т А Н О В И В :

5 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу № 2-1275/04 призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 2-1275/04 передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулася зі скаргою (заявою) до Подільського районного суду м. Києва на дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві та просила визнати незаконною і скасувати постанову заступника начальника ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві від 26 лютого 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 41446793 щодо примусового демонтажу огорожі та самовільно збудованих прибудов: коридор площею 5,1 кв.м, кухню площею 5,5 кв.м, зазначені в технічному паспорті БТІ від 21.01.94 р., як приміщення 1-1, 1-5; туалету, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Скарга мотивована тим, що рішення заступника начальника Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві Мойсеєнка В. В. прийнято з порушенням законодавства. Оскільки спрямоване на ухилення від виконання рішення суду, обов'язок по виконанню якого покладено на Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві, та порушує її права.

14 липня 2016 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві задоволено.

ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Подільського районного суду м. Києва скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги. При цьому, вказував, що державним виконавцем вжито всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання виконавчого листа. У зв'язку з тим, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, і була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

28 вересня 2016 року ухвалою апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу відхилено, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що державним виконавцем не вчинялось жодних виконавчих примусових дій, окрім складання вимог, актів про невиконання рішення суду та накладення штрафів. Доказів того, що державним виконавцем вчинено всі передбачені законом дії щодо примусового виконання рішення суду, матеріали справи не містять.

10 листопада 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу в якій просить ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що державним виконавцем вжито всіх передбачених законом заходів для примусового виконання рішення суду і постанову про закриття виконавчого провадження винесено обґрунтовано.

17 січня 2017 року ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу заперечення на касаційну скаргу. У наданих запереченнях ОСОБА_2 вважає оскаржені ухвали є законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхили і оскаржені ухвали залишити без змін.

Колегія суддів відхиляє аргументи викладені в касаційній скарзі з наступних мотивів.

Аналіз Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій) свідчить, що забороняється зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»). У свою чергу, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій) виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій) у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Судами встановлено, що державним виконавцем не вчинено всіх передбачених законом дій щодо примусового виконання рішення суду для примусового знесення огорожі та прибудов. Після відкриття провадження 13 січня 2014 року (повторного на підставі дублікату виконавчого листа) державним виконавцем, окрім накладення штрафів, не вчинялось жодних дій. Крім того, стягувач пропонував здійснити авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, знести прибудови за свій рахунок, а не за рахунок боржника. За наслідками вчинення державним виконавцем оскаржених стягувачем дій ухвали судів не лише залишились невиконаними, а й не будуть виконаними у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» (Жовнер проти України, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені ухвали постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, частини першої статті 11, частини сьомої статті 12, пункту 11 частини першої статті 49, частиною третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвали без змін.

На підставі, частини першої статті 11, частини сьомої статті 12, пункту 11 частини першої статті 49, частиною третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій), керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.П. Курило

В. М. Коротун

В. І. Крат